5 Специфіка поняття «національна культура» (відкриті та закриті культури).

Прийнято виділяти світову і національну культури.Національна культура є синтезом цінностей, створених різними соціальними групами людей і класами даного суспільства.. До національних особливостей культури відносяться мова, звичаї, традиції народу, релігія, художня культура та ін.

Структура культури не вичерпується тільки її формами. Структурний аналіз культури передбачає виокремлення певних її типів.. Породженням рабовласницької формації були єгипетська, шумеро-вавилонська, індійська, китайська, перська, грецька, римська та інші культури. Нині культурологи вдаються до інших принципів типології культури. Найпоширенішим є виділення регіональних та історичних типів культури, з особливості котрих випливають своєрідності тих історичних та географічних умов, в яких вони виникли та існували. Таким чином виокремлюють культуру Сходу та Заходу, стародавньої Греції, інків, Відродження тощо. За цим принципом також виділяють усі національні культури, в тому числі й українську. Залежно від співвідношення традиційного та новаторського в культурі вона може бути закритого та відкритого типів. Суспільство, життєвий устрій якого ґрунтується на давно вироблених засадах культури, що передаються від одного покоління до іншого, прийнято називати традиційним, або закритим. Звичаї, традиції, взаємини між людьми у такому суспільстві надзвичайно тривкі і закостенілі. Вищим законом такого суспільства є непорушність звичного способу життя, який становить найбільшу цінність.

До закритого і стійкого типу належать індійська, китайська, російська і вся мусульманська культури.

Прикладом відкритого і стійкого типу культури є Японія. В основі японської культури лежать надійні національні традиції, але вона також відкрита для запозичення досягнень інших культур і робить це не соромлячись. Саме у ролі культурно-національного чинника треба шукати причини так званого японського економічного дива.

6 Екскурс з історії української культури (основні праці, автори та їх значення).

Українська культура століттями розвивалась в контексті литовської, польської, російської. На розвиток української культури негативно впливала відсутність власної державності, єдиної національної політики в галузі культури.

Підгрунтя для наукового знання про українську культури є історія української культури і фольклористика. Відсутність наукових інституцій, неповнота соціально-культурної структури українського суспільства перешкоджають відтворенню повноцінної картини розвитку ук.. нац. культури. На поч.. 20 ст. гуманітарні межі культури є завузькими. У 1912 р. М. Грушевський видає « Культурно-національний рух на Україні в 16-17 віці» та «Укр. народ.Его прошлое и настоящее». Дм. Багалій друкує « До історій укр.. народу». Найбільше місце в додатках займає хар-а нової укр.. писемності, хар-а етнограф. та істор. досліджень як форми національного самопізнання і підготовки до нац.-культ. відродження, зупинився на значенні школи та розвитку шкільних підручників. Дм. Дорошенко у своїй праці «Нарис історії України» переплітає культуру з історією. Цікавість до історії Дорошенко повязує з інстинктами самозбереження нації, вбачаючи в цьому закономірності суспільного життя. У 20 ст. укр.. діячі ставлять за мету ознайомити російське суспільство з укр.. культурою для справедливого вирішення укр.. питання. Іван Огієнко у праці « Укр. к-а. коротка історія к-ого життя укр.. народу» схематичо окреслив розвиток соц.. к-ри та наголосив на відмінності від рос. к-ри. Книжка набула полемічного характеру. «Історія укр.. к-ри» Івана Крипякевича у народі отримала назву популярної енциклопедії укр.. к-ри. Володимир антонович розглядає укр.. к-ру як процес, певний щабель розвитку. Існують різні динамічні рівні культури. Не тільки в істор. послідовності, але й синхронно в духовному просторі людства і в межах одного суспільства. Антонович малює картину розгалуження культури в часі, просторі, підкреслюючи цим широту культури як такої. Водночас в цьому процесі відбуваються важливі процеси кристалізації національної культури. Він вважав, що чим відкритіша культура, тим вона життєздатніша. Цілком самобутніх культур не буває.