181. Транспортні системи періоду Середньовіччя(V ст. - XIV ст.)

Розвиток сухопутного транспорту. Натуральне господарство Європи не мало великої потреби у перевезеннях на значні відстані пасажирів та вантажів. Для будівництва доріг були відсутні відповідні матеріальні та людські ресурси. Шляхи, побудовані за часів Давнього Риму, поступово втратили своє значення та руйнувалися. Новостворені дороги були грунтовими, під час дощів перетворювались на непрохідні болота. Подорожували верхи або на великих критих возах з дерев'яними колесами. Використовували ноші - портшези.

В Азії, де збереглися централізовані держави, мережа доріг мала досить високий рівень розвитку. В Індії та Китаї існувала мережа доріг з місцями для ночівлі, надавалися послуги провідників. Деякий час Великий Шовковий шлях ще продовжував існувати, але після розорення монголами Китаю, Передньої Азії та Сх. Європи його значення різко занепало. У цей період сухопутна караванна торгівля та подорожі поступаються своїм значенням морським.

За описом Марко Поло, для зв'язку імператора з провінціями були прокладені дороги, що через кожні 22 км мали поштові станції, де можна було замінити коней.

На території України існувала мережа сухопутних шляхів: із Києва до Регенсбургу, "Солоний шлях" до соляних озер Криму, "Залізний шлях" - до гирла Дунаю. Подорожували верхи, на санях або на возах. Функцію основного транспортного центру виконував Київ. Дороги у Київській Русі були грунтовими, укріпленими дерев'яними настилами. Через річки влаштовували броди і мости.

Розвиток водного транспорту. У період Середньовіччя значна частка перевезень людей та вантажів припадала саме на водний транспорт.

В Азії з V ст. арабські купці ходили майже усіма морями на двощоглових "доу" - човнах, зшитих волокнами кокосової пальми.

Існування держав-велетнів Китаю, Індії вимагало високого ступеня розвитку транспортної мережі та досконалих транспортних засобів. У Китаї УП-ХІІІ ст. великого значення набули перевезення Вел. Китайським каналом. Довжина каналу сягала 2,5 тис. км. Великі річкові флотилії перевозили подорожуючих та вантаж і брали на борт до 300 - 400 осіб. Арабський мандрівник Ібн Баттута описав великі чотирипалубні кораблі, що могли брати до 1000 осіб на борт. Морський флот Нанкіна вважався одним з найб. у світі, він мав 2000 суден.

У Північній Європі у VIII - XI ст. розвинене суднобудування мали нормани. Давньоруськими торговельними шляхами вони досягали Чорного моря та ВізантіїЗразки кораблів норманів зберігаються у музеях Норвегії, Данії. Ісландії (найдавніше судно датується 850 р.).

Упродовж XI - XIII ст відбулося вісім великих хрестових походів та декілька десятків малих. Рицарі добиралися у Палестину на військових суднах - галерах, що або торговельних суднах галеасах. Рівень комфорту визначав шмат парусини шириною півтора метри, прикріплений за вузли на кінцях. Він слугував ліжком для двох осіб.

Основними центрами паломництва вважалися Рим (могила св. Петра), Палестина, Іспанія та Сіцілія. У XIII ст. вітрильно-гребні судна поступилися виключно вітрильним.

Два основних райони європейської морської торгівлі -Північний та Південний - були пов'язані між собою торговельними шляхами меридіонального напрямку. Переважали річкові шляхи. Основні проходили Рейном, Дунаєм, Роною, Луарою, Ельбою.

Кораблі слов'яни виготовляли з дерев'яних брусів та обшивали їх корою дерев або шкірами. Кільові судна з'явилися у XII ст.

У період Середньовіччя два торговельних шляхи - морський та сухопутний - пов'язували країни Азіїз Європою та Африкою. "Володарями" морського (мусонного) шляху, що проходив уздовж південного узбережжя Євразії, були малайці та індійці, пізніше контроль над західною ділянкою перейшов до арабів, а над східною до китайців.

Отже, у період Середньовіччя відбувався подальший розвиток транспортної мережі та вдосконалювалися транспортні засоби. Основними видами транспорту залишались водний та гужовий. Метою подорожей були торгівля, паломництво та місіонерство.