
- •37. Креативність в структурі особистості.
- •39. Емоції, стрес та мотивація активності. Ієрархічна модель мотивації за а.Маслоу.
- •42. Темперамент, його структура. Сталість та постійність темпераменту у процесі психічного розвитку людини.
- •43. Теорія діяльності у сучасній вітчизняній психології.
- •44. Спілкування у системі суспільних та межособистісних відносин. Комунікативна та перцептивна функції спілкування. Інтерактивне спілкування.
- •45. Поняття групи. Її основні характеристики. Диференціація та інтеграція у групі. Групова динаміка.
- •46. Психологічні аспекти лідерства в колективі.
- •49. Типологія особистості та конфлікт. Конфлікти та їх вирішення. Педагогічний конфлікт: причини виникнення, шляхи розв’язку.
- •50. Проблеми психології вікового розвитку як складова діяльності сучасного вчителя.
- •51. Здібності, інтереси та обдарованість школярів. Фактори, умови та джерела їх розвитку. Розвиток творчіх здібностей на уроках з Вашої спеціальності.
- •52. Загальна характеристика психології молодшого школяра. Труднощі засвоєння наукових понять, особливості організації творчої діяльності.
- •55. Порівняльна характеристика афінської і спартанської системи виховання.
- •56. Виховання і освіта в епоху середньовіччя. Система шкільної освіти.
- •57. Школа і педагогічна думка епохи Відродження та Реформації. Педагогічна діяльність Вітторино да Фельтре.
- •59. Теорія “вільного виховання” ж.-ж. Руссо “Еміль, або про виховання”.
- •60. Життя і педагогічна діяльність й.-г. Песталоцці. Ідея елементарної освіти в педагогічному доробку й.-г. Песталоцці.
- •61. Теорія “виховання джентльмена” в педагогічній спадщині д.Локка
- •63. Педагогічна діяльність а. Дістервега. Дістервег – учитель німецьких учителів.
- •64. Характер виховання у Київській Русі. Перші школи і літературно-педагогічні пам’ятки.
- •65. Народна педагогіка – основа наукової педагогіки.Народна педагогіка про сутність, принципи та методики виховання дітей. Співвідношення народної педагогіки та етнопедагогіки.
- •66. Становлення та розвиток козацької педагогіки, як культурного та педагогічного феномену
- •67. Освітня діяльність і педагогічні погляди ю. Федьковича, о.Духновича
- •68. Життя і педагогічна діяльність к. Ушинського. К. Ушинський про ідею народності у вихованні.
- •69. Педагогічна думка епохи українського Відродження..
- •70. Педагогічні погляди т.Шевченка. Педагогічні погляди і просвітницька діяльність м. Грушевського, п. Куліша, м. Драгоманова.
- •71. Життя і педагогічна діяльність а. Макаренка.
- •72.Життя і педагогічна діяльність в. Сухомлинського. В. Сухомлинський про естетичне, трудове і моральне виховання.
55. Порівняльна характеристика афінської і спартанської системи виховання.
АФІНСЬКЕ ВИХОВАННЯ
— система виховання, яка склалася в Афінах у VII— V ст. до н. е. Включає розумове, естетичне, моральне й фізичне виховання. До 7 років всі діти виховувалися в сім'ї під наглядом спеціального раба-педагога. З 7 до 12 років хлопчики одержували мусять не виховання: у граматиста вчилися читанню, письму й лічбі; укіфариста — декламації віршів під акомпанемент ліри. З 12 до 14 років відвідували палестру, гімнастичні вправи в якій сприяли розвитку сили і формуванню красивого тіла. 3 15 до 18 років юнаки відвідували гімнасій , де продовжувалося гімнастичне виховання; велися бесіди на наукові й політичні теми. Мусичні школи й палестри були приватними, гімнасії —державними. З 18 до 20 років юнаки проходили е ф е б і ю, де поряд з військовою підготовкою діставали дальше мусичне й фізичне виховання, а також вивчали закони держави.
1.1. Спартанська система виховання
Спарта (головне місто Лаконії) займала в Південно-Східній частині Пелопонеського півострова територію, де не було зручних гаваней. Зовнішня торгівля, техніка і наука перебували на низькому рівні. Життя населення мало замкнутий характер, переважало землеробство, засноване на праці рабів.
9 тис. родин рабовласників (спартіатів) жорстоко експлуатували 250 тис. рабів, серед яких часто вибухали повстання. Життя спартіатів було підпорядковане головній вимозі - бути в стані військової готовності, проявляти жорстокість і насильство до рабів (Періеки - ремісники, на відміну від іліотів (хліборобів), користувались певною свободою).
Головною метою спартанського виховання була підготовка сильного, витривалого, мужнього воїна члена військової общини. В Спарті “...майже все виховання і сукупність законів розраховані на війну”, - писав Арістотель у “Політиці”.
Виховання й освіта жорстко регламентувалися державою. Освіта була привілеєм спартіатів; періеки отримували лише навички, необхідні для занять ремісництвом і торгівлею, іліоти не проходили жодного навчання. Контроль держави над вихованням починався з перших років життя дитини: новонароджених оглядали члени Герусії (центральний адміністративний орган) і відбирали для державного виховання тільки здорових дітей (немічних і хворобливих, за переказами, скидали в ущелини Тайгетського хребта).
До 7 років діти виховувалися в сім’ї, потім до 30 років людина постійно перебувала в системі державної опіки.
З 7 до 18 років хлопчики-спартіати об’єднувалися в загони - агели, які в свою чергу складалися з ілів - дрібніших підрозділів. Вони навчалися читати й писати, але все виховання мало єдину мету: виховання бездоганної слухняності, витривалості й науки перемагати [20. - Т. 1]. З кожним роком суворість режиму зростала. В юнаків виховували беззаперечне підпорядкування старшим, звичку ходити в легкому одязі, без взуття, спати на жорсткому ліжку тощо. Для розвитку спритності хлопчикам дозволялися крадіжки з приватних городів і під час громадських трапез. Однак, тих, яких хапали на гарячому, піддавали жорстокому покаранню. Державний контроль над вихованням здійснювався у формі періодично організованих змагань (агони) - гімнастичних і мусійських.
У 14 років кожен спартанець проходив через агон - публічне покарання різками біля алтаря Артеміди Ортії, в якому вихованці змагалися в терпінні й витривалості. Після “випробовувального року” молодь отримувала право носіння зброї і участі в так званих криптіях - систематичних побиттях іліотів.
З 15 років розпочинався новий етап виховання. Учні були наглядачами в ілах і агелах, биченосцями при обрядах січення, керівниками під час гімнастичних тренувань і змагань; цю роль вони виконували як помічники старшого вихователя-педонома. Фізичне виховання доповнювалося співами (особливого значення надавали хоровому співу) й танцями, що мали військовий характер і спонукали до мужності. Особливою турботою виховання було привчання до небагатослівності, чіткості й чистоті мови, поєднаною з гострими дотепами. Грамоті й читанню навчали в мінімальному обсязі. Члени Герусії систематично стежили за загальним ходом виховання.
З 18-ти до 20-ти років юнаки перебували в ефебії. З 18 років вони ставали членами військової общини отримували право носіння зброї, перебували на військовій службі, брали участь в облавах над підозрілими іліотами і рабами.
Впродовж наступних років не припинялася військова підготовка і фізичні тренування, зміцнювались моральні і світоглядні засади.
Моральне і політичне виховання здійснювалося під час спеціальних бесід державних чиновників з молоддю, в яких змальовувалися стійкість і мужність предків у боротьбі з ворогами, героїзм, моральні якості спартіатів. Молодь також вивчала напам’ять релігійні, моралізаторські і патріотичні поезії і пісні, в яких прославлялися герої і ганьбилися боягузи.
Здійснюючи антиалкогольне виховання, учням показували п’яну людину, підкреслюючи її жалюгідність, смішний вигляд. Бути посміховиськом в очах інших - було тяжким покаранням.
Молоді люди віком 20-30 pp. отримували право жити сімейним життям, але громадянська зрілість розпочиналась фактично з ЗО років.
Щодо виховання спартанських дівчат, то воно мало чим відрізнялося від виховання юнаків. Вони також отримували військово-фізичну підготовку: для зміцнення тіла вони повинні були бігати, боротись, кидати диск, спис та ін., щоб їхні майбутні діти були загартовані тілом. Існуючі статути забороняли їм пестити себе, сидіти вдома і вести зніжений образ життя. Під час військових походів чоловіків спартанські жінки повинні були тримати в покорі рабів, охороняти місто.
Етичні принципи спартанського виховання - скромність, помірність, повага до старших та ін. - були сприйняті європейською педагогічною думкою у XVII-XIX ст. переважно у Франції і Росії, особливо у зв’язку з заснуванням закритих військових навчальних закладів.