1.Держава – це організація політичної влади домінуючої частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним, насамперед забезпечуючи інтереси цієї частини населення, а також управління загальносуспільними явищами.

Виникнення та розвиток держави пов’язується насамперед з соціальним розшаруванням суспільства, поділом його на ті чи інші частини, які поряд із спільними загальнонаціональними чи загальнодержавними інтересами, мають свої інтереси та потреби. Держава призначена вирішувати загальносуспільні питання, організовуючи задоволення загально соціальних потреб, які не спроможна здійснити будь-яка інша організація чи структура.

Ознаки держави:

1. виражає інтереси певної частини населення

2. апарат управління та примусу

3. запровадження податків

4. поширення влади щодо людей, які проживають на її території

5. встановлює норми права

6. здійснює управління справами сус-ва, та узгоджує інтереси різних соц. груп

7. суверенітет

Теорії виникнення держави:

Теологічна – держава виникла «по Божій волі», або визначена людині Богом.

Договірна - держава і право виникли на підставі людських угод, що вони створені згідно волі людей шляхом суспільного договору задля захисту власності, життя і людської свободи.

Патріархальна - походження держави від сім'ї, яка шляхом поступового розвитку переходить в рід, від, роду до племені, згодом до об'єднання племен і виникнення народності, як союзу племен. Державна влада з часом виростає від влади батька в сім'ї до влади ради старійшин племені і досягає влади князя, короля або вождя.

Насильницька - держава виникла в результаті насильства і завоювання одного племені іншим, одного народу іншим. Вона розглядається як панування сильного над слабким.

Класова (марксистська) – з утворенням класів і соц. груп родове суспільство уже не могло регулювати відносини між ними. Необхідна була нова організація влади - державна влада та її апарат, чиновники, для яких управління і примус були основною або єдиною діяльністю.

Космічна - держава виникла і була рекомендована як вища організація управління суспільством іншими космічними цивілізаціями.

До теорії зародження держави необхідно підходити з різних позицій, розглядати як внутрішні, так і зовнішні чинники, як причини, так і умови факту появи держави, а також політичні, економічні, соціальні і природні важелі, які одночасно впливають на феномен виникнення держави.

2. . Кожна держава для здійснення своїх завдань і функцій повинна створювати різноманітні структури.

Механізм держави — це система всіх державних організацій, які виконують її завдання і реалізують її функції. Серед таких організацій розрізняють: державні підприємства, державні установи (заклади), державні органи (органи держави).

Державні підприємства — це ті формування, які утворені державою для здійснення матеріально-виробничої діяльності або для надання певних матеріально-побутових послуг і функціонують на засадах госпрозрахунку і самоокупності.

Державні установи (заклади) — це ті організації, які утворені державою у невиробничій сфері для виконання гуманітарних завдань і функціонують в основному на основі бюджетного фінансування.

Органи держави (апарат держави)— це ті організації держави, які вона наділила владними повноваженнями щодо інших учасників суспільного життя та необхідними матеріальними засобами для здійснення цих повноважень.

Апарат держави складається з таких частин:

1) орган законодавчої влади (парламент) – основне призначення – бути представником всього населення щоб виражати і захищати його інтереси. Д-ніть: прийняття законів, контроль за їх виконанням, регулювання держбюджету. Ці ф-ції виконує самостійно або через створювані ним комісії, комітети. Утв. як правило, шляхом прямих рівних виборів.

2) орган виконавчої влади – покликаний здійснювати повсякденне оперативне управління відповідними ділянками суспільного і державного життя. Зазвичай поділяється на вищі (уряд), центральні (міністерства, інші відомства) та місцеві (адміністрації, управління, комітети, відділи, департаменти та ін.). Уряд формується президентом, монархом або ж парламентом.

3) судові органи – їх призначення полягає у розв’язання суперечок, конфліктів між суб’єктами права, у захисті та відновлення їхніх прав, у притягненні до відповідальності правопорушників. Прийнято розрізняти органи загального і спеціального судочинства (наприклад, військові трибунали). У різних державах неоднакові правила щодо формування суддівського корпусу.

4) контрольно-наглядові органи – до них належать, наприклад, прокуратура, омбудсмен. Створюється тими або іншими вищими органами державної влади, проте відіграють самостійну роль у державі та суспільстві.

5) глава держави – уособлює державу, її народ, представляє її у міжнародних відносинах, координує, узгоджує д-ність інших структур держави. Обирається населенням, парламентом або хоча б за його участю.

3.Кожна держава як і будь-яке інше суспільне утворення має бути певним чином організована, сформована здійснення нею влади повинне відбуватись певними методами, способами.

Форма держави – це спосіб (порядок) організації здійснення державної влади. Елементи форми держави:

Державне правління – спосіб організації вищої державної влади.

Державний устрій – спосіб поділу держави на певні складові частини та розподілу влади між цими частинами.

Державний режим – порядок здійснення державної влади певними методами і способами.

Загальноісторичні види державного правління: монархія - вища державно влада здійснюється однією особою і зазвичай передається спадково (винятком є виборна монархія). Види: парламентська та дуалістична. республіка (державна влада належить вищим колегіальним органам які обираються населенням на певний строк). Види: президентська, парламентська, змішана.

Основні види державного устрою:  проста (унітарна) держава – частини держави не мають свого суверенітету, всіх ознак державності. Такі частини держави є лише її адміністративно-територіальним підрозділами, утвореннями. Поділяються на прості держави з автономними утвореннями та без них.  складна держава – частини держави мають суверенітет, всі ознаки державності. Поділяються на:

а) федерації – союзні держави

б) конфедерації – об’єднання, союзи держав, що створюються для виконання певних завдань

Основні види державного режиму:

 Демократичний – державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, із забезпеченням легальних можливостей виявлення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути – вибори, референдуми тощо, та діяльність різних громадянських об’єднань, які представляють ці інтереси та впливають на вироблення здійснення державної політики. Виділяють різновиди: демократичноліберальний,демократичноконсервативний, демократично-радикальний тощо.

 Тоталітарний – державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини, скорочення або недопущення, усунення легальних можливостей для вільного виявлення і врахування основних інтересів соціальних груп; зосередження неконтрольованої влади і руках верхівки (олігархії) або однієї особи (автократія). Тоталітаризм існував у вигляді таких державних режимів як расистський, фашистський, військово-диктаторський, державно-терористичний.

14 Об'єктивне юридичне право — це система загальнообов'язкових правил фізичної поведінки, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої частини суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також на задоволення загальносоціальних потреб і забезпечуються державою.

Ознаки об’єктивного юридичного права:

1) встановлюється державою

2) формулює правила поведінки у вигляді прав та норм

3) забезпечується державою

4) розмежовує права та обов’язки

5) утворює цілісну систему норм у суспільстві

6) має визначені межі дії

7) є формально визначеним за змістом

8) має зовнішні юридичні форми вираження

9) спрямоване на регулювання, охорону, захист суспільних відносин

10) має загальнообов’язковий характер

Суб'єктивне право — це міра юридично можливої поведінки, що задовольняє інтереси певної особи.

Суб'єктивний характер права виявляється у тому, що воно:

— залежить від волі суб'єкта;

— реалізується залежно від його бажання та належить йому.

Формою виразу суб'єктивного права є право, що визначає міру свободи певного суб'єкта шляхом конкретизації його можливої поведінки. Категорії об'єктивного та суб'єктивного права характеризуються:

— спільними рисами;

— відмінностями;

— взаємодією.

Юридичні джерела (форми) права — вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов'язкового значення.

Юридичні джерела (форми) права

Нормативно-правовий акт

Правовий прецедент

Нормативно-правовий договір

Правовий звичай

Правова доктрина

Релігійно-правова норма

Міжнародно-правовий акт

5. Юридична відповідальність — це закріплений у законодавстві і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали. Соціальною сутністю юридичної відповідальності слугує здійснювана «руками держави» природна негативна реакція суспільства на порушення певних соціальних інтересів, на «пошкодження» певних соціальних чи особистих благ. Функції юридичної відповідальності:

 правоохоронна (захист правопорядку від можливих або вчинених правопорушень;

 виховна (тобто виправлення правосвідомості правопорушника з тим, щоб він більше не чинив правопорушень або вплив на правосвідомість усіх інших схильних до правопорушень осіб, щоб утримати їх від таких вчинків).

Юридична відповідальність має наставати тільки за: фізичне діяння (не за думки, світогляд, соціальні особистісні властивості); юрид. заборонене діяння, винне діяння; власні дії правопорушника.

Юридична відповідальність застосовується на засадах законності, обґрунтованості, доцільності, невідворотності, справедливості

Види юридичної відповідальності: конституційна, адміністративна, цивільна, дисциплінарна, матеріальна, кримінальна. Дискутується питання про видову самостійність процесуальної (зокрема, цивільно- та кримінально-процесуальної), екологічної, сімейної та деяких інших варіантів юридичної відповідальності.

Стадії юридичної відповідальності:

- виникнення відповідальності (з моменту вчинення правопорушення як юридичного факту, що спричинює відповідне правопорушення);

- встановлення компетентними державними органами суб'єкта (та інших елементів) правопорушення;

- визначення виду і «дози» (міри) відповідальності (в акті застосування санкції відповідної правової норми);

- реалізація конкретних заходів юридичної відповідальності, визначених відповідним правозастосовним актом.

6. Конституційне право України являє собою систему правових норм і нормативно-правових актів та інших джерел, що регулюють відносини, пов'язані з основами конституційного ладу, правового статусу особи, народовладдям, територіальним устроєм суспільства і держави.

Предметом конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні, державної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства (політичної, духовної, соціальної тощо).

Система конституційного права – це система інститутів і норм конституційного права. Це складна, структурована система з притаманними їй принципами, законами. Складається з трьох взаємопов’язаних елементів – принципів, інститутів та норм.

7. Конституційне право — це сукупність правових норм, які регулюють становище людини в суспільстві і державі, принципи суспільного і політичного ладу, організацію і діяльність системи органів держави і органів місцевого самоврядування. В системі суспільних відносин, які становлять предмет цієї галузі, головне місце посідають відносини між людиною, суспільством і державою. Саме вони визначають устрій держави і її функціонування. Природа цих відносин обумовлює і методи регулювання. Домінуючим методом є імперативний. Норми конституційного права, які тісно пов'язані з владними відносинами, мають зобов'язальний і заборонний характер; а ті, що пов'язані з регулю­ванням статусу людини і громадянина, — переважно дозвільний характер. Норми конституційного права є провідними щодо норм інших галузей права, їх базовим нормативним матеріалом. Головним джерелом українського конституційного права є Кон­ституція України 1996 року, конституційні закони.Джерела конституційного права — це нормативні акти, в яких містяться норми конституційного права, що торкаються невизначеного кола осіб. Основним джерелом конституційного права є Конституція України. Вона містить у собі найважливіші конституційні норми, які регулюють основні сфери суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення державної влади.

До джерел конституційного права України також належать: Декларація про державний суверенітет України, Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, Конституція та нормативні акти Автономної Республіки Крим, рішення органів місцевого самоврядування, які містять певні норми конституційного права, регламенти Рад. До джерел конституційного права слід віднести рішення Конституційного Суду України, який дає офіційні тлумачення Конституції України та законів України, визнає ті чи інші акти невідповідними Конституції України. Ст. 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а отже, належать до джерел конституційного права України.

8. Термін «конституція» походить від лат. constitutio — «установлення, устрій». Конституція є таким законом, що встановлює форму держави, систему державних органів, визначає порядок їх фор¬мування та діяльності, основні права та обов'язки громадян. Іншими словами, конституція встановлює та закріплює устрій держави, саме за це ЇЇ називають Основним Законом.

Конституцію України було прийнято Верховною Радою Ук¬раїни на її п'ятій сесії 28 червня 1996 р. Цей день тоді ж було проголошено державним святом українського народу, оскільки Конституція є Основним Законом держави, який визначає та закріплює підвалини всього суспільного життя, статус людини й громадянина, основи організації та принципи діяльності дер¬жавного апарату України.

Конституція України є основою правової системи нашої дер¬жави. Під останньою розуміють сукупність усіх правових явищ, що існують у суспільстві стосовно його створення, реалізації та охорони. Вона зміцнює державу, сприяє її політичному єднан¬ню, соціально-економічному розвитку суспільства в цілому.

Конституція України складається з преамбули (вступної ча¬стини) та 15 розділів (161 статті). У преамбулі проголошено, що Конституція приймається Верховною Радою «від імені Ук¬раїнського народу», що його складають «громадяни України всіх національностей», а її основою є здійснення «українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення». У преамбулі зафіксовано завдання забезпечення в Україні прав і свобод, гідних умов життя людини, досягнення громадянської злагоди, розвитку та зміцнення демократичної, соціальної, пра¬вової держави.

Юридичні властивості:

- нормативність – обов’язковість до виконання всіма суб’єктами і є актом суспільної дії.

- установчий характер – закріплює найважливіші права, свободу та обов’язки громадян, систему та принципи діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.

- програмний характер – визначає перспективи розвитку держави і суспільства, тенденції їх розвитку та напрями.

- найвища юридична сила – усі закони та підзаконні акти повинні відповідати Конституції України.

- особлива юридична природа – має особливий предмет правового регулювання, унормовує найважливіші суспільні відносини, а саме: основи правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, виборчу систему, референдум.

- підвищена стабільність – нестабільність Конституції зумовлює необхідність внесення значних змін та доповнень до чинного законодавства, скасування багатьох актів і прийняття нових, що не завжди є доцільно.

- підвищений ступінь охорони з боку держави – Конституція містить у собі норми, за допомогою яких забезпечується непорушність Основного Закону.

- здатність до стимулювання суспільних відносин – містить положення, які стимулюють відповідних суб’єктів права до прийняття нормативних правових актів реалізації владних повноважень.

9. Конституційний лад в Україні – це закріплена в Конституції форма організації держави і система суспільних відносин, яка охоплює багатогранні аспекти її соціально-економічного, духовного, політичного розвитку.

Принципи:

1) народовладдя – формами прояву є представницька демократія (це така форма, при якій державна влада здійснюється через представницькі органи, систему рад, народних депутатів); безпосередня (пряма) демократія (це пряме волевиявлення народу, яке реалізується шляхом референдуму, всенародного обговорення законопроектів, участі у виборах, проведення загальних зборів громадян)

2) розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову – законодавча влада в Україні належить Верховній Раді; виконавча підзвітна, підконтрольна і відповідальна перед представницькою владою, вищим органом є Кабінет Міністрів; судова влада здійснюється незалежно від інших органів влади – судами.

3) державний суверенітет – являє собою верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади держави в межах її території.

4) верховенство права – Конституція має найвищу юридичну силу, її норми і нормами прямої дії, і суб’єкти суспільних відносин зобов’язані виконувати відповідні положення Конституції.

5) Політичний, економічний, ідейний плюралізм – Конституція України забезпечує утвердження реальної багатопартійності, легалізації опозиційної діяльності. Громадянам і громадським об’єднанням гарантується рівне право на участь в державних справах і політичному житті.

6) пріоритет прав людини – в Конституції зазначається, що людина, її життя, здоров’я, честь та гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

7) Взаємозв’язок правової держави та громадянського суспільства – громадянське суспільство ґрунтується на засадах свободи і рівноправності людей, самоорганізації і саморегулювання. Правове регулювання в громадянському суспільстві здійснюється у визначених Конституцією межах і спрямоване на забезпечення інтересів людини.

10. Конституційна відповідальність втілюється в життя а) безпосередньо в межах конституційних правовідносин; б) через норми інших галузей права. Зокрема, відмова в реєстрації кандидата в народні депутати через несвоєчасну подачу передбачених Законом документів реалізується виключно в конституційно-правових відносинах. Тут нема потреби застосовувати норми інших галузей права. Відповідальність "вичерпує" себе в нормах конституційного права.

Однак у багатьох випадках конституційна відповідальність поєднується, переплітається з іншими видами юридичної відповідальності. Так, відповідальність депутата, що вчинив кримінальний злочин, поєднує в собі конституційну (державно-правову) і кримінальну відповідальність.

Конституційної відповідальності буває двох видів:

 ретроспективною, тобто відповідальністю за минуле;

 позитивною: це відповідальна поведінка, відповідальне ставлення особи (органу) до своїх обов'язків, належне виконання своїх обов'язків, підзвітність, юридична компетентність.

У сфері конституційних відносин домінує саме позитивна відповідальність, а ретроспективна грає роль допоміжної, хоча далеко не другорядної відповідальності.

Підставами відповідальності, за конституційним правом, є нормативні та фактичні умови. Нормативна основа передбачає лише можливість юридичної відповідальності, а реальною вона стає за наявності юридичних фактів.

Підставами позитивної відповідальності є виконання суб'єктом конституційних відносин певних функцій. Так, державний орган, посадова особа несуть відповідальність вже з огляду на те, що до цього зобов'язує їх статус. Позитивна відповідальність характерна й тим, що іноді важко визначити формалізовані критерії для оцінки поведінки вказаних суб'єктів. Часом їх у законі немає взагалі. Підставами даної відповідальності можуть бути такі критерії, як бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо.

Ретроспективна відповідальність настає лише тоді, коли для цього є нормативна основа, тобто пряма вказівка в законі. Фактичною підставою відповідальності в ретроспективному плані є вчинення правопорушення.

Об'єктом правопорушення, за конституційним правом, є ті відносини, які регламентуються нормами цієї галузі права. Сутність даних відносин полягає в тому, що це - найбільш важливі, фундаментальні відносини, в основі яких лежать ідеї і практика повновладдя народу України. Ось чому об'єктом правопорушень можуть бути владовідносини у сфері реалізації прав і свобод громадян, видання актів державних органів, виборчих прав громадян тощо.

11. Наука конституційного права дозволяє виявити і дослідити об'єктивно існуючі явища конституційно-правового життя, створити теоретичне підґрунтя для подальшого генезису конституційного права України як галузі права, передбачити та упередити можливі прорахунки і недоліки подальшого розвитку і вдосконалення національного конституційного права і дослідити позитивний зарубіжний досвід конституційного будівництва і правотворення зарубіжних країн з метою його використання в Україні. редмет науки конституційного права тісно пов'язаний з її методологією, тобто вченням про методи, які використовуються в науці конституційного права для пізнання конституційно-правових властивостей об'єкта цих досліджень.

Навчальна дисципліна конституційного права України - це система знань у галузі конституційного права, одержаних наукою конституційного права та практикою конституційного будівництва і реалізації конституційного права.

Система навчальної дисципліни з конституційного права представлена, в першу чергу, такими самостійними навчальними дисциплінами, як "Конституційне право України" та "Конституційне право зарубіжних країн", а також спеціальними навчальними курсами, що деталізують основні Інститути конституційного права.

12.Верховна Рада України розглядає та вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують урегулювання законами України, а також здійснює установчі та контрольні функції, передбачені Конституцією України. Вона приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією. До повноважень Верховної Ради України належать:

- внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України;

- призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених ст. 73 Конституції;

- прийняття законів;

- визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;

- призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією;

- заслуховування щорічних і позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

- усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);

- надання згоди про призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;

- здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України та ін.

Конституція України встановлює також, що виключно законами визначаються:

- права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина;

- громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;

- права корінних народів і національних меншин;

- порядок застосування мов;

- правовий режим власності;

- правові засади і гарантії підприємництва;

- засади зовнішніх зносин;

- засади регулювання демографічних і міграційних процесів та ін.

Конституція передбачає, що виключно законами України встановлюються:

- Державний бюджет України та бюджетна система України;

- система оподаткування, податки і збори;

- засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків тощо.

Отже, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституційний склад Верховної Ради України - 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням строком на чотири роки.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть бути на державній службі або мати інший представницький мандат. Їм гарантується депутатська недоторканність.

Верховна Рада України працює сесійно.

13. У юридичній літературі виділяється поняття :інститут президентства" або "інститут президента". Даний інститут носить конституційно-правову природу. Суть інституту президентства як системи норм, які спрямовані на регулювання процесу виборів президента, його повноважень і функціональних обов'язків і всі інші аспекти виконання ним владних повноважень [11]. Т. Е. Каллаген розглядає інститут президентства як "сукупність владних повноважень президента у сфері державного управління, заснованих на конституційних нормах, що регулюють функціонування президентської влади" [6].

14. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний ВРУ. Кабмін у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

До складу Кабінету Міністрів входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу ВРУ. Персональний склад Кабінету Міністрів призначається Президентом за поданням Прем'єр-міністра.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Вони відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Склад місцевих держадміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

15. Органи місцевого самоврядування — «виборні та інші органи територіальних громад наділені повноваженнями вирішувати питання місцевого значення». До органів місцевого самоврядування, таких, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, Конституція України та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносять районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного й культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні й обласні бюджети, які формуються з коштів Державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів і з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; розв'язують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції. Місцеві ради підконтрольні також Верховній Раді України, територіальним громадам, суду. Так, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження місцевої ради можуть бути достроково припинені за рішенням місцевого референдуму в разі, якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції та інших законів України, прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень відповідно до закону, а також, якщо сесії ради не проводять без поважних причин у встановлені законом строки або рада не вирішує питань, віднесених до її відання.