6. Даосизм

Даосизм в Китаї займав скромне місце в системі офіційних релігійно-ідеологічних цінностей. Лідерство конфуціанців ніколи ним всерйоз не підлягало оскарженню. Проте в періоди кризових ситуацій і великих потрясінь, коли централізована державна адміністрація приходила в занепад і конфуціанство перестало бути ефективним, картина нерідко змінювалася. У ці періоди даосизм і буддизм часом виходив на передній план, проявляючись в емоційних народних вибухах, в егалітарних утопічних ідеалах повсталих. І хоча навіть у цих випадках даоської - буддійські ідеї ніколи не ставали абсолютною силою, але, навпаки, принаймні дозволу кризи поступово поступалися лідируючі позиції конфуціанству, значення бунтарсько - егалітаристських традицій в історії Китаю не повинно применшувати. Особливо якщо, брати до уваги, що в рамках даоських сект і таємних товариств, ці ідеї і настрої були живучі, зберігалися століттями, переходячи з покоління в покоління, і тим накладали свій відбиток на всю історію Китаю. Як відомо, вони відіграли певну роль і в революційних вибухах XX століття. Дао – не божество, а щось близьке до розуму, природи, шляху чи закону. Воно не персоніфіковане, але передує всім особам. Дао – першопочаток всього, в тому числі й неба, з нього все починається і ним все закінчується, воно регулює все існуюче. Це загальний закон природи, джерело матеріального і духовного буття, їх мета. Дао неможливо сприймати безпосередньо, воно – поза відчуттями людини. Тому все, що людина відчуває, - це не дао, а лише його вияв. Пізнання дао може бути дано тільки самим дао. Згідно з ученням, людині надзвичайно важливо зрозуміти сутність дао. Оскільки воно спершу існувало абсолютно, але не виразно, а нині його сутність розкрита мислителями для людей, вони мусять пізнати дао і жити відповідно до його вимог. Так буде добре і для людей, і для держави. Пізнання дао відбувається через наслідки його дій, а вони виявляються через де – доброчесність, там, де вона є, там діє дао; хто доброчесний, той виконує закон дао. Внаслідок пізнання дао відбувається повернення людини до світової гармонії, злиття її з природою. Всі порушення нормального існування речей в природі (посуха, повені, непогода) є порушеннями її гармонії. Несправедливість, порушення суспільного порядку – теж порушення гармонії, але в суспільстві. Потрібна дія дао, щоб усунути ці порушення. Втручання людини неприпустиме. Людина повинна дотримуватися принципу «не діяння». Тому даосизм схвалює пустельництво, пасивне життя, яке віддає людину у владу стихійного розвитку подій. Даосизм тривалий час виступав лише як філософські концепції. Ідея дао більш-менш точно відображала всезагальний зв’язок явищ і предметів об’єктивного світу, наблизилась до розуміння причинності, до визнання об’єктивності закономірностей світу. Але дао тлумачили і як духовну першооснову речей. Тому філософію даосизму не можна цілком віднести ні до матеріалізму, ні до ідеалізму. Невиразно виступає в даосизмі й ідея надприродного. Тому даосизм для безпосередніх учнів Лао-цзи релігією ще не був. Він зовсім не був пов’язаний з релігійним культом і релігійних рис набув через 500 років після смерті Лао-цзи. Даосизм як релігія – зовсім інша сутність, ніж філософський даосизм. Перетворившись на релігію, він виробив свою анімістичну систему, міфологію, розбудував фетишизм і магію на основі релігійного культу, до якого раніше вдавалося конфуціанство. Вищим божеством даосизму є нефритовий імператор Юй-хуан. За даоською міфологією, він має земне походження, це імператор глибокої старості, який добровільно залишив престол, став пустельником, допомагав в усьому людям, а потім перетворився на нефритового імператора, який володіє раєм і пеклом. Він стежить за дотриманням справедливості, чинить суд над усіма після їх смерті. Все, до чого доторкнулися Юй-хуан і його послідовники – безсмертні святі, є священним. Важливою в даоському пантеоні є богиня Західного неба Сіван-му. Живе вона в палаці в горах Куньлунь, на краю світу, де нема ніякого життя. Вона володіє персиковими садами, що дають плоди раз на три тисячі років. Це – плоди безсмертя. Всі, хто живе і її палаці, безсмертні. Сіван-му уособлює жіноче начало – інь, її чоловік – князь Сходу Дун Ванчун-ян. У Сіван-му раз на рік збираються боги, щоб пригощатися персиками безсмертя, тоді відбувається урочистий бал. Ідея безсмертя та вічної молодості, довголіття посідає значне місце в даоському віровченні. Людина є об’єктом дії 33 тисяч духів, і їх потрібно скерувати на довголіття, цьому служать численні талісмани, легенди, замовляння, ворожіння. На це спрямовані й спеціальні фізичні вправи, системи дихання, харчові норми, які містять раціональний досвід, хоч у даосизмі вони повиті містикою. Безсмертя теж є темою даоської міфології. У ній йдеться про безсмертних святих, земне життя яких було сповнене дивами. Ці святі знали магічні засоби безсмертя, таємні формули і заклинання, що і забезпечило їм перетворення на вічних духів. Про їх доброчесність і високу моральність мало відомостей, оскільки головна роль у цьому належить містичному знанню магії.

Даосизм активно взаємодіяв з примітивними народними віруваннями, їх магічною практикою, обрядами ворожінь і заклинань, надавав своєму релігійному культові практичного характеру, що стимулювало його перетворення з філософського вчення на релігійне. З виникненням у Китаї буддизму даосизм запозичив у нього багато елементів культу: урочисті богослужіння, ведичні храми, духовенство й чернецтво. Він набув певної організаційної системи і став церквою. Якщо конфуціанський культ здебільшого мав родинний, домашній характер, то даоський вимагав значної жрецької кваліфікації, складних технічних умов, спеціальних місць для культових ритуалів.

6. Моізм

Моізм - етико-політичне вчення, засновник якого Мо цзи (Мо Ді) (близько 486 - 376 рр. до н.е.). Для навчання Мо цзи характерний заклик до загальної любові, вимога вирішувати всі конфлікти мирними засобами і т.п. Моісти були людьми незвичайними, що уражали сучасників повним забуттям особистого, готовністю жертвувати усім заради загального блага і справедливості. Моіст з радістю віддавав своє життя за главу школи і міг позбавити життя єдиного сина за зло, скоєне сторонньому.

Засновником моізму був Мо цзи (Мо Ді), який жив протягом 479—400 до н. е. Він, як і конфуціанці, визнавав волю неба, однак лише на словах. Насправді, волю неба Мо цзи вважав способом захисту сформульованих ним положень. «В мене воля неба, — стверджував він, — що у Стельмаха циркуль, у столяра косинчик». Це означає, що Мо цзи наділяв небо етичними принципами свого вчення, щоб з більшим успіхом поширити свої погляди. Дотримання волі неба (тобто етичних принципів Мо цзи) породжує взаємну любов і вигоду, а порушення має своїм наслідком взаємну ненависть і шкоду. «По всій Піднебесній... люди повинні дотримуватися доброчесності, — вважав Мо цзи, — щоб дати користь народу...»

Моізм — філософське вчення, яке проповідувало загальну любов як неодмінну умову подолання суперечностей між людьми.

Мо цзи стверджував, що зло конкретне, як і його носії — багатії, ті, хто має владу. Сповідуваний конфуціанцями принцип гуманності (жень) і принцип церемонії (лі) не звільняють людей від зла, оскільки вони закріплюють нерівність і несправедливість. Головне, за його переконаннями, дотримання принципу всезагальної любові, який допомагає перебороти суперечність «ми — вони» («наш рід» і «чужий рід», «вільний» і «раб», «пролетарій» і «експлуататор»). «Нині, — писав Мо цзи, — правителі царств знають лише про любов до свого царства і не люблять інші царства, а тому всіма силами країни прагнуть завдати удару іншій країні. Нині глави сімейств знають лише про любов до своєї сім'ї, проте не люблять інші сім'ї і тому, не гребуючи нічим, всіма силами сім'ї прагнуть розграбувати іншу сім'ю... Якщо відсутня взаємна любов між людьми, то неодмінно з'являється взаємна ненависть; ... якщо між людьми Піднебесної немає взаємної любові, то сильний неодмінно підкоряє слабкого, багатий неодмінно ображає бідного, знатний неодмінно чваниться перед простолюдином, хитрий неодмінно обманює простодушного...» Мислитель дійшов висновку, що окрема любов породжує велике зло, а загальна — велику користь.

Принцип загальної любові поєднується зі справедливістю (дотримання однакової поваги до всіх людей), чесністю і гуманністю. У мудрого правителя він неодмінно підкріплюється принципом взаємної вигоди. Найбільшим порушенням принципу взаємної любові є війна, оскільки вона суперечить інтересам народу, породжує епідемії, голод, збиває ритм нормального життя.

Моізм першим порушив питання про критерії розрізнення добра і зла, істини і хиби, обґрунтував концепцію історичного розвитку суспільства на моральних засадах.