11. Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького (1648 -1657 рр.)

У 1648 р. український народ єдиною силою виступив проти польсько-католицького поневолення. Далі терпіти було несила. У деяких маєтках се­ляни відробляли панщину по 5-6 днів на тиждень. Експлуатація панів, шля­хти, євреїв-орендарів була жорстокою. Національний і соціальний гніт по­силювався духовним рабством, у якому опинився народ України після Бе­рестейської унії 1596 р. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об'єднали у русі спротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність еконо­мічних і соціальних інтересів

Не можна скидати з рахунку і таку суто суб'єктивну причину війни, як особисту образу і бажання помститися за розорений польськими панами хутір та збезчещену сім'ю Богдана Хмельницького.

Усе це й зумовило національно-визвольний характер війни, рушійною силою якої стали козацтво, селяни, міщани, православне духовенство.

Очолив цю війну Богдан (Зиновій) Михайлович Хмельницький, який народився приблизно 1595 р. (місцем народження вважається Суботів) у родині дрібного шляхтича. Здобув добру на той час освіту в єзуїтській школі. Вільно володів латинською, польською, турецькою і татарсь­кою мовами, добре знав історію, географію, право.

У 1620 р. разом із батьком узяв участь у поході польського війська до Молдови проти турків. У битві під Цецорою батько загинув, а Богдан по­трапив до турецького полону. Сам Хмельницький потім розповідав, що він «лютої неволі два роки зазнав», перебуваючи в Константинополі на одній із галер турецького флоту. Запорожці викупили його. Повернувшись у рідні краї, він вступив до реєстрового козацького війська й досяг посади писаря.

За свідченням сучасників, Хмельницький був активним учасником Пе­реяславської битви 1630 р., в якій повсталі козаки і селяни на чолі з Т.Федоровичем розбили шляхетські війська Конєцпольського. Одну з про­відних ролей відігравав Богдан і в повстаннях 1637-1638 рр. У Запорозько­му Війську, яке проводило незалежну від Польщі зовнішню політику, він пройшов справжню школу міжнародних відносин.

Запорозька Січ, що знаходилася тоді на Микитиному Розі (поблизу мі­ста Нікополя), обрала його гетьманом. Звідси під його проводом 22 квітня 1648 р. вирушили козаки, щоб об'єднатися з Повстанським рухом на Надд­ніпрянщині та розпочати велику визвольну війну українського народу.

Перший період війни (1648-1649) знаменувався перемогами під Жов­тими Водами і Корсунем; битвою під Пилявцями; облогою Львова і Зборівським договором.

Битва під Жовтими Водами - це яскрава сторінка в історії військово­го мистецтва козаків. В ніч на 6 травня 1648 р. польське військо було вщент розгромлене.

У битві під Корсунем (травень 1648 р.) Хмельницький, керуючи 15-тис. загоном, змусив 20-тис. армію Речі Посполитої залишити вигідні пози­ції та прийняти бій на невигідній для польської кавалерії місцевості - Гороховій Діброві. Шеститисячний резерв М.Кривоноса, вдаривши із засідки, завершив розгром поляків. Коронні гетьмани М.Потоцький і М.Калиновський потрапили в полон, а разом з ними весь обоз і прапори.

Такі ж принципи стратегії й тактики Хмельницький застосував і в битві під Пилявцями, що відбулася 21-23 вересня 1648 р. на берегах р. Ікви. Центральним пунктом битви була гребля через річку. В перший день вона двічі переходила з рук в руки, потім поляки ово­лоділи нею. Однак 13 вересня Хмельницький захопив її і розпочав наступ на польські позиції, що і привело до втечі частини поляків увечері і паніки серед тих, хто залишився. Перемога у цій битві відкрила шлях до визволь­ного походу в західноукраїнські землі.

Наступною відбулась Збаразько-Зборівська кампанія, внаслідок якою, через зразу турків, Хмельницький був змушений підписати Зборівський мир. Отже 8 серпня 1649 року мир передбачав перехід під владу гетьмана Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств.

Другий період (1650-1653) попри кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс.

18-30 червня 1651 року поблизу міста Берестечка відбувся черговий бій, який став найдовшим в історії Нац.- визвольної війни. Протягом 10 днів воїни героїчно оборонялися, утримуючи перевагу то на одному, то на іншому боці. Однак битва стала для козаків невдалою.

18 серпня 1651 року було підписано Білоцерківський мирний договір, за яким влада гетьманщини обмежувалася лише Київським воєводством.

Щоб залучитися підтримкою Молдови, Хмельницький 1952-53 рр. проводив Молдовські походи.

Третій період війни (1654-55) визначився допомогою Росії Україні в боротьбі з Польщею. Москва, намагаючись розширити сферу свого впливу і ви­користати Україну в якості буфера проти Туреччини, вирішила взяти Війсь­ко Запорізьке «під свою руку». 1 жовтня 1653 р. Земський собор схвалює це рішення, і цар виряджає в Україну посольство на чолі з боярином В.Бутурліним. 8 січня 1654 р. на Переяславській раді було вирішено віддати Україну під протекторат Московської держави при збереженні основних прав і вольностей Війська Запорізького. Остаточний юридичний статус України у складі Росії був визначений у «Березневих статтях» 1654 р. В Україні зберігалися республіканська форма правління і військово-адміністративна система на чолі з гетьманом. Незмінним залишався і територіальний поділ. Україні надавалася незалежність у проведенні внутрішньої політики. Вона могла встановлювати дипломатичні стосунки з іншими державами, крім Польщі й Туреччини. Окремі статті дещо обмежували суверенітет України. Окрім заборони на дипломатичні стосунки з Варшавою і Стамбулом, ішло­ся про російський контроль над збиранням податків в Україні.

Але головним було те, що угода передусім фіксувала юридичну форму незалежності України від Речі Посполитої і давала можливість у спілці з Москвою перемогти її та об'єднати українські землі в межах національної держави. Москва ж у свою чергу прагнула з часом перетворити часткову залежність України на цілковиту, відмінивши автономні права й вольності.

Четвертий період війни (1656-57) – це укладання ряду договорів з Трансільванією та Швецією та закінчення війни.