8. Поява та формування укр. Козацтва (Байда-Вишневецький, Підкова)

Перше писемне джерело 1489 року, що засвідчує вживання слова козак – «Польська хроніка» Бельських. З кожним наступним роком кількість свідчень про козаків з України невпинно зростала. Козацтво виникло за тяжких умов для нашого народу.

Виникнення українського козацтва – це історично-об’єктивний процес. Спричинили до цього:

• наявність величезного масиву вільних земель степової зони (Дикого Поля), з багатими природними ресурсами, що потребувало заселення і господарського освоєння;

• погіршення становища українського народу, що обумовлювало втечі селян і міської бідноти на окраїни Польсько-Литовської держави в пошуках кращої долі. Також туди їхали авантюристи, злодії, шукачі пригод та ін;

• умови існування, оскільки постійною була загроза нападів татар, обумовлювали потребу до появи у козацтва військової організації.

Початки козацтва простежуються у XV ст., коли на вільні землі Дикого поля (понад Дніпром, у верхів’ях Південного Бугу та їх численних притоках) приходили найбільш сміливі і відчайдушні люди, яких самі умови життя примушували до військової організації. Публіка була різноманітна – від селянина втікача до магната – шукача пригод.

Козацький устрій був демократичним. Об’єднувалися козаки в громади, всі питання вирішували на радах, де обирали отаманів та іншу старшину. Займалися козаки хто чим міг, по різному здобували засоби для життя, а саме, мали власне господарство, займалися землеробством, скотарством, різними промислами, ремеслами, торгівлею, або тільки військовою справою.

До середини XVI ст. козацтво не представляло собою окремої організованої соціальної групи, але вже в першій половині цього ж століття почали з’являтися перші ватажки та організатори українського козацтва.

Зокрема під керівництвом Д. Вишневецького протягом 1552—1556 рр. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецю, мури якої не тільки гарантували безпеку, а й надалі стали своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згуртування запорозького козацтва.

Необхідність відсічі татарської агресії в першій половині XVI ст. зумовило створення реєстрового козацтва. Основи формування станових ознак українського козацтва закладалися шляхом залучення запорожців на державну службу з 60-х років XVI ст. У 1572 р. Сигізмунд ІІ Август видав універсал, за яким на службу бралося 300 козаків. 1578 року Стефан Баторій найняв вже 600 козаків, яких внесли в спеціальний реєстр.

З іменем Іван Підкова пов'язаний молдавський похід. На початку листопада 1577 року Іван Підкова при підтримці козацького загону на чолі з гетьманом Яковом Шахом, почав боротьбу проти ставленика Туреччини, молдовського господаря Петра Мірчича Кривого. Козацьке військо розгромило загони Петра Мірчича і 30 листопада 1577 року звільнило Яси. Іван Підкова був проголошений молдовським господарем, а Яків Шах з козацьким загоном повернувся на Січ.

9. Військово-політична діяльність гетьмана п. Сагайдачного

Народився між 1577—1578 pp. в с. Кульчиці на Львівщині. Дістав початкову домашню освіту, а згодом навчався в Острозькій академії та Львівській братській школі. Наприкінці XVI ст. подався на Запорожжя, де швидко здобув авторитет. Брав участь у численних походах козаків, а незабаром став їх очолювати.

Початок гетьманування Сагайдачного припав на 1605—1610 pp. На гетьманство його обирали кілька разів. Сагайдачний активно впорядковував козацьке військо, вперше було створено дисципліновану козацьку армію, озброєну до останнього козака вогнепальною зброєю і артилерією. Розумів, що в політиці багато важать мирні дипломатичні заходи. Його поважали як авторитетного козацького ватажка, з яким можна вести дипломатичні переговори. Неухильно обстоював козацькі права. Брав активну участь у тогочасній європейській політиці. Так, підтримуючи наміри польського королевича Владислава здобути корону Московської держави, гетьман на початку літа 1612 р. повів 20-тисячне козацьке військо на Москву. Цей похід був швидким і вдалим. Внаслідок походу був укладений Деулінський мир між Московською державою та Річчю Посполитою на 14,5 років. Підтримував православну церкву.

Хотинська війна.

5-7 червня 1621 р. на Черкащині відбулася рада козацтва, на якій розглядалися пропозиції польського сейму щодо участі козацтва у війні проти Туреччини. Козацька рада ухвалила виступити спільно з поляками за умови виконання польським урядом низки вимог, зокрема: визнання прав козацтва; розширення реєстру; дотримання релігійної рівноправності; підтримки відновленої церковної ієрархії.

Під Хотинською фортецею зійшлися 35-тисячна польська й 250-тисячна турецько-татарська армії. Незабаром з Варшави прибув Сагайдачний. Його було обрано гетьманом. Під керівництвом Сагайдачного козаки відбили дев'ять штурмів, здійснили кілька нічних атак, які, за винятком однієї, були успішними. Основний тягар війни випав на українське козацтво. П`ятитижневі бої, вирішальну роль у яких відігравала козацька піхота, закінчилися для турецько-татарських сил поразкою. 29 вересня 1621 р. між Річчю Посполитою й Туреччиною було укладено мирний договір. Висновок (внески Сагайдачного): Впорядкування козацького війська, підвищення його боєздатності. Перетворенню козацтва на провідну верству українського суспільства сприяла ідеологічна підтримка Війська Запорозького православною церквою та братствами; Відновлення значення Києва як релігійного, а відтак і духовного центру України; Зростання міжнародного авторитету козаків завдяки їхнім гучним звитягам у морських походах і Хотинській війні.