7. Українські землі у складі Литви та Польщі 15-16 ст.

Більшість українських земель ще у 14 ст. опинилась під владою Литви. Галичина ж увійшла до складу польського королівства. Саме тому історики називають цей період Литовсько-польською добою. Проте входження укр. земель до складу інших держав не завжди варто витлумачувати як переривання державних традицій, оскільки не варто ототожнювати державу з кордонами, а з іменем правителя. Підтвердження середньовічних постулатів бачимо і на наших землях. Якщо в Галичині рештки укр. знаті втратили свої права та владу, то у Великому князівстві Литовському князі та бояри зберігали свою колишню владу.

Перебування укр. земель у складі ВКЛ мало ряд особливостей: русичі становили 90% держави. Їхня культура справляла на литовців чималий вплив. Великого поширення серед литовців набула руська віра – така назва християнства була в Литві. Руська мова стала основою державних процесів – велася державна канцелярія. Закріпленню руського впливу сприяли і шлюби. Тож назва Литовсько-руська держава відображала особливості тогочасного життя. Тож найсуттєвішою особливістю було те, що литовці дозволяли руській знаті обіймати найвищі державні посади та служити литовському князю, отримуючи за це родові землі. На місцях залишалася попередня система керування. Так тривало доти, доки литовський уряд не змінив політичної орієнтації та не почав прагнути унії з Польщею.

Першою спробою обєднання литовських та польських земель стала Кревська унія 1385 року, яка полягала у династичному шлюбі литовського короля Ягайла та польської королеви Ядвіги. Причиною цього стала загроза обом державав з боку Тевтонського ордену.

Боротьба за повне та беззастережне об’єднання двох держав точилася майже два століття і завершилася в 1569 році підписанням Люблінської унії.

1. Основні передумови підписання угоди.

- прагнення до унії значної частини української, білоруської, литовської шляхти, яка: а) хотіла обмежити сваволю магнатів - великих землевласників (у Польщі головною політичною силою були не магнати, а шляхта); б) прагнула до полегшення своєї військової повинності (у Польщі, на відміну від Литви, шляхта не була зобов'язана нести військову службу через наявність найманого війська);

- знесилене тривалими війнами з Московією, Велике князівство Литовське поступово втратило майже третину своєї території (Чернігово-Сіверщину на початку XVI ст., у 1513 р. - Смоленськ). Ситуація ускладнилися, коли спалахнула чергова війна - Лівонська (1558-1583 рр.). Воєнні невдачі, насамперед утрата Полоцька в 1563 р., поставили Велике Князівство Литовське на межу катастрофи, з'явилася загроза його поглинання Москвою.

Проти унії виступали українські, литовські та білоруські магнати, що НЕ хотіли обмеження своїх прав, привілеїв і земельних володінь. Проте їхня позиція виявилася недостатньо сильною для того, щоб не допустити унії.

2. Підписання угоди. 3 початку XVI ст. стали інтенсивніше формуватися умови для укладення унії (союзу, об'єднання) між Польщею та Великим князівством Литовським. Протягом XV-XVI ст. Польське королівство перетворилося на своєрідну шляхетську республіку. Влада короля була обмежена сеймом (польським парламентом), що обирав короля; Король не міг приймати важливі рішення без згоди сейму.

Розгляд питання про укладення унії розпочався в січні 1569 р. на спільному польсько-литовському сеймі у Любліні (звідси і назва угоди). 1569 р. Люблінська унія була підписана. 1 липня 1569 р. її затвердили роздільно депутати польського і литовського сеймів.

3. Основні положення угоди. Люблінська унія завершила процес Об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії 1385 р. За Люблінською унією Польське королівство та Велике князівство Литоовське об'єднувалися в єдину федеративну державу - Річ Посполиту (буквально- республіка) з виборним королем, загальним сеймом і сенатом, єдиною зовнішньою політикою. Литовська, українська та польська шляхта зрівнювалися в правах і набували права володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Ліквідувалися митні кордони, вводилася єдина грошова одиниця.

Велике князівство Литовське, як і Польське королівство, залишалося самостійним політичним організмом зі своєю вищою адміністрацією, власною скарбницею, військом, судово-правовою системою. Платою за державну суверенність, що вдалося зберегти знесиленому Великому князівству Литовському, стали українські землі, які переходили під юрисдикцію Польської корони.

Ще перед підписанням унії польський сейм, використовуючи підтримку литовської та української шляхти, яка була невдоволена пануванням великих землевласників у Великому князівстві Литовському та намагалась одержати такі ж права, як і польська шляхта, санкціонував акти короля Сигізмунда II Августа про відторгнення від Литви і приєднання до Польщі ряду українських земель. Українські землі у складі Польщі увійшли до шести нових воєводств: Руського (з центром у Львові), Белзького, Волинського (з центром у Луцьку), Київського, Подільського (з центром у Кам'янці), Брацлавського (з центром у Брацлаві).

4. Суперечливі наслідки підписання Люблінської унії. Люблінська унія була важливою історичною подією, яка мала суперечливі наслідки для долі України.

Негативні наслідки. Ця угода сприяла:

а)  посиленню польської експансії на українські землі, наступу католицизму;

б) полонізації (ополяченню) української знаті;

в)  покріпаченню селян, що було остаточно затверджено Литовським статутом 1588 р., який увів 20-річний термін піймання селян-утікачів і надав право шляхтичам самим установлювати всі повинності, розпоряджатися селянським життям і майном.

До позитивних наслідків унії можна віднести:

а) зближення українських земель із західноєвропейською культурою: через Польщу до України потрапляли ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації; поширювалася західноєвропейська система освіти: українці навчалися в європейських університетах, прилучалися там до західноєвропейських наукових і художніх ідей, збагачували ними рідну культуру;

б)  могутнє піднесення культурно-просвітницького руху, що сприяв зародженню та розвитку української національної самосвідомості; за відсутності держави культура залишалася єдиною сферою, у якій українці могли захистити свою самобутність.

На укр. Землях, що входили до Речі Посполитої запроваджувалось адміністративне право на польський зразок. Тож на укр. Землях сформувалося 6 воєводств: Руське (Львів), Белзьке, Подільське (Камянець), Волинське, Брацлавське, Київське. Особливої гостроти набули проблеми віри та мови. У 1596 році сталася подія, за якою утворилася нова – греко-католицька церква – Берестейська унія.