4)Монополізація туристичної індустрії

Після Другої світової війни соціальні зміни та технічний прогрес, пожвавлення науково-технічного, торгового, економічного, культурного, екологічного й іншого співробітництва між країнами практично всіх континентів значно прискорили розвиток туризму.

Зростанню популярності туризму сприяло телебачення. Воно дало людям можливість, не виходячи з дому, знайомитися з цікавими місцями, і Це викликало в них бажання побачити все на власні очі.

На початку 60-х років XX ст. туризм став справді міжнародною індустрією. У першій половині 60-х років XX ст. за кордон щороку виїжджало 70 млн туристів. У середині 90-х років XX ст. їх було вже 500 млн, Почали з'являтися курорти для місцевих і закордонних гостей. Туристична індустрія почала давати прибутки навіть тим галузям господарства, які безпосередньо не були з нею пов'язані. Створення нової індустрії та поява більшої кількості людей, що мали бажання, вільний час та засоби для подорожування, зумовили швидкий розвиток міжнародного туризму. Основною ознакою цього етапу можна назвати монополізацію галузі туризму, тобто виділення її в самостійну складову сфери послуг. В умовах зростання психологічних навантажень, інтенсифікації життя людей в індустріальних країнах туризм діє як ефективний засіб рекреації. З предмета розкоші він стає необхідністю населення високорозвинених індустріальних країн.

99. Абсолютні та порівняльні переваги а. Сміта і д. Рікардо

А. Сміт вважав, що торгівля між двома країнами ґрунтується на абсолютних перевагах.

Коли виробництво однієї країни є більш ефективним, ніж іншої, у виробництві конкретного товару (тобто має абсолютні переваги) і менш ефективним у виробництві іншого товару (має абсолютні недоліки), тоді обидві країни можуть вигравати від спеціалізації на виробництві товару на основі абсолютних переваг та обмінювати частину обсягу виробництва на інший товар, при виробництві якого країна має абсолютні недоліки.

За рахунок цього відбувається найефективніше використання ресурсів, а виробництво обох товарів буде зростати. Таке збільшення виробництва обох товарів визначатиме виграш від спеціалізації виробництва, який буде поділений між двома країнами через торгівлю.

Наприклад, кліматичні умови України сприяють ефективному вирощуванню пшениці, але вирощування бананів є неефективним (потребує використання парників). З іншого боку, вирощування бананів ефективне в Нікарагуа, а вирощування пшениці — не ефективне.

Таким чином, Україна має абсолютні преваги порівняно з Нікарагуа у вирощуванні пшениці і має абсолютні недоліки у вирощуванні бананів. Протилежне твердження справедливе для Нікарагуа.

Теорія порівняльних переваг Д. Рікардо

Розвиваючи теорію абсолютної переваги, Д. Рікардо довів, що міжнародна торгівля взаємовигідна для двох країн навіть у тому випадку, коли жодна з них не має абсолютну перевагу по жодному товару.

Д. Рікардо вивів закон порівняльних переваг виходячи з наступних передумов:

трудова теорія вартості;

вільна торгівля;

постійні витрати виробництва;

зроблена мобільність праці усередині країни і повна немобільність у відносинах між країнами;

відсутність технічного прогресу;

відсутність транспортних витрат.

Зміcт закону порівняльних переваг можна звести до наступного твердженню: підставою для виникнення і розвитку міжнародної торгівлі може служити винятково різниця у відносних витратах виробництва товарів, незалежно від абсолютної величини цих витрат.

Теорія порівняльних переваг (comparative advantage theory) – якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, що вони можуть робити з відносно більш низькими витратами в порівнянні з іншими країнами, то торгівля буде взаємовигідної для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, чим в іншій.

Теорія порівняльних переваг використовує поняття альтернативної ціни, що теж саме, що й витрат (ціни) заміщення.

Вона являє собою просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їхнє виробництво.