Світогляд як духовно практичне засвоєння світу. Структура світогляду

Поняття «світогляд» - багатогранне, відображає складні процеси духовно-практичного життя людини. Світогляд – сукупність уявлень людини про себе, про світ, про свої взаємини зі світом, про своє місце в світі та життєве призначення.

Філософія і світогляд мають органічну єдність. Філософія теж є специфічним світоглядом, певним способом духовно-практичного освоєння світу. Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання. Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої положення і висновки, основні принципи соціально-практичної, політичної, наукової, моральної, естетичної діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і практично.

Філософія і світогляд, безумовно, мають спільність.

Спільність філософії і світогляду полягає в тому, що вони:

- є своєрідними способами духовно-практичного освоєння світу;

- мають однаковий предмет осмислення – відношення «людина – світ»;

- дають цілісне уявлення про світ, людину, її походження і т. ін.;

- мають спільність за деякими своїми функціями (наприклад, виховною).

Світогляд включає в себе різноманітні погляди людини на світ – не лише філософські, а й релігійні, суспільно-політичні, економічні, етичні, естетичні і та ін. Світогляд людини має цілісний, інтегративний характер, а не є простою сумою його складових частин. Разом з тим світогляд не є безструктурним: в ньому виділяються відносно самостійні компоненти. До найважливіших з них відносяться: знання, цінності, почуття, переконання, оцінка минулого і віра в майбутнє.

Структура світогляду:

1)Світовідчуття;2)Світосприйняття;

3)Світорозуміння.

Світовідчуття – спосіб ствердження світогляду, в якому світ і ставлення людини до нього відтворюються у чуттєво-емоційній формі. Переживання та оцінки звернені не до окремих явищ, а до світу в цілому і до загальної позиції людини в ньому. Це є духовний стан людини, який визначає прийняття чи неприйняття людиною світу, її довіру або недовіру у ставленні до людей тощо.

Світосприйняття – на цьому рівні світогляду світ дається людині як цілком предметна реальність, яка певним чином організована та впорядкована. На цьому етапі переважають різного типу знання, просторово-часові уявлення про світ, які об’єднуючись утворюють цілісний образ світу.

Світорозуміння – рівень світогляду, на якому відбувається подальша конкретизація світосприйняття, що перетворює його в вищий рівень організації світогляду, що дозволяє надати людині мотиви та орієнтири вибору у кожній життєвій ситуації. Тобто світ набуває цілісності.

Типи світогляду. Основні джерела філософії: міфологія, релігія.

Існують три основні типи світогляду - життєве (буденне), релігійне і філософське.

Життєвий (буденне) світогляд породжується безпосередньо умовами життя і досвідом людей, що передається з покоління в покоління. У категоріальному строе цього типу світогляду відбиваються уявлення здорового глузду, традиційні погляди про світ і людину.

Релігійний (міфологічне) світогляд дає специфічно - перетворену картину світу, пов'язану з визнанням надприродного світового початку, і виражається переважно в емоційно-образній формі (спирається на віру).

У філософському світогляді теоретично узагальнюється досвід духовного і практичного освоєння світу. Спираючись на досягнення наук про природу і суспільство (природних і гуманітарних наук), філософія створює нові умоглядні (понятійні, категоріальні) моделі світу. На основі раціонального осмислення культури філософія виробляє світоглядні орієнтації, здійснює свою прогностичну функцію (передбачати, прогнозувати події). Опора філософського світогляду - розум.

Міфологія (від грец. mifos — оповідь і logos — слово, поняття, вчення) — форма суспільної свідомості, спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій суспільного розвитку. Міфи існували у всіх народів світу. В духовному житті первіснообщинного

суспільства міфологія домінувала, виступаючи універсальною формою суспільної свідомості.

Міф —найдавніша форма духовної культури людства, яка об’єднала у собі початки знань, релігійних вірувань, політичних поглядів, різних видів мистецтва, філософії. Лише в пізніші часи ці елементи отримали самостійне життя і розвиток. Міф був єдиною універсальною формою свідомості. Він відображав світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння тієї епохи, в яку створювався.

У міфології відсутні розмежування світу і людини, думки і емоцій, об'єктивного і суб'єктивного. Це цілісне світорозуміння, в якому різні уявлення сплетені в єдину образну картину світу, що поєднує реальність і фантазію, природне і надприродне, знання і віру, думку й емоції.

Міф виконував різноманітні функції: минуле пов'язувалося з теперішнім і майбутнім; формувалися колективні уявлення того чи іншого народу; забезпечувався зв'язок поколінь; міфологія закріплювала систему цінностей, підтримувала, заохочувала певні норми поведінки.

Релігія (від лат. religio — благочесність, набожність, святиня, предмет культу) — така форма світогляду, в якій засвоєння світу здійснюється через його подвоєність на земний, природний, що відображається органами чуттів людини, і потойбічний — «небесний», надприродний і надчуттєвий. Специфіка релігії полягає в особливому характері її «другого» світу та його смислової ролі.

Але релігія — це явище духовної культури, форма ідеології, що має соціальну природу та функції. Релігія — явище багатопланове і багатозначне. Вона породжена специфічними закономірностями розвитку суспільства.

Сьогодні, релігія продовжує бути великою соціально організованою й організуючою силою в світі. Це значною мірою пов'язано з тим, що вона по-своєму відображає великий реальний життєвий досвід людства, зберігає систему емоційно-образних уявлень і переживань, цінностей, норм життя, моральних ідеалів, які так потрібні сучасному людству. За допомогою обрядовості релігія культивує людські почуття любові, добра, терпимості, співчуття, милосердя, обов'язку, справедливості. Але в релігійному світогляді можуть відображатися і протилежні настрої, ідеї: фанатизм, вороже ставлення до людей іншої віри тощо.