3)Левенгук

Створені ним лінзочки, величиною не більше великої горошини, мали здатність збільшувати предмети в кілька сотень разів. Одним з перших він став проводити досліди на собі, перетворивши власне тіло у своєрідну ходячу лабораторію. Кров, шматочки шкіри - усе це віддавалося в жертву науки.

Левенгук був зачинателем нової науки - мікробіології. Бажаючи довідатися, які речовини в корені хрону "діють на язик і викликають його роздратування", він поклав шматочок кореня у воду. Яке ж було його здивування, коли під мікроскопом він побачив у воді "величезну кількість дрібних живих істот. Деякі з них у довжину були разів в три-чотири більше, ніж у ширину . Інші мали правильну овальну форму. Був там ще і третій тип організмів, найбільш численний, - дрібні істоти з хвостиками". Цей вигадливий світ палочкоподібний, спіралевидний, кулястих, із усілякими відростками і війками мікроскопічних істот поглинув всю увагу дослідника. За п'ятдесят років роботи ним було відкрито більш двохсот видів мікроорганізмів.

4) Л. Пастера,

У 1857 р. він довів, що спиртова ферментація є результатом життєдіяльності дріжджів.

У 1860 р. встановив, що мікроби поширені всюди, що з повітря вони можуть потрапляти до різних настоїв, на різні продукти і спричинювати їхнє гниття.

Луї Пастер виступив із незаперечними доказами проти панівної тоді думки про самозародження мікробів. Експериментальне підтвердження неможливості самозародження мікроорганізмів стало значним досягненням у науці саме тому, що з ним пов'язувалась доктрина "абіогенезу" - вчення про спонтанне виникнення живих істот із неживої матерії.

У 1865 р. Л. Пастер вивчив причини "хвороб" вина й пива. Завдяки його дослідженням стало відомо, що ці "хвороби" спричинюють особливі мікроби, які розвиваються разом із дріжджовими грибами. Л. Пастер розробив і запропонував засіб боротьби з цими "хворобами" - термічну обробку рідин, у результаті якої гинуть всі без-спорові мікроби. Цей метод названо на честь автора пастеризацією.

5)Кохх

Роберт Кох народився 1843 р. Він провів класичні дослідження з етіології сибірки, туберкульозу й холери, завдяки чому ввійшов в історію як один з основоположників сучасної мікробіології. На початку його маленька лабораторія була влаштована в кімнаті для прийому хворих, а єдиними лабораторними тваринами були миші, яких він ловив сам. Пізніше вчений заснував Інститут інфекційних хвороб у Берліні (1891 р.) і став його директором. До Коха в цей інститут їхали на навчання і вдосконалення мікробіологи з багатьох країн світу.

Р.Кох вперше виділив чисту культуру збудника сибірки. У 1878 р. з цих питань надрукована його робота, яку оцінено як дійсно вищий взірець наукової творчості. Він блискуче розробив методи вирощування і виділення чистих культур бактерій на щільних живильних середовищах (желатин, зсіла сироватка), що мало вирішальне значення для подальшого прогресу в лабораторній діагностиці інфекційних хвороб. Він ввів у мікробіологічну практику метод забарвлення бактерій аніліновими барвниками, метод "висячої краплі" для вивчення рухливості мікробів, імерсійну систему, конденсор Аббе й мікрофотографування. Ним запропоновано апарат для стерилізації живильних середовищ, які не витримують високої температури, а також методи дезинфекції.

Світового значення набуло відкриття Кохом збудника туберкульозу (1882 р.), за яке він отримав Нобелівську премію (1885 р.). Він також запропонував препарат для лікування цього захворювання - туберкулін, який, на жаль, виявився неефективним. У наш час туберкулін вживають для постановки алергічної проби Манту при діагностиці туберкульозу.

У 1883 році був надрукваний ще один класичний твір Роберта Коха - про збудника холери. Цей видатний успів випав на долю вченого під час спеціальних наукових експедицій для вивчення епідемій холери в Єгипті та Індії.

одна з величезних заслуг Коха полягає в тому, що він створив світову школу бактеріологів, які відкрили багатьох збудників інфекційних хвороб.

Після класичних досліджень Пастера й Коха настала найуспішніша, так звана золота бактеріологічна ера в історії медицини. Протягом короткого часу були відкриті майже всі основні збудники бактеріальних, ринетсіозних і протозойних інфекцій.

Ці великі успіхи глибоко переконали науковців і практичних лікарів, що причиною епідемічних хвороб є живі мікроскопічні агенти. Постала гостра проблема лікування і профілактики цих захворювань, а отже й вивчення захисних реакцій з боку макроорганізму на дію збудників і продуктів їх життєдіяльності.

6)З ім'ям І. І. Мечникова тісно пов'язаний розвиток мікробіології в Україні. Навколо вченого гуртувалися найкращі діячі вітчизняної мікробіологічної науки: Г. Н. Габричевський, О. М. Безредка, M. Ф. Гамалія, І. Г. Савченко, Л. О. Тарасевич, Д. К. Заболотний, В. Л. Оме-лянський, М. Я. і Ф. Я. Чистовичі та багато інших. 1.1. Мечников був організатором першої бактеріологічної станції в Одесі.

І. Мечникова (1845-1916). З його ім'ям пов'язана розробка теорії боротьби організму людини і тварини з хвороботворними мікробами, які потрапили до нього - теорія фагоцитарного імунітету. "Хвороба - битва в людському організмі між двома великими юрмами, - писав І. І. Мечников, - незліченною юрмою мікробів - збудників хвороби і такою ж юрмою рухливих клітин крові - лейкоцитів, що здатні захоплювати мікробів і перетравлювати їх. Від результатів цієї битви залежить перебіг хвороби, лікування й одужання організму".

Своїми класичними працями І. І. Мечников зробив великий внесок у розробку вчення про антагонізм мікробів. Відкриття і теоретичне обґрунтування цього явища стало основою для промислового виробництва антибіотиків.

7. Д.К.Заболотний опублікував понад 200 праць, присвячених головним чином вивченню трьох інфекційних хвороб — чуми, холери й сифілісу. Його наукові висновки базувались на багатющому фактичному матеріалі, на подвижницькій практичній боротьбі з інфекційними захворюваннями. У 1897 р. брав участь в експедиції з вивчення чуми в Індії, Аравії. В наступні роки керував експедиціями з вивчення спалахів чуми в Монголії, Китаї, на Забайкаллі, в Ірані, Аравії, Месопотамії, в Киргизьких степах, Поволжі, Туркестані, Шотландії, Маньчжурії та ін. Всьому світові відоме ім'я Д.Й. Івановського (1864—1920), видатного природознавця, засновника сучасної вірусології. В 1892 p., вивчаючи мозаїчну хворобу тютюну, Д. Й. Івановський відкрив раніше не відомі субмікроскопічні істоти, які одержали назву вірусів. Це відкриття засвідчило, що поряд з клітинними формами існують живі системи, позбавлені клітинної структури. Цим було закладено фундамент нової науки — вірусології.

Ще в дореволюційний період простежується помітний розвиток мікробіологічної науки. Засади класифікаційно-систематичного її напряму було розроблено у працях видатних вітчизняних учених-мікробіологів Л. С. Ценковського, А. І. Артарі, Г. А. Надсона та інших. Еколого-фізіологічний напрям плідно розвивав у своїх працях один із засновників ґрунтової мікробіології, видатний російський учений С.М. Виноградський (1856-1953). Він увів мікроекологічний принцип у дослідження мікроорганізмів. Докладне вивчення С. М. Виноградським морфології і живлення сіркобактерій, нітрифікуючих і залізобактерій сприяло відкриттю важливого біологічного процесу — хемосинтезу. Дослідження С. М. Виноградського показали, що мікроорганізми здійснюють велику геохімічну роботу, беручи участь у кругообігу речовин у природі.