20. Правове регулювання і правовий вплив: співвідношення (розр.).

Правове регулювання — це здійснюване державою за допомо­гою права і сукупності правових засобів упорядкування суспіль­них відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Ознаки правового регулювання:

1) правове регулювання — різновид соціального регулювання;

2) за допомогою правового регулювання відносини між су­б'єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах дер­жава вказує міру можливої та належної поведінки;

3) правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;

4) правове регулювання має цілеспрямований характер — спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;

5) правове регулювання здійснюється за допомогою право­вих засобів, які забезпечують його ефективність;

6) правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.

Не слід плутати два явища: правове регулювання і правовий вплив. Термін «регулювання» походить від латинського слова «regulo» (правило) і означає впорядкування, налагодження, при­ведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь. Термін «вплив» означає вплив на що-небудь за допомогою системи дій. Смис­лове навантаження у цих двох категорій є близьким, частково збігається, але не є однозначним.

Правовий вплив — це взятий у єдності та різноманітті весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей за допомогою як правових, так і неправових засобів.

Правовий вплив на людину здійснюється по двох каналах:

1) інформаційному — за допомогою правових норм до відома учасників доводиться позиція, яку займає держава стосовно дозво­леної, необхідної або забороненої поведінки;

2) ціннісно-орієнтаційному — за допомогою права здійснюєть­ся засвоєння суспільством його цінностей, які напрацьовані людст­вом і спадкоємне переходять з покоління в покоління.

Правовий вплив багато в чому зводиться до інформативної та виховної ролі права, підсилити яку можуть пропаганда право­вих знань, система широкої юридичної освіти.

Відмінності між правовим регулюванням і правовим впли­вом:

за обсягом:

• предмет правового впливу об'ємніше (ширше) предмета пра­вового регулювання — його складають відносини, які не регу­люються правом, але на які поширюється дія права;

за змістом:

• у правовому впливі не завжди є точний юридичний захід (кр:м норм права, він містить у собі інші соціальні засоби і фо­рми впливу на поведінку людей), тоді як у правовому регулю­ванні він є обов'язковим (регулювання відбувається за допомо­гою певної правової норми).

За головними особливостями свого змісту правовий вплив є не специфічно правовим, а загальним, в якому діє не право як сукупність норм, а «дух» права, просліджується вплив права на систему суспільних відносин, потенціал психічного складу осо­би, її правову свідомість і культуру. Коли зміст права проходить через свідомість людей, вона стає правосвідомістю. Люди пови­нні поводитися однаково в однотипній ситуації, якщо право встановлює певні правила поведінки. Виробляється стандарт поведінки, формується загальна нормативна культура як безпо­середня передумова законослухняності громадян. Це і є право­вий вплив на поведінку людей;

за механізмом реалізації права:

у правовому регулюванні право реалізується через його ме­ханізм — систему правових засобів і форм (норми права, право­відносини, акти реалізації і застосування норм права та ін.), тоді як правовий вплив здійснюється за допомогою системи неюридичних засобів — ідеологічних, психологічних, інформаційних та інших механізмів.

Керуючись наведеним, правовий вплив охоплює розуміння права у двох площинах – як природного, так і юридичного. Правове регулювання – владнорегламентуючий вплив, що відповідає юридичному трактуванню права і його основним функціям.

Наступним критерієм зіставлення правового впливу та правового регулювання є їх соціальне призначення та функції. Соціальне призначення правового впливу – забезпечення загальносуспільних цінностей та невід’ємних природних прав людини. Правове регулювання – це регулювання суспільних відносин з метою втілення в життя передусім нормативно закріплених конкретною державою цінностей. Тобто, якщо правовий вплив у своїй основі має загальносуспільні інтереси, то правове регулювання – як загальносоціальні, так і групові (останні інколи можуть домінувати). Наприклад, якщо ідеологи „громадянського суспільства” однією із його засадничих ознак вважали рівність можливостей для усіх членів суспільства, то у багатьох сучасних демократичних, соціальних та правових державах, в яких затвердженням політиків таке суспільство уже сформоване, парламенти як органи представницького народовладдя законодавчо закріплюють депутатську недоторканність, що є порушенням принципу рівності усіх перед законом і свідченням пріоритету власних інтересів над загальносуспільними. Відмінності у соціальній сутності конкретизуються через відмінності у предметі впливу та регулювання. Предмет правового регулювання є вужчим від предмета правового впливу, оскільки до останнього належать ті економічні, політичні та соціальні відносини, які правом не регулюються, однак на які право поширює свій вплив [6, с. 56]. Наприклад, у ч. 2 ст. 682 Цивільного Кодексу України визначено, що якщо договором купівлі-продажу не встановлено умов щодо комплектності товару, продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться. У цьому випадку цивільна норма надає сторонам право реалізувати договірні домовленості самостійно. Однак відсутність безпосередньо юридичної регламентації ще не означає відсутності правового впливу. Адже звичаї діловогообороту базуються як на економічних чинниках, так і на принципах цивільного права України та приписах норм глави 54 „Купівля-продаж” ЦК України (що суд враховуватиме у разі виникнення спору між сторонами). Соціальна сутність правого впливу і правового регулювання проявляється у їх функціях. Загальновизнано, що функції права – це основні напрями його впливу на людину та суспільство. Наявні у науці підходи до класифікації функцій об’єктивного юридичного права, на нашу думку, можна вважати також загалом і функціями правового впливу й правового регулювання [8, c. 9–10; 1, с. 313]. Якщо група функцій регулятивного статичного характеру (закріплювальна, витіснювальна, стимулювальна, обмежувальна, регламентуюча тощо) властива для правового регулювання, то загальносоціальні динамічні (виховна, інформативна, ціннісно-орієнтаційна, ідеологічна тощо) значною мірою є похідними від правового впливу. Візьмемонаприклад реалізацію права. Уповноважуюча норма надає суб’єктові права

можливості певної поведінки. Наприклад, громадяни України мають право обирати і бути обраними до представницьких органів влади. З одного боку, норма закріплює один із основних принципів сучасної виборчої системи; з іншого – формує певну політичну свідомість, установку електорату на участь у здійсненні суспільної влади (а це вже вплив). Юридичний обов’язок окремих категорій громадян декларувати доходи спрямований на регулювання відносин між державою та платниками податків. Водночас ця зобов’язувальна норма дисциплінує, виховує й частково стимулює до належного виконання особою її конституційних обов’язків. Забороняючі норми мають передусім превентивний, попереджувальний характер. Вони близькі до вимог, встановлених іншими соціальними неюридичними нормами – релігійними, моральними тощо (не вбий, не вкради, не ображай тощо). Правове регулювання, на відміну від правового впливу, пов’язане із встановленням конкретних прав та обов’язків суб’єктів права, з прямими приписами про необхідне і можливе. Якщо перше означає реалізацію правових норм через правовідносини – то друге не обов’язково [6, с. 56]. Зокрема, притягнення особи до юридичної відповідальності, що полягає в обов’язку правопорушника зазнати обмеження певних благ, має такожпопереджувальний та виховний вплив на інших осіб. Наступна група відмінностей простежується у разі ознайомлення з елементами механізму правового регулювання та правового впливу. До елементів механізму правового регулювання науковці найчастіше зачислюють: норми права, правовідносини, нормативно-правові акти, акти реалізації та застосування права.

Перелічені складові правового регулювання можуть водночас бути засобами правового впливу. Спектр елементів механізму правового впливу значно ширший, оскільки крім них, він також включає правову свідомість, правову культуру, станзаконності тощо, тобто засоби, які більшою мірою є засобами правового впливу, аніж засобами правового регулювання. Є також відмінності між самими засобами правового регулювання та правового впливу залежно від рівня їх легалізації, ступеня використання та праворегламентуючих можливостей.

Ще один критерій розмежування – рівень впливу міжнародного права на національне. Норми міжнародного права можуть використовуватись у внутрішньодержавній практиці як засіб правового регулювання лише за умови їх ратифікації та імплементації у національне право. Однак вони можуть слугувати засобом правового впливу і без надання їм загальнодержавної обов’язковості. Наприклад, рішення Європейського Суду з прав людини, пов’язані із забезпеченням прав людини, закріплених Конвенцією про захист прав людини та основних свобод 1950 р., можуть бути своєрідним орієнтиром для суддів України у разі розгляду аналогічних справ.

Наведені положення дають змогу висловити можливо і дискусійну думку: правовий вплив і правове регулювання спрямовані на забезпечення системи суспільних цінностей. Співвідносяться вони як загальне і конкретне, як взаємозв’язані та взаємозумовлювальні. Пріоритет того чи іншого визначається конкретно-історичними умовами існування суспільства, особливостями правової системи, категорією суспільних відносин, що регламентуються правом тощо. Наприклад, у демократичній, соціальній, правовій державі верховенство повинно належати складовим правового впливу; в недемократичній чи перехідній – безпосередньо засобам правового регулювання

21. Нормативні акти: ознаки та види

Правовий акт — акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Він оформляється у встановлених законом випадках у вигляді письмового документа (акта-документа).

Ознаки правового акта:

1. виражає волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні веління;

2. має офіційний характер, обов'язковий для виконання;

3. спрямований на регулювання суспільних відносин;

4. встановлює правові норми, а також конкретні правовідносини;

5. може бути актом-документом, зміст якого фіксується у встановленій законом документальній формі, і актом-дією, за допомогою якого виникає юридичний результат (встановлення правових норм, їх застосування і т.д.);

6. становить юридичний факт, що спричиняє певні правові наслідки.

Види правових актів за формою вираження:

1)  письмовий (акт — документ);

2) усний (заяви, розпорядження, накази, вказівки);

3)  конклюдентний (акт — дія).

Види правових актів за юридичною субординацією:

•  нормативні, що регулюють певну сферу суспільних відносин і є загальнообов'язковими;

•  індивідуальні (ненормативні), що породжують права і обов'язки лише у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку;

•  інтерпретаційні (акти тлумачення норм права), що мають допоміжний характер і, як правило, «обслуговують» норм. акти.

Слід мати на увазі, що, крім зазначених класичних актів -нормативних, індивідуальних, інтерпретаційних — є акти змішаного нормативно-конкретного змісту, тобто такі, що складаються з нормативних і індивідуальних норм. Вони притаманні ряду правових систем романо-германського типу.

Є нетипові (спеціалізовані) акти — акти, що затверджують положення, правила статутів, або акти, що скла даються з декларацій, закликів, звернень.

Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю:

•     закони; •     підзаконні нормативні акти.

Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта — це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості.

Види нормативно-правових актів за сферою дії:

• загальні; • спеціальні; • локальні.

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:

• акти встановлення норм права; • акти заміни норм права; • акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за галузями законодавства:

•  цивільні; • кримінальні; • адміністративні; •  кримінально-процесуальні; • адміністративно-процесуальні та ін.

Основні НПА за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та ін.).

Види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні:

Верховна Рада України — закони і постанови,

Верховна Рада Автономної Республіки Крим -- постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) / рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру);

Президент України — укази (нормативні та ненормативні) / розпорядження;

Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження;

керівники міністерств і відомств — нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра;

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим — постанови, рішення і розпорядження,

голови місцевих (обласних і районних) державних адміністрацій — розпорядження;

місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети -рішення і нормативні постанови; керівники їхніх управлінь і відділень — нормативні накази;

адміністрація державних підприємств, установ, організацій -нормативні накази, статути, положення та інструкції.

Нормативно-правові акти

Нормативно-правовий акт (від лат. actum – документ) – це юридичний документ, який приймається органами державної влади або уповноваженими державою іншими суб’єктами, має формально-визначений, загальнообов’язковий характер, норми якого охороняється державною владою від порушень.

Нормативно-правові акти мають наступні ознаки:

- як форма (джерело) права нормативний акт є способом існування і вираження змісту правових норм;

- офіційний, владний (вольовий ) характер. Нормативно-правовий акт приймається (ухвалюється, санкціонується) компетентними державними органами або народом (на референдумі) за визначеною процедурою, а також іншими суб’єктами, уповноваженими державою, в межах своєї компетенції;

- юридичну сила (чинність). Це специфічна особливість нормативних актів що розкриває їх співвідношення і залежність за ступенем формальної обов’язковості, яка визначається:

а) місцем і роллю органу, що видав акт в апараті держави і виражає його правомочність на прийняття цих актів;

б) порядок введення їх в дію, а також порядок їх скасування;

в) час набрання чинності.

Нормативно-правові акти за юридичною силою (чинністю) поділяються на закони і підзаконні акти, які у сукупності складають ієрархічну систему писаного права;

- загальнообов’язковий характер. Нормативні акти є обов’язковими для виконання всім населенням і державою, в чому й проявляється їх загальний характер;

- мають чинність у часі, просторі та по колу осіб відповідно до законодавства;

- формально-визначений та системний характер. Вони мають зовнішню форму у вигляді певного юридичного документа, мають офіційну назву (декларація, конституція, закони, укази, рішення, декрети, постанови тощо), правові атрибути, внутрішню структурованість (побудову), що забезпечує можливість оперативного внесення змін в їх зміст з метою нормативного реагування на тенденції розвитку суспільних відносин, публікується в офіційних виданнях;

- охороняються державною владою від порушень.

Види нормативно-правових актів:

- за сферою дії – загальні, спеціальні, локальні;

- за природою волевиявлення – акти встановлення норм, акти заміни і скасування норм права;

- за галузями законодавства – конституційні,адміністративні, цивільно-правові, акти процесуальних галузей – наприклад, кримінально-процесуальні та ін.;

- за юридичною силою – закони та підзаконні нормативно-правові акти;

- за суб’єктами нормотворчості - нормативні акти органів державної влади та інших суб’єктів громадянського суспільства.

Нормативно-правовий акт як джерело права слід відрізняти від:

- індивідуальних юридичних актів - зміст яких складають індивідуальні приписи по конкретним питанням (рішення судів, заповіти приватних осіб, цивільно-правові договори).

- інтерпретаційних актів в яких дається тільки роз’яснення (тлумачення ) діючих норм, але не встановлюються нові норми.

Ознаки нормативно-правового акта:

1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум);

2)  завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;

3)  приймається з дотриманням певної процедури;

4)  має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:

а)  вид акта (закон, указ, постанова);

б)  найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);

в)  заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);

г) дата ухвалення акта; ґ) номер акта;

д) дані про посадову особу, яка підписала акт;

5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів — у збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні акти — у часопису «Офіційний вісник України»).

Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.

Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

1.  Преамбула — вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обгрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

2.  Пункти, статті — містять вихідні одиниці нормативно-правового акта — нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти — на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю — «ст.», а частини (абзаци) статей — «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

3.  Глави — є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

4.  Розділи — об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи — у глави.

5.   Частини — найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:

1) зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;

2)  у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;

3)  іноді в одній статті містяться декілька норм права.

У чому полягає відмінність між нормативним актом та іншими правовими актами (зокрема, актом тлумачення норм права і актом застосування норм права) ?

По-перше, нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує)  їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми.

По-друге, нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене — адресовано до всіх, а Указ Президента призначити «такого-то» головою обласної адміністрації — це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов'язків, відтак, — це акт застосування норм права).