16. Вищі — Конституційний суд, Верховний Суд, Виший арбітражний суд, Військова колегія Верховного Суду в Збройних Силах.

Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує питання про відповідність Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради; актів Президента; актів Кабінету Міністрів; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ці питання розглядаються у зв'язку зі зверненнями:

- Президента;

- 45-ти і більше народних депутатів України;

- Верховної Ради України;

- Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

- Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Заперечення конституційності закону становить сутність конституційної скарги. Конституційний Суд складається з 18 суддів, що призначаються в однаковому кількісному співвідношенні (по 6 суддів) відповідно Президентом, Верховною Радою, з'їздом судів України на строк 10 років.

Верховний Суд є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Він очолює загальну судову систему і здійснює вищий судовий контроль і нагляд за судовою діяльністю всіх загальних судів. Верховний Суд має право переглянути будь-яке рішення нижчих судів, уповноважений розглянути і вирішити кримінальні і цивільні питання особливої складності і винятковості. Вироки та інші рішення Верховного Суду є остаточними, їх перегляд можливий тільки в порядку нагляду Пленумом Верховного Суду — найвищою судовою інстанцією держави.

Голова Верховного Суду обирається на посаду шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду.

Вищим органом для військових судів є Військова колегія Верховного Суду України. Військові суди регіонів — Південного, Західного, Центрального і Військово-Морських сил — дорівнюються до загальних судів обласного рівня. У місцях дислокації військ діють військові суди гарнізонів, які фактично дорівнюються до районних, міських судів. Усього в Україні функціонує 120 військових судів. Місцеві суди — Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласний (Київський і Севастопольський міський) суд, міжрайонні (окружні), районні міські народні суди; військові суди в Збройних Силах України (гарнізонні, регіональні, Військово-Морських сил); арбітражний суд Автономної Республіки Крим та обласні арбітражні суди.

17. Під громадянством України розуміють правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв в їх взаємних правах і обов'язках. Ознаки:

- здійснюється індивідуально, документально та юридично оформлене

- стійких характер відносин громадянства

- двосторонній зв'язок між державою та людиною, що проявляється у взаємопов’язаних правах та обов’язках

- поширення на громадянина України суверенної влади держави як всередині країни, так і за її межами Принципи:

а) єдиного громадянства — громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністра¬тивно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин Ук¬раїни набув громадянства (підданства) іншої держави або дер¬жав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянства України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;

б) запобігання виникненню випадків без громадянства;

в) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

г) визнання права громадянина України на зміну громадянства;

ґ) неможливості автоматичного набуття громадянства Украї¬ни іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства Ук¬раїни його дружиною (чоловіком) автоматичного припинення громадянства України одним із подружжя внаслідок припинен¬ня шлюбу або припинення громадянства України другим із подружжя;

д) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

є) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Громадянство України набувається:

1) за народженням; 2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок встановлення батьківства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними до¬говорами України.

18. Громадянство України набувається:

1) за народженням; 2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок встановлення батьківства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними до¬говорами України.

Умовами прийняття до громадянства України є:

1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2) зобов'язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють їм звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони);

3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.

Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад 2 роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті. Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на 3 роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства,- на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;

4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні. Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;

5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

6) наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні. Положення, пунктів 3-6 частини другої статті 9 Закону не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України.

До громадянства України не приймається особа, яка:

1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.

19. Порядок припинення громадянства України

1) внаслідок виходу з громадянства України;

2) внаслідок втрати громадянства України;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Відповідно до Закону, громадянин України, який виїхав на постійне проживання за кордон, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню. Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України. Громадянство України втрачається:

1) якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України за своїм вільним волевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянство іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджує наявність набуття ним іноземного громадянства, за винятком випадків, якщо:

а) діти при народженні одночасно з громадянством України набувають також громадянство іншої держави;

б) діти, які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набувають громадянство усиновителя;

в) громадянин України автоматично набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем;

г) згідно із законодавством іншої держави її громадянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;

2) якщо іноземець набув громадянство України і не подав у порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 8, пунктом 2 частини другої статті 9 та частиною другою статті 10 цього Закону, документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;

3) якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;

4) якщо особа набула громадянство України на підставі ст. 9 цього Закону внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

5) якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

20. Стаття 24. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та підпорядкованих йому органів

1) встановлюють належність до громадянства України відповідно до статті 3 цього Закону;

2) приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України, щодо виходу з громадянства України дітей у випадках, передбачених частинами восьмою - одинадцятою статті 18 (вихід з громадянства) цього Закону

3) готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

4) приймають рішення про оформлення набуття громадянства України

5) скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття

громадянства України

6) виконують рішення ПУ з питань громадянства;

7) ведуть облік осіб, які набули громадянство України та припинили громадянство України.

21. . Безпосередня демократія (пряма демократія) — сукупність форм організації державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й держави схвалюються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, зборах тощо.

Складові БД:1) Народ України 2) Територіальні громади 3) Спільноти громадян 4) Політичні партії та їхні блоки 5) Громадські організації 6) Органи державної влади та посадові особи 7) Органи місцевого самоврядування 8)ЗМІ 9) Державні і недержавні підприємства, установи та організації 10) Міжнародні організації та міжнародні спостерігачі та інші.

Форми безпосередньої демократії

1. Референдум — голосування населення із метою вирішення найважливіших питань суспільного життя. Референдуми в Україні поділяються на всеукраїнські та місцеві. Предметом всеукраїнського референдуму може бути: — затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції України змін і доповнень; — прийняття, зміна або скасування законів України або їх окремих положень; — прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів. Предметом місцевого референдуму може бути: — прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць; — прийняття рішень, які визначають зміст постанов місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих і розпорядчих органів.

2. Збори громадян — зібрання громадян з метою висловлення позиції та прийняття рішень консультативного (дорадчого) або обов'язкового характеру. В Україні проявляються у вигляді громадських слухань, зібрань домоуправлінь, громадських зборів, мітингів, масових зібрань тощо.

Усі форми народовладдя слугують інтересам особистості, забезпечують участь громадян у вирішенні державних і суспільних справ. Це досягається через використання кожним громадянином своїх невід’ємних конституційних прав, на основі чого здійснюються всі форми народовладдя. Але як головні і найбільш перспективні, Конституція України виділяє саме вибори та референдуми (розділ III).

Функції безпосередньої демократії:

 За суб’єктами - функції народу, функції територіальних громад, функції політичних партій і громадських організацій, функції органів державної влади та місцевого самоврядування

• За об’єктами – політичну, економічну, соціальну, культурну, екологічну

• За способом здійснення - установча, законодавча, контроль

22. . В об’єктивному значенні виборче право – це інститут конституційного права, що об’єднує норми конституції та інших галузей права, які визначають поняття, види, принципи виборів, порядок їх організації та проведення, а також юридичну відповідальність за порушення чинного законодавства про вибори.

Суб’єктивне виборче право – це конституційне право громадянина України, вільно обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Поділяється на активне (право обирати) та пасивне (право бути обраним на певні виборні посади).

Основні принципи виборного права:

1) загальність - виборах мають брати участь всі громадяни України, які досягли 18 років. Забороняються будь-які обмеження виборчих прав громадян

2) рівне виборче право - кожний виборець має один голос і всі виборці беруть участь у виборах на рівних засадах.

3) пряме виборче право - депутати або інші виборні особи (органи) обираються безпосередньо

4) добровільність участі у виборах

5) вільні вибори;

таємне голосування - передбачає відсутність будь-якого контролю за волевиявленням голосуючих.

6) особисте голосування.

Вибори повинні проводитись також на підставі вільної участі у виборах і референдумі, добровільності голосування, на основі безпосереднього і особистого голосування, гласності під час підрахунку голосів.

Виборче право розуміють також як суб'єктивне право (і обов'язок) громадян обирати (активне виборче право) або бути обраним (пасивне виборче право) до представницьких органів державної влади і органів місц. самоврядування.

23. . Вибори – це спосіб формування органів державної влади та місцевого самоврядування і наділення повноваженнями посадових осіб за допомогою волевиявленням громадян. Залежно від підстав можна розрізняти кілька класифікацій видів виборів.

• За територіальною ознакою вибори бувають:

1. Загальнонаціональні – зд. на т-ії всієї країни - вибори до ВРУ, вибори Президента України;

2. місцеві - вибори до представницьких органів місцевого самоврядування.

• За об’єктами:

- вибори представницьких органів державної влади;

- вибори представницьких органів місцевого самоврядування;

• За суб’єктами:

- вибори народних депутатів

- вибори на посаду Президента України

- вибори депутатів ВР АРК, місцевих рад, сільських, селищних, міських голів

• За часом проведення:

- чергові, що проводяться в період закінчення строку повноважень виборного органу або посади, передбаченого КУ та законами.

- позачергові або дострокові, що проводяться в разі дострокового припинення строку повноважень

- повторні, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;

• За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:

- загальними, коли в них за законом мають право брати участь всі виборці держави;

- частковими, коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дострокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.

• З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

- дійсні, проведені у порядку, визначеному Конституцією України і відповідному виборчому законі;

- недійсні, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, які вплинули на підсумки виборів.

24. Ви́борча систе́ма — сукупність правил і законів, що забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних, представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів, вираження волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визначення результатів виборів легітимними. Виборча система — це порядок формування виборних органів держави та органів місцевого управління (самоврядування) на основі конституції та законів. Розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.

Мажоритарна система (фр. majorite — більшість) — система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) отримують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються не обраними. Мажоритарні системи можуть бути: а) відносної більшості (обраним вважається депутат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, а у випадку рівності голосів питання вирішується шляхом жеребкування або проведенням повторних виборів ( більшість країн світу); б) абсолютної більшості (обраним вважається депутат, за якого проголосувало більше половини виборців, що прийшли на вибори, тобто 50% + 1 голос. У разі, якщо жоден кандидат не набрав необхідної кількості голосів, організовуються повторні вибори, в яких беруть участь 2 кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів (Франція, вибори Палати представників Австралії); в) мажоритарна система кваліфікованої більшості (обраним вважається кандидат або список, який отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців, яка є більшою за абсолютну (2/3, ¾).

Пропорційна система (лат. proportio — співрозмірність) — система визначення результатів виборів, при якій депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості поданих за них голосів виборців у багатомандатному окрузі. Тобто чим більший відсоток голосів отримала партія на виборах, тим більший відсоток депутатів вона буде мати у парламенті.

Змішана система — система визначення результатів виборів, яка передбачає поєднання у собі елементів мажоритарної та пропорційної систем. Використовується у понад 20 країнах світу.

25. Виборчим процесом називається врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів, організацій, окремих громадян, їх колективів і груп з підготовки та проведення виборів до представницьких та інших виборних органів державної влади та місцевого самоврядування. Стадії виборчого процесу

1. призначення виборів;

2. утворення виборчих органів;

3. утворення виборчих округів та виборчих дільниць;

4. складання списків виборців (реєстрація виборців);

5. висування і реєстрація кандидатів;

6. передвиборна агітація;

7. голосування в день виборів

8. підрахунок голосів виборців, встановлення та оприлюднення результатів виборів.

Додаткові:

1. Повторне голосування

2. Підрахунок голосів виборців, встановлення підсумків повторного голосування та результати виборів.

26. Референдум — це голосування населення всієї держави (за¬гальнодержавний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших пи¬тань державного та суспільного життя.

Завданням референдуму є вирішення важливих питань, не пов'язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасуван¬ня законів, вирішення проблем територіального устрою в ме¬жах держави тощо.

Імперативний і консультативний референдуми розрізня¬ються за їхніми юридичними наслідками. Рішення, винесене імперативним референдумом, має загальнообов'язкове значен¬ня і не потребує ніякого затвердження. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення полягає в установленні думки голосуючих щодо певного питання. Ця думка може бути врахована, але не є обо¬в'язковою для вирішення державними органами відповідної проблеми.

Конституційним називається референдум, внаслідок якого змінюється, приймається або відхиляється конституція. Якщо ці питання вирішуються стосовно звичайного закону, то рефе¬рендум називається законодавчим.

Обов'язковий референдум — це референдум, проведення яко¬го є обов'язковим для вирішення визначених конституцією про¬блем. Відповідно до ст. 73 КУ обов'язковим є всеукраїнський референдум для вирішення питань щодо зміни території України. Якщо ж референдум визначається як один із можливих, але необов'язкових способів вирішення певних питань, то він нази¬вається факультативним.

27. Адміністративне право - це система правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі функціонування органів публічної влади (виконавча влада та місцеве самоврядування), а також внутрішньої організації діяльності інших органів. До предмету регулювання адміністративного права відносять наступні відносини:

1) відносини, пов’язані з організацією державної виконавчої влади;

2) відносини, які виникають під час реалізації органами державної виконавчої влади, закріпленої за ними компетенцією з використанням при цьому владних повноважень;

3) відносини, які виникають як всередині органів державної виконавчої влади, так і поза системою цих органів;

4) управлінські відносини, що виникають на рівні місцевого самоврядування при виконанні ними делегованих повноважень, що виражають публічні інтереси;

5) відносини, пов’язані з оскарженням до адміністративного суду неправомірних актів, дій або бездіяльності органів виконавчої влади та їх посадових осіб;

6) відносини, що виникають при вчиненні особою адміністративного правопорушення та розгляді даної категорії справ.

Основними джерелами і формами адміністративного права є нормативно-правові акти держави, які можна поділити на дві групи: закони і підзаконні нормативно-правові акти вищих органів законодавчої і виконавчої влади. Найважливішими джерелами цієї галузі права є: Конституція України, кодекси: Митний кодекс, Кодекс України про адміністративні правопорушення; органічні і звичайні поточні закони; Укази Президента, Постанови Кабінету Міністрів: статути, правила, регламенти, положення, інструкції, які видаються на підставі закону і визначають правовий статус посадових осіб, державних службовців і громадян.

28. Одним з видів соціального управління є державне управління. У широкому значенні - це сукупність усіх видів діяльності держави, що реалізуються у формуванні органів усіх гілок влади і спрямоване на регулювання суспільних відносин. слова під ним розуміють діяльність усіх видів органів держави. Кожна з названих гілок єдиної державної влади має свої специфічні керівні структури, форми та методи керівного впливу на об'єкт управління.

Принципи державного управління — це закономірності, відносини, взаємозв'язки, керівні засади, на яких ґрунтуються його організація та здійснення і які можуть бути сформульовані в певні правила. Принципи державного управління можна поділити на загальні та спеціальні. До загальних відносять:

 демократизм законність

 гласність

 участь громадян у державному управлінні

 відповідальність держави перед людиною за свою діяльність

Спеціальні:

 галузевий

 міжгалузевий (функціональний)

 поєднання централізації та децентралізації

 поєднання єдиноначальності та колегіальності.

29. Суб’єкти адміністративного права – це учасники суспільних відносин, яких адміністративно-правові норми наділили правами, обов’язками, здатністю вступати в адміністративно-правові відносини.

Суб'єкт адміністративних правовідносин – це фактично учасник правових зв'язків у сфері управління, тобто він обов'язково приймає в них участь.

Важливо виділити, що суб'єкт адміністративного права характеризується зовнішньою відокремленістю . Він виступає у вигляді однієї особи, здатний у відповідності зі своїми правами й обов'язками виражати і здійснювати визначене бажання як учасник конкретних управлінських відносин.

Суб'єктами адміністративного права є його органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їхнього апарата, і органи громадських організацій, діяльність яких регулюється правом, і адміністрація підприємств, установ, організацій, і виконавчо- розпорядницькі структури органів місцевого самоврядування.

Суб'єктами адміністративного права є також суди й органи прокуратури.

30. Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Державна служба ґрунтується на таких основних принципах:

1) служіння народу України;

2) демократизму і законності;

3) гуманізму і соціальної справедливості;

4) пріоритету прав людини і громадянина;

5) професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;

6) персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;

7) дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів. Особі, яка призначена на держслужбу встановлюється ранг держслужбовця залежно від категорії посади.

31. . Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне правопорушення має такі ознаки, як і загальне поняття правопорушення:

1) суспільна небезпека або шкода;

2) протиправність діяння;

3) винність діяння;

4) карність за діяння, які передбачені в Кодексі про адміністративні правопорушення та інших законах;

5) іноді потрібно встановити причинний зв'язок між протиправним діянням і наслідками.

32. Адміністративні стягнення можуть накладатися: виконкомами місцевих рад, держадміністраціями, судами загальної юрисдикції, органами внутрішніх справ, контрольно-наглядовими органами (інспекціями) - органами пожежного нагляду, залізничного транспорту, правовими і технічними інспекторами праці, митними органами, санепідеморганами тощо. Види адміністративних стягнень.

Попередження

Штраф

Оплатне вилучення предмета

Конфіскація

Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (полювання та керування транспортними засобами)

Громадські роботи

Виправні роботи

Адміністративний арешт

33. Адміністративна відповідальність - це такий вид юридичної відповідальності, яка настає за адміністративні правопорушення, передбачені Кодексом про адміністративні правопорушення і іншими нормативними актами.

34. Фінансове право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають між державою та юридичними і фізичними особами з приводу формування, роз¬поділу та перерозподілу і використання державою фондів гро¬шових коштів.

Предметом регулювання фінансового права виступають суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів держави та місцевого самоврядування з приводу формування, розподілу та використання відповідних фондів грошових коштів, які необхідні для фінансування соціально-економічного розвит¬ку держави.

Джерела фінансового права — це нормативно-правові акти законодавчої і виконавчої влади та місцевого самоврядування, в яких містяться правові норми, що регулюють фінансові відносини.

Залежно від юридичної актів, що містять правові норми, дже¬рела фінансового права можна розділити на кілька груп.