1. Надайте характеристику відносинам земельної власності в одній з стародавніх країн. Чи здійснювалися в даній країні спроби державного реформування відносин власності на землю?

Стародавній Єгипет (з ІІІ тис.літття до н.е.) За часів правління Хаммурапі приватна власністьдосягла повного розвитку. У Вавилоні існували різні види земельної власності: були землі царські, храмові, общинні, приватні. І царським, іхрамовим господарством управляв цар, і це був найважливіший джерело доходів. Значення царського господарства було велике і в галузі торгівлі та обміну. Приватна землеволодіння було різним за своїм обсягом, великі землевласники використовували працю рабів і найманих робітників, дрібні - самі обробляли свою землю. Землі вільно могли продаватися, здаватися в оренду,передаватися у спадок. У Законах Хаммурапі є ряд статей, що регулюють оренду землі. Плата за орендоване поле дорівнювала зазвичай однієї третини врожаю. При оренді на умовах віддачі половини врожаю, здавали в оренду зобов'язувався брати участь у витратах або в роботі з обробки поля. Сад, який давав більше доходу, здавався за дві третини врожаю. Оренда була короткостроковою (на один або два роки). Законодавство, що визначає відносини між господарем землі і орендарем, сприяло розвитку господарства. Якщо орендар не обробляввзяту землю, то він повинен був сплатити господареві поля, виходячи з обсягу врожаю,вирощеного сусідами. Крім оренди поля, саду, Закони Хаммурапі згадують про різні види майнового найму: приміщення, домашніх-тварин, суден, возів, рабів. Закони встановлюють не тільки плату за найм речей, але і відповідальність уразі псування або загибелі найнятого майна. Широко був поширений договір особистого найму. Крім сільськогосподарських робітників, наймали лікарів, ветеринарів, будівельників. Закони визначають порядок оплати праці цих осіб, а також відповідальність за результати праці (наприклад,лікаря у випадку смерті хворого). Досить докладно Закони Хаммурапі регулювали договір позики. Характерною рисою законодавства Хаммурапі в цьому питанні є прагнення обмежити боржника від кредитора і запобігти боргове рабство. Процес відчать положення про максимальний строк відробітку боргу (3 роки).В умовах існування приватної власності як на рухоме, так інерухоме майно, велике. розвиток отримав договір купівлі-продажу. Продаж найбільш цінних предметів (землі, будівель, рабів, худоби)здійснювалася в письмовій формі (на глиняних табличках) при свідках. Продавцем міг бути тільки власник речі. Крімназваних, законодавство Хаммурапі знає договори зберігання(Поклажі) Корабельник, потопив корабель разом з довіреною йому дляперевезення майном, зобов'язаний відшкодувати вартість всього загиблого.

2. На прикладі країн Західної Європи поясніть, яке значення в період Середньовіччя мали внутрішня та зовнішня торгівля.

В ХІ-ХV ст. в країнах Західної Європи інтенсивно розвивалася торгівля, чому сприяв розвиток ремесла та урбанізація. Особливо жваво вона провадилася у могутніх міських республіках Північної Італії — Флоренції, Венеції, Генуї та інших. Північноіталійські купці витіснили з середземноморських торгових шляхів візантійців та арабів. Генуезці, венеціанці, володіючи торговими і військовими кораблями, будували свої торгові факторії на східному узбережжі Середземного моря та в чорноморському басейні, Генуезці поступово закріпилися в пониззях Дону і Дніпра, на узбережжі Криму і Кавказу. Важливими їх колоніями були: Кафа (Феодосія) зіі ринком рабів, Балаклава, Солдайя (Судак) та деякі інші. Не відставали від генуезців венеціанці. Між гіівнічноіталійськими містами-республіками йшла гостра конкурентна боротьба. Італійські купці торгували в основному із країнами Леванту (Сходу), чому їхня торгівля й отримала назву Левантійської. Зі Сходу привозили передусім південні овочі та фрукти (дактилі, фіги, помаранчі), а також пахуче коріння, ліки, перції, цукор та інші. Великий попит у Західній Європі мали дорогі тканини, скляні вироби, зброя, слонова кістка, ювелірні прикраси. З країн Причорномор'я поступали риба, ікра, сіль, зерно, хутро, невільники. У Єгипті найбільшим портом була Александрія, яка здобула славу «торгу двох світів»: з одного боку сюди приходили каравани з індійським крамом, а з другого — італійські купці. Європейці торгували також із Багдадом, з країнами Середньої Азії, столицями монгольських ханів. Важливе значення для Західної Європи мала також торгівля Балтійським і Північним морями, річками Ельбою, Шельдою, Одером, Темзою, Західною Двіною, Рейном, Дунаєм, Віспою, Німаном, Реною, Сеною. Якщо левантійська торгівля займалася переважно продажем східних товарів, то північна — виробів місцевої промисловості, продуктів сільського господарства. Провідна роль у північній торгівлі належала Гамбургу, Любску, Бремену, Брюге, Лондону. Згодом вони об'єдналися у союз приморських міст під назвою Ганза (об'єднання, спілка). Свою діяльність союз розпочав у XII і діяв до XVII ст. У ХІV-ХV ст. до Ганзейського союзу входило 160 міст, у т. ч. Новгород Великий, Гданськ, Рига. Керівництво Ганзи знаходилося в Любеку. Ганзейський союз охороняв своїх членів від грабежів та насильства з боку феодалів, піратів, місцевих властей. Купці союзу монополізували торгівлю Північної Європи.