13 Чому та як українці стали «Сходом» в очах Заходу.

Проблема ідентичності Сходу і Заходу в історичних відмінностях. Справа в тому, що, скажімо, галичани кінець Другої світової війни відчували як поразку, а «східняки» –перемогу. Галичани не знали, що таке Голодомор. Репресії 30-х років там були менш потужними, ніж на Сході. На Заході зовсім інша попередня історія. У період Австро-Угорщини інакше стояло питання розвитку національної культури. Дуже важливою відмінністю є те, що на Галичині ніколи так не знищувалися церкви.. Східна частина України відрізняється тим, що вона терпіла рабство так, як галичани ніколи не терпіли. Це повторилось і під час радянської влади . Дві третини Лівобережної України не мали кріпаків. У козацьких районах кріпацтва не було. Отже тут абсолютна інша ментальність і абсолютна інша історична ситуація. На Сході значна частина українського національного і культурного руху була представлена етнічними росіянами або людьми інших національностей. Якщо би з’явилися постаті, які запропонували щось справді високе і світле для України, вони об’єднали би всіх. Головне, що ми не повинні боятися наших відмінностей. Спільним для України є те, що ми однаково шануємо свої регіональні особливості. Відмінність є нашим багатством. Не треба говорити про наші розрізнення як про фатум. Навпаки, ми багаті тим, що є неоднакові, але ми цього ще ніяк не можемо усвідомити.

14 Перша та друга хвиля візантійського впливу.

Упродовж більш як тисячолітньої історії своєї держави візантійці розглядали її як спадкоємницю колишньої Римської імперії, яка, за твердженням візантійських ідеологів, обіймала весь цивілізований світ Шлях до цивілізації пролягав через християнство — єдино правильну ідеологію, монополізовану Візантією. У IX ст. світ ділився на візантійців і варварів. До останніх належали не лише слов’яни. Візантійські політичні концепції впливали на політичне мислення середньовічної Європи аж до XII ст.Церковна і культурна візантинізація більшості балканських слов’ян була подією переломного значення. Вона вплинула на середньовічну і постсередньовічну історію і самих Балкан, і Східної Європи. Говорячи про механізми, що сприяли цій вельми показовій асиміляції, не забуваймо і про роль, яку відігравали вищі верстви слов’янського суспільства. Саме ця слов’янська еліта спричинилася до поширення візантійської культури між рештою слов’янського населення.До непрямої візантинізації усіх православних слов’ян належить створення церковнослов’янської літературної мови .До сер. 15 ст. історія взаємин Візантії зі слов’янськими церквами та державами виглядала як низка успішних чи невдалих спроб слов’ян позбутися адміністративної опіки візантійців. Візантійські впливи доходили до православного слов’янського світу двома шляхами — через церковну ієрархію, світську й монашу, та через двори державних правителів. Отож, наслідували Візантію насамперед у тих аспектах культури, в яких були зацікавлені Церква, держава чи вищі верстви слов’янського суспільства — у письмі, літературній мові, літературі (духовній і світській), у богословських та світських науках, мистецтві (церковному й двірському), в культі правителя, державній ідеології, праві й елементах витонченого способу життя. З двору та єпископської резиденції запозичені елементи візантійської культури переносилися вниз, в народ. Все, що говорилося тут про мову й літературу (і те ж саме можна було сказати про мистецтво й музику), дає уяву про масштаб культурного впливу Візантії на православні слов’янські еліти доби середньовіччя.