15 Найважливіша загальна риса української культури зі «Сходом» та «Заходом».

Взаємовиключні поняття «Схід» і «Захід» ввійшли в обіг ще за кілька століть до того, як Україна прилучилася до цивілізованого світу. В літературі, оминаючи Гомера, ці поняття уперше зустрічаємо в Геродота, що описував конфлікт між греками (Заходом) і персами (Сходом). Входження цих понять в історичну свідомість доби пізньої античності зумовлене адміністративним поділом пізньої Римської імперії на східну й західну частини Вклинення слов’ян у Балканський півострів у VI ст. ще більше розмежувало Схід і Захід. Церковна адміністрація, організована за світською схемою, теж відрізняла західні церковні спільноти від східних. Цей поділ, однак, не мав «антисхідної» спрямованості — навпаки, ранні християни Середземномор’я ставилися до Сходу з особливою повагою, як до землі, що породила Спасителя. Все це було зрозумілим з географічної точки зору і з перспективи головних політичних центрів того часу.Після нападу на Візантію хрестоносців, справи погіршилися, оскільки відтоді поняття «Схід» набрало в очах Заходу негативного забарвлення, а самі візантійці та народи, що залишилися під їхнім культурним верховенством, пройнялися нехіттю до католицького Заходу. Стимули і засоби для захисту культурних візантійських цінностей Укр. отримала від Заходу. Якщо поняття «Схід» вимагає уточнення, то саме поняття «Захід» уточнювати немає потреби, оскільки його географічний і культурний смисли збігаються. Це поняття пов‘язують в першу чергу з насильним ополяченням. Йому протиставляється полемічній літературі й створенні Острозької академії та Могилянської колегії, а також інших шкіл, створених за їх зразками. Офіційно боротьбу зі, здавалося б, нездоланним Заходом українські еліти вели за грецьку віру своїх предків, на ділі вдаючись до тієї ж зброї, яка забезпечила Заходові його перевагу — до єзуїтської педагогіки, католицької ученості та католицького письменства. Хоча почалося все значно раніше – з походів Ізяслава та Ярополка до Риму, активної позиції на міжнародній арені княгині Ольги, шлюбів між слов‘янськими та західними аристократами.

16 Сприйняття «Сходу» та «Заходу» українцями у порівнянні з поділом «Схід» - «Захід» у праці е. В. Саїда «Орієнталізм».

Орієнталізм ґрунтується на суперечностях і створює поняття-антиподи на зразок

«Європа - Азія» або «Схід - Захід

Саме з цієї причини орієнталізм як дискурс дуже вразливий. Він стереотипний за своїм мисленням, а в більш широкому

значенні стереотипний у перетворенні своєї ідеології. Орієнталізм Саїда визначає Схід не

в географічному (East), а в культурологічному значенні (Orient). Колонізація Сходу у

XVIII і XIX століттях означала для європейців не тільки економічне володіння ним, але і

його осмислення. Для Заходу Схід – це місце, яке можна описати і вивчити, обжити і

навчити, управляти ним і одночасно захищатися від нього. Орієнталізм, твердить Саїд,

фактично є західним методом встановлення панування над Сходом, його перекроювання

і домінування над ним. Едвард Саїд відзначає, що неможливо зрозуміти цю чітко

систематизовану дисципліну, за допомогою якої європейська культура була в змозі

управляти Сходом і навіть створити його – в політичному, військовому, ідеологічному,

науковому і уявному аспектах, якщо не розглядати орієнталізм як дискурс. Едвард Саїд

переконаний, що саме порівняльний метод, який застосовується Заходом по відношенню

до Сходу і східних народів, сформував неправильні уявлення про онтологічні і

гносеологічні нерівності Заходу і Сходу. Автор «Орієнталізму» майже не сумнівається в

тому, що інтерес Заходу до Сходу носить лише політичний характер.