16 Органи держави та самоврядування: їх співвідношення

Державний механізм діє та розвивається не ізольовано від інститутів громадянського суспільства. Його взаємодія з органами місцевого самоврядування, які не належать до системи органів державної влади, має дві правові підстави. Вони виходять із спільності завдань у сфері економічного та соціального розвитку. Разом з тим закон допускає можливість наділення органів місцевого самоврядування певними державними повноваженнями. Взаємодія механізму держави з органами місцевого самоврядування сприяє розширенню демократичної основи державної влади, а реалізація конституційного права громадян на участь в управлінні державними справами перш за все пов'язується з їх діяльністю в органах самоврядування. Саме це забезпечує компроміс суспільних інтересів.

Для громадянського суспільства та механізму держави ключовою проблемою є довіра та підтримка населення. Відчуження громадян від влади призводить до конфронтації та послаблює державний механізм.

Місцеве самоврядування є особливим видом управління, що забезпечує реалізацію права територіальних спільнот самостійно вирішувати питання місцевого значення, виходячи з інтересів громадян та грунтуючись на положеннях закону.

Як інститут громадянського суспільства, місцеве самоврядування:

— має децентралізований управлінський характер, оскільки не передбачає наявності ієрархічної структури;

— здійснює публічну владу на певній територіальній одиниці з метою прийняття та реалізації рішень місцевого характеру;

— є інститутом народовладдя, що забезпечує реалізацію питань місцевого значення самим суб'єктом самоврядування;

— здійснюється представниками населення, що мешкає на певній території, які обираються;

— є самостійним Інститутом, що організаційно відокремлений від державних структур і має недержавний характер;

— несе відповідальність за свою діяльність перед населенням і державою у разі невиконання чи порушення повноважень.

Самоврядування — тип соціального управління, за якого об'єкт і суб'єкт управління збігаються, що надає можливість населенню управляти власними справами, спільно приймати рішення та діяти з метою їх реалізації. Це — одна з форм організації людського співіснування, що базується на принципах свободи, рівності і безпосередньої участі в управлінні. Самоврядування характеризується, по-перше, наявністю особливих суб'єктів, які є передусім суб'єктами не державної влади, а громадянського суспільства. По-друге, воно має особливості щодо обсягу, діапазону та правової природи об'єктів впливу, значна частина яких не характерна для державних правовідносин. Серед різних рівнів самоврядування найпоширенішим є місцеве. Воно становить політико-правовий інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами через самоорганізацію місцевого населення та за згодою і за підтримки держави. В Україні згідно з Конституцією місцеве самоврядування визнається і гарантується (ст. 7).

Конституція України визнає і гарантує місцеве самоврядування як інститут соціального управління та громадянського суспільства. Вона закріплює можливість представництва місцевих інтересів у органах самоврядування, встановлює власну матеріальну, фінансову та організаційно-правову базу місцевого самоврядування.

До представницьких органів місцевого самоврядування Конституція України відносить сільські, селищні і міські ради та їх виконавчі комітети; обласні та районні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ст. 140).

Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» систему місцевого самоврядування складають: територіальна громада; сільська, селищна, міська рада; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення (ст. 5). Цим же Законом визначені повноваження органів самоврядування у галузі бюджету, фінансів та цін (ст. 28); управління комунальною власністю (ст. 29); житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку (ст. 30); будівництва, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту (статті 31, 32); соціального захисту (ст. 34) та інші. Однак наявність наведених повноважень не означає цілковиту відокремленість органів місцевого самоврядування від органів держави. У процесі здійснення повноважень вони взаємодіють, грунтуючись на наявності спільних та особливих рис, адже органи держави і самоврядування функціонують у межах держави та суспільства, взаємодіють і забезпечують громадянам можливості реалізувати надані їм права. Розглянемо ці риси докладніше:

Спільні риси:

— органи держави, як і органи самоврядування, здійснюють спільні функції по управлінню суспільством шляхом встановлення і гарантування діяльності суб'єктів; їх повноваження конкретизуються законами та підзаконними актами;

— органи держави та самоврядування передбачені конституційно;

— вони відповідно до наданих повноважень приймають рішення нормативного характеру, що у разі їх протиріччя Конституції можуть бути відмінені;

— органи держави, як і органи самоврядування, мають чітко визначену компетенцію у відповідній сфері та форми і методи здійснення повноважень;

— рішення, що приймаються цими органами, мають владний характер, певним чином забезпечуються і гарантуються;

— органи держави і органи самоврядування формуються у встановленому законом порядку шляхом обрання чи призначення;

— функціонують на основі принципу розподілу повноважень та певним чином взаємодіють у процесі здійснення своїх повноважень.

Відмінності:

Органи держави	Органи місцевого самоврядування
Формуються шляхом виборів, призначаються чи затверджуються	Обираються населенням територіальної одиниці
Дія нормативних актів поширюється на територію держави чи адміністративної одиниці	Дія нормативного акта поширюється на територіально-адміністративні одиниці
Повноваження визначають зміст управлінської функції держави	Повноваження спрямовані на вирішення проблем певної території із самоврядування
Складаються з колективів службовців	Діяльність не має професійного характеру
Діють на основі конституційно закріпленого принципу розподілу влади	Можуть за взаємною згодою перерозподілити між собою окремі повноваження на підставі договору
Рішення приймаються колегіально чи одноособово керівником органу	Рішення приймаються виключно шляхом голосування
Здійснюють повноваження безпосередньо	Здійснюють повноваження як безпосередньо, так і через обрані органи
Фінансову базу становить державний бюджет	Фінансову базу становить місцевий бюджет та позабюджетні надходження
Виступають від імені держави	Є представниками інтересів населення певної території
Виконавчі органи складають самостійну частину державного апарату	Виконавчі органи формуються керівником органу самоврядування
Діють на основі принципу координації	Діють на снові субординації
У деяких випадках можливе делегування виконавчих повноважень органам самоврядування	Делегування повноважень державним органам неможливе

Таким чином, органи держави та органи місцевого самоврядування є взаємодіючими структурами, що забезпечують найбільш доцільний рівень упорядкування суспільних відносин та забезпечення функціонування суспільства як певним чином організованої соціальної системи.

Особливе значення ця взаємодія має за умови формування громадянського суспільства.

12. Правовий статус людини і громадянина: проблеми співвідношення (роздр.).

Місце особи в суспільстві, а громадянина у державі визначається реальністю наданих їм прав та обов'язків. Характеристика співвідношення правового статусу особи та правового статусу громадянина визначає особливості становища людини у державно-організованому середовищі. Зазначимо, що категорії «правовий статус особи» та «правовий статус громадянина» мають самостійний характер, а їх взаємодія засновується, по-перше, на нерозривності суспільства і держави і, по-друге, на наявності спільних та особливих ознак наведених юридичних понять.

Спільні риси підкреслюють похідний характер цих категорій та їх залежність від рівня організованості систем, що їх гарантують. Як правовий статус особи, так і правовий статус громадянина:

— характеризують правове положення єдиного суб'єкта — людини; — вони мають єдиний зміст; — певним чином встановлюються та закріплюються; — засновуються на гуманістичних принципах та загальнолюдських цінностях;

— відображають рівень розвитку суспільства та держави і визначають його; — гарантуються системою засобів;

— мають спільну мету — упорядкування відносин між людьми та взаємодії індивіда і соціальної системи (нації, народу, суспільства, держави);

— мають визначену структуру, що характеризується певною взаємодією компонентів.

Однак, за наявності значної кількості спільних ознак, ці категорії зберігають відносну самостійність, що і визначається притаманністю їм особливих рис. Їх можна визначити схематично:

Правовий статус особи	Правовий статус громадянина
Існує до виникнення держави	Виникає з появою держави та безпосередньо залежить від неї
Закріплюється соціальними нормами у довільному порядку, існує в усній формі	Має письмовий характер. Закріплюється правовими нормами та має характер чітко визначеного документа
Заснований на загальнолюдських цінностях та принципах	Заснований на нормах національного та міжнародного права
Поширюється на все населення	Поширюється на громадян певної держави
Має внутрішній характер	Може мати як національний, так і міжнародний характер
Реалізується в силу авторитетності для кожного із суб'єктів, тобто і добровільно	Має обов'язковий характер і реалізується незалежно від бажання суб'єкта
Основними елементами змісту є права та обов'язки	Окрім прав та обов'язків, структурними елементами є свободи та інтереси
Права та обов'язки мають єдиний зміст і невідокремлений характер	Права та обов'язки розмежовані, їх зміст чітко визначений
Права та обов'язки не пов'язані і реалізація права не залежить від виконання обов'язку іншим суб'єктом	Права та обов'язки мають взаємний характер, оскільки юридичний обов'язок є гарантією реалізації суб'єктивного права
Немає чітко визначеного механізму реалізації прав та обов'язків	Має законодавчо визначений механізм реалізації прав та обов'язків
Існує як загальний статус	Може бути загальним, спеціальним, галузевим, індивідуальним
Не залежить від громадянства	Безпосередньо пов'язаний з громадянством
Гарантується суспільством	Гарантується державою
Порушення прав та невиконання обов'язків тягне застосування заходів громадського впливу	Порушення прав та невиконання обов'язків тягне застосування юридичної відповідальності
Відповідальність не має примусового характеру і може виходити як від суспільства у цілому, так і його структурних підрозділів (партій, організацій, об'єднань)	Відповідальність має примусовий характер і покладається від імені держави

Правовий статус особи та правовий статус громадянина можуть існувати окремо (наприклад, у випадку, коли особа є іноземцем чи не має громадянства), а також можуть збігатися. Це має місце у разі наявності громадянства у особи або коли держава гарантує реалізацію проголошених суспільством цінностей.

13. Поняття та ознаки правової держави

Ідеї, що стали доктринальною основою концепції «правової держави» формувались на протязі тривалого часу починаючи ще з античних часів (Платон, Аристотель, Цицерон). Але сам термін з’явився у німецькій літературі у працях філософа І.Г. Фіхте, та державознавців Р. фон Моля та К. Т. Велькера у першій половині XIX століття.

Суть правової держави розкривається у співвідношенні права і держави, розумінні їх власного змісту, а також природи їх діалектичної взаємодії (коли скрізь природу права ми оцінюємо природу держави, і навпаки).

Головним призначенням правової держави є:

- забезпечення моральними та юридичними засобами принципу верховенства права у всіх сферах суспільних відносин;

- реальне здійснення, гарантії та захист прав і свобод людини і громадянина, а також їх поновлення у випадку порушення;

- рівноправність громадянина і держави, їх взаємна відповідальність;

- участь і контроль громадянського суспільства у процесі створення і застосування законів.

Правова держава заснована на наступнихпринципах:

1. Верховенство права:

-право визначається як загальнолюдська цінність саме тому, що в його природі розкриваються та знаходять свою реалізацію такі цінності як свобода, справедливість, рівність, безпека, прагнення до щастя. Ціннісне розуміння природи права випливає також з доктрини природного права, яка вплинула на розуміння держави як гаранта забезпечення невідчужуваних прав і свобод людини;

- право є універсальним регулятором суспільних відносин, і завдяки його нормативній природі та формальним властивостям можна врегулювати різноманітні суспільні відносини;

- зв’язаність правом суб’єктів суспільних відносин:

а). відносна зв’язаність - громадянину дозволено робити все, що не заборонено законом;

б). абсолютна зв’язаність - державі дозволено робити тільки те, що дозволено законом.

- верховенство правових законів (в перш за все - конституції) над підзаконними нормативними актами (що є наслідком пріоритету законодавчої влади (розвинутий парламентаризм) над іншими гілками влади у правотворчій діяльності).

2. Юридичне закріплення основних прав і свобод людини і громадянина в Конституції та інших законах та їх фактичне забезпечення. Точне і повне визначення правового статусу (прав і обов’язків, повноважень) всіх учасників суспільних відносин, зокрема державних органів і посадових осіб.

3. Розподіл влади, яка належить народу, на законодавчу, виконавчу, судову та контрольно-наглядову гілки.

4. Паритет (рівноправність) громадянського суспільства і держави, а в певних відносинах й верховенство громадянського суспільства над державою. Громадянське суспільство з одного боку розглядається як загальнолюдська цінність, певний ідеал суспільного розвитку, а з іншого - як реальна частина соціуму, відносно незалежна від держави, що будується та існує на засадах самоорганізації у різноманітних сферах соціальних відносин - сімейних, економічних, політичних, культурно-духовних, національних та ін.

5. Взаємоповага і взаємна відповідальність особи і держави на ґрунті пріоритету прав людини над правами держави. .

6. Демократичний державний режим (див. відповідне питання програми)

7. Розвинена система чинного законодавства.

8. Провідна роль незалежної судової влади у вирішенні спірних питань і конфліктних ситуацій.

9. Високий рівень правосвідомості та правової культури громадян.

Правосвідомість - це певна форма суспільної свідомості, яка відображає ставлення суб’єктів правовідносин до права як явища, в тому числі до чинного права з точки зору ціннісних, ідеологічних, психологічних та поведінкових критеріїв..

Правова культура – складова загальної культури суспільства, має ціннісний характер, і визначає рівень розвитку таких явищ правової реальності як праворозуміння, правосвідомість, правовідносини, правопорядок, нормотворча та правозастосовна діяльність суб’єктів права, а тому є невід’ємним компонентом правової держави і громадянського суспільства. Засобами забезпечення правової культури є розвиток знань про державу та право, правова освіта, правове виховання та правова поінформованість суспільства, що як наслідок створює умови для подолання такого явища як правовий нігілізм.

10. Законність – точне і неухильне дотримання законів всіма посадовими особами і громадянами ( неухильно додержуватися Конституції України та законів України є обов’язком громадян - ст.68 Конституції)