10. Берестейська унія та національно-релігійна полеміка 17 ст.

Берестейська (Брестська) церковна унія 1596 р. - об'єднання православної церкви з католицькою церквою в 1596 р. її було проголошено на церковному соборі в Бресті. В результаті Берестейської церковної унії утворилася Українська греко-католицька церква (уніатська церква).

1.  Основна мета польської влади. Для подальшого зміцнення Речі Посполитої, як вважали польська влада і католицькі кола, було необхідно об'єднати православних українців з поляками-католиками. Православні єпископи також виступали за об'єднання церков, але при цьому інтереси православних і католицьких ієрархів, так само як і їх бачення ролі і становища майбутньої уніатської церкви, були зовсім різними.

2. Основні причини укладення унії для православних єпископів. Для православних єпископів основними причинами укладання унії були:

а) невдоволення втручанням у церковні справи організованого в братства міщанства;

б) бажання визволитися від своїй підпорядкованості східним патріархам, які не мали достатньої влади для захисту стану православної церкви в Речі Посполитій;

в)  необхідність зберегти своє привілейоване становище в новій державі і домогтися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті, мали титули «князів церкви» і підкорялися тільки владі Папи та короля;

г)   саму унію православні єпископи розглядали як рівноправне об'єднання церков під керівництвом Папи Римського, .

3.  Основні причини укладення унії для католицьких священиків і польської шляхти. Католицькі священики і польська шляхта розглядали унію як:

а)  необхідність ідеологічного обґрунтування захоплення польськими магнатами українських земель;

б)  можливість збільшити кількість підвладних Ватикану парафій за рахунок православної церкви при неможливості прямого насадження католицизму в Україні, яка мала стійкі довголітні традиції православ'я.

в)  майбутня уніатська церква сприймалася ними як другорядна тимчасова організація для підкорених українських «хлопів», покликана зміцнити польсько-католицький вплив на приєднаних українських землях.

4.   Таємні переговори. У 1590 р. частина православних єпископів вступила в таємні переговори з польським королем Сигізмундом III, висловивши бажання приєднатися до католицької церкви. У 1595 р. єпископи Луцький К. Терлецький і Володимирський I. Потій після видання королем універсалу, у якому він сповіщав про перехід православних єпископів до унії, вирушили до Риму і визнали владу Папи Римського. У жовтні 1596 р. король Сигізмунд III і київський митрополит М. Рогоза за дорученням Папи Римського Климентія VIII скликали в Бресті церковний собор для офіційного проголошення унії.

5. Розкол собору. Проголошення унії. Проте собор одразу розколовся на два окремі собори - православний і уніатський:

Православний собор відхилив унію; уніатський - проголосив унію, визнав владу Папи Римського, прийняв основні догмати католицької церкви, зберігши проте православні обряди та церковнослов'янську мову. Уніатським єпископам обіцяли сенаторські звання (ця обіцянка залишилася невиконаною). Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від податків, уніатська шляхта дістала право обіймати державні посади нарівні з католицькою шляхтою, а уніати-міщани зрівнювалися у правах з католицьким міщанством.

6. Наслідки підписання унії. Польській уряд вважав унію обов'язковою для всіх православних на території Речі Посполитої. Православна релігія опинилася на становищі незаконної. Унія насаджувалася силою. За допомогою Берестейської церковної унії польські пани й католицьке духовенство сподівались денаціоналізувати й ополячити український і білоруський народи. Українські та білоруські селяни, міщани, козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва та унії. Це була боротьба проти феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту, проти панування шляхетсько-католицької Польщі. Вона мала національно-визвольний характер.

У зв'язку з наступом католицизму і насадженням Брестської унії 1596 р. було створено близько 140 великих полемічних творів, з яких близько 80 написано католиками та уніатами, і близько 60 — православними.

Одними з перших значних полемічних творів, написаних тогочасною книжною українською мовою, були дві книги Герасима Смотрицького «Ключ Царства небесного» та «Календар римський новий» (1587). Нападки на православних і звинувачення на їх адресу з боку католиків автор розцінював як ознаку втрати ними справжнього духовного зв'язку з апостольською традицією і, передусім, з апостолом Петром, «ключарем небесного царства».

До найяскравіших за емоційною силою творів полемічної літератури слід віднести також книгу Мелетія Смотрицького «Тренос» (з грецької — «Плач»), опубліковану в 1610 р. Цей речитативно-поетичний твір написано з використанням народнопоетичного жанру голосіння — плачу Матері-церкви, зверненого до дітей — українських православних магнатів, що відреклися від неї і пішли за мачухою — католицькою церквою.

1621 р. митрополит Іов Борецький (у співавторстві з Ісаєю Копинським та Ієзекіїлем Курцевичем) закінчив написання трактату під назвою «Протестація», який теж було спрямовано проти католицизму і унії, але значно посилено було антипольські настрої.

Видатним письменником-полемістом був також Захарія Копистенський, у творчості якого чи не найповніше виражено віру у швидке відродження національної культури та її майбутній розквіт. Основною літературною працею 3. Копистенського є фундаментальний полемічний трактат у чотирьох книгах під назвою «Палінодія або Книга оборони...», який писався протягом 1619-1622 pp. «Палінодія...» написана на основі численних історичних, богословських та літературних джерел книжною українською мовою з використанням багатої народнопоетичної образності — приказок, прислів'їв, порівнянь, а також афористичних висловів самого Копистенського. Автор спростовує положення про першість папи римського, доводить рівність ієрархічних прав усіх єпископів грецької та римської церков, обґрунтовує положення про тісну єдність між «руською» та грецькою церквами.

Дещо інший ідейний напрям у полемічній православній літературі репрезентував Іван Вишенський.Його погляди відрізнялися від інших полемістів у тому, що він виступав не лише проти національно-релігійного, але й соціального гноблення. Сьогодні відомо 17 творів Вишенського. Він виступав проти вищої ієрархії, що призвела до унії, а також проти католицької та західної культури. На відміну від інших українських полемістів, Вишенський був прихильником старовини, не визнавав тогочасної науки.