5. Визначте спільні та відмінні погляди представників раннього та пізнього меркантилізму.

У своєму еволюційному розвитку меркантилізм пройшов два етапи: I – ранній меркантилізм або монетаризм (XV ст.). II – зрілий або пізній меркантилізм (XVІ – XVIIІ ст.).

Головною доктриною раннього меркантилізму був активний грошовий баланс, спрямований на обґрунтування політики накопичення золота та срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Для цього ставилося два завдання: 1) зберігати гроші в певній країні; 2) залучати якомога більше грошей із-за кордону, 3) фіксувати співвідношення між золотими і срібними монетами (система біметалізму); 4) усі проблеми вирішувати шляхом максимального державного втручання, надавати перевагу прямим адміністративним методам. Провідними представниками раннього меркантилізму були іспанець Хуан де Маріана (1536 – 1624 рр.), італійці Беніто Даванцатті (1529 – 1606 рр.),Гаспар Скаруффі (1519 – 1584 рр.) та англієць Вільям Стаффорд (1554 – 1612 рр.).

Для зрілого (пізнього) меркантилізму характерна теорія активного торгового балансу, яка ґрунтується на таких основних положеннях: - посередницька торгівля, експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині. Найбільш відомими представниками пізнього меркантилізму були англієць Томас Мен (1571 – 1641 рр.), італієць Антоніо Серра та французи Жан Батист Кольбер (1619 – 1683 рр.), Антуан Монкретьєн (1575 – 1621 рр.).

Спільне: джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі, держава збагачується тим більше, чим більший експорт над імпортом, встановлювлення максимально високих цін на експортовані товари, політика протекціонізму.

Відмінне: Щоб досягнути позитивного сальдо в торгівлі ранні меркантилісти вважали за потрібне всебічно обмежувати імпорт товарів, не допускати вивезення з країни золота і срібла. А для пізнього недоцільними визнаються заборони вивезення грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів.

6. Розкрийте зміст «вчення про природний порядок» та «вчення про чистий продукт» фізіократів.

Фізіократія – це, як стверджують фізіократи, наука про природний порядок – концептуальна основа школи фізіократів, які вперше досліджують проблему соціальних відносин. Слід розрізняти природній і штучний стан . Кене - найбільший французький політеконом XVII ст. Він був засновникомі главою фізіократичної школи, яка стала французьким варіантомкласичної буржуазної політичної економії. Повага до власності і влади – очевидні засади природного порядку. А це найважливіший елемент вільної підприємницької діяльності. Права людей засновані не на їх історіях, а на їх природі. Вони бачили, що природній порядок порушується в тому ж ціноутворенні. «Ринкова ціна визначається рідкістю або достатком і конкуренцією, – говорив Кене. – Достаток і дешевизна не становлять багатства. Нестача і дорожнеча означають бідність. Достаток і дорожнеча створюють багатство». Наявність класів у суспільстві – все той же природний порядок. Він знайшов своє відбиття у так званій «таблиці Кене» – першій спробі макроекономічного аналізу. Ідея свободи підприємницької діяльності проголошена Адамом Смітом. Та, як бачимо, батьківщина теорії, місце і роль приватного інтересу у Франції, а не в Англії. Проте у фізіократів вона походить від природного порядку, а в Сміта із «економічної людини».

З вченням про чистий продукт у фізіократів тісно пов'язана концепція про продуктивну і непродуктивну працю. Вперше в історії економічної думки вони віднесли до продуктивної праці тільки праця, що створює чистий продукт. Відповідно, відповідно до їхніх поглядів, тільки праця, зайнята в сфері сільського господарства є продуктивним, а праця в інших сферах народного господарства є непродуктивним чи "марним".