32. Внутрішньополітичний розвиток України 1991-2013

В умовах глибокої економічної та політичної кризи, що вразила радянське суспільство, розвалився Радянський Союз. За цих обставин 24 серпня 1991 року Верховна Рада України приймає історичний документ – Акт проголошення державної незалежності України. Що був ухвалений переважною більшістю населення на Всеукраїнському референдумі 1 грудня цього ж року. У цей день також відбулися вибори Президента України. Ним став Л. Кравчук. Історичною заслугою Л. Кравчука є те, що він послідовно реалізував ідею незалежності України і очолив здійснення процесів державотворення на першому етапі розбудови самостійної України. Після цього почалася розбудова України як незалежної держави. Була введена нова державна символіка і атрибутика. У січні 1992 р. затверджено новий гімн „Ще не вмерла Україна” (автор музики – М. Вербицький). Державний прапор синьо-жовтий; у лютому 1992 р. – малий герб у вигляді тризуба, який є головним елементом великого Державного герба. Україна створила власні збройні сили, були сформовані інститути влади.

Разом з тим у 1992-1994 рр. політична ситуація у країні була досить гострою. Погіршувалося соціально-економічне становище, калейдоскопічно змінювалися прем’єр-міністри, йшла боротьба за владу між Президентом Л. Кравчуком та Верховною Радою, яка заперечувала проти передачі виконавчої влади від рад до президентської структури. За 1992-1994 рр. Верховна Рада прийняла близько 450 законів, але більшість з них не спрацювала. Суперники обвинувачували один одного у погіршенні соціально-економічного становища. У цій ситуації Президент і Верховна Рада вирішили достроково припинити повноваження і провести нові вибори.

Загострення політичної ситуації стримувало хід реформ і утруднювало функціонування виконавчої влади і тому з метою послаблення противоборства 8 червня 1995 р. було підписано Конституційний договір між Верховною Радою України і Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. За цим договором значна частина владних повноважень надавалась Президенту України з тим, щоб він міг використати їх для поліпшення соціально-економічної ситуації.

28 червня 1996 р. V сесія Верховної Ради України від імені українського народу – громадян України всіх національностей прийняла Конституцію – Основний Закон України. Президент України визначається Конституцією як глава держави. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав на свободу людини та громадянина. Президент не є одним із суб’єктів розподілу влади. Він об’єднує всі гілки влади в єдине ціле, здійснює узгоджувальні функції стосовно їх діяльності, виступає в ролі арбітра в разі виникнення непорозумінь. Таким чином, нова Конституція знаменує поступовий перехід від ліберального авторитаризму до конституційного демократизму, регулювання всіх сфер життя лише на основі права. Проте приняття Конституції недостатньо, необхідно навчитися жити за нею, підвищувати правову освіту громадян, посилити контроль за дотриманням законів, привести нормативно-правову базу у відповідність з конституцією, здійснити кодифікацію законодавства. Це дозволить завершити розбудову розвинутого громадянського суспільства і правової держави. У жовтні-листопаді 1997 р. відбулися вибори Президента України. У другому турі виборів перемогу здобув Л. Кучма. Він у своїй програмі пообіцяв здійснити нові кроки з продовження й поглиблення реформ. Це і реалізація ідеї двопалатного парламентаризму, створення парламентської більшості, посилення самостійності місцевих органів влади і самоврядування, підготовка переходу до професійної армії, посилення боротьби з корупцією. У січні 2000 р. у Верховній Раді сформувалася правоцентристська більшість, яка відсторонила від керівництва парламентом представників лівих – О. Ткаченка та А. Мартинюка. Новим Головою Верховної Ради України було обрано члена Народно-демократичної партії І. Плюща, який уже очолював парламент у 1991–1994 рр. Фактично правоцентристська більшість у Верховній Раді проіснувала тільки один рік. З метою загострення політичної ситуації та протидії Президенту опозиція намагалася використати так званий „касетний скандал” (магнітофонні записи ніби-то зроблені з кабінету Президента), спроби організувати демонстрації і маніфестації (події 9 березня 2001 р., які переходили у масові заворушення) тощо.

Верховна Рада третього скликання увійшла в історію як „парламент кодексів”. За часи її діяльності були прийняті Кримінальний, Цивільний, Бюджетний, Митний, Земельний кодекси, що має велике значення для розвитку правової держави в Україні. 31 березня 2002 р. відбулися вибори до Верховної Ради України. У голосуванні взяли участь 65,22% виборців. За їхні голоси боролися 33 політичні партії та блоки. Усе це зумовлювало парадоксальні ситуації у житті громадян України. З одного боку – глибокі демократичні перетворення, прийняття у 1996 р. Конституції України, але з іншого – олігархічний режим, нехтування наріжними положеннями Основного закону з боку тих, хто мав захищати його усіма силами. Прагнення жити за європейськими і світовими стандартами – і відчайдушні спроби певних політичних сил, прошарків населення, окремих людей зберегти інституції і порядки, що успадковані від тоталітарного минулого. Економічна свобода, можливість вільно влаштовувати добробут своєї родини – і корупція, що, як іржа, роз’їдала органи влади, державні установи. Такими були реалії нашого суспільного життя на зламі двох епох – тоталітарної і демократичної.

І як наслідок цих протиріч – у листопаді-грудні 2004 р. відбулася Помаранчева революція. Більшість українських громадян з числа так званого середнього класу, інтелігенції, студентства, інших верств населення перестали довіряти аморальній владі і не захотіли покірливо „обирати” своїм президентом того, кого їм нав’язувала влада, використовуючи горезвісний „адміністративний ресурс”. Вони виявили високу моральну гідність, довели свою політичну зрілість, зуміли захистити свої демократичні права і обрали на найвищу державну посаду Віктора Андрійовича Ющенка, людину з якою пов’язують свої сподівання за справедливість, на чесну владу, на краще майбутнє, на те, що наші можновладці врешті-решт будуть дбати не про власні кишені, а про державні й народні інтереси. Час покаже, наскільки ці сподівання виправдаються.

Згідно з політичною реформою 1 січня 2006 р. Україна стала парламентсько-президентською республікою. Наприкінці березня відбудуться вибори у Верховну Раду та місцеві ради за пропорційною системою. Результати виборів створять умови для формування нового парламенту, уряду і органів місцевого самоврядування.

Останні три роки українська держава рухалася шляхом авторитаризму. Згідно аналітичних досліджень (івент-аналізів) Фонду якісної політики, основними політичними тенденціями у 2010-2013 роках є:

консолідація влади після перемоги Віктора Януковича у 2010 році та домінування Партії регіонів і пов'язаних з нею бізнес-груп у всіх гілках влади на всіх рівнях;

зростання ролі органів центральної влади та зниження компетенцій місцевого самоврядування у зв’язку з поверненням до попереднього Конституція 2006 року з президентським правлінням;

зростання авторитарного правління з відносно сильним політичним плюралізмом та громадянським суспільством, а також з наявністю деяких вільних засобів масової інформації (в основному у мережі Інтернету).

2012 рік виявився критичним для політичних груп, які знаходилися при владі. Протягом року політичний розвиток визначався парламентськими виборами, суперечливим економічним розвитком, і зростання соціально-економічного протестного руху.

Відновлення змішаної виборчої системи означало повернення до допомаранчевих шахрайських схем виборчого процесу в Україні. Як показав моніторинг ЗМІ, політична опозиція мала значно менший доступ до засобів масової інформації, у той час як пропрезидентські політичні сили утримували медійну гегемонією на національних каналах. Ряд міжнародних моніторингових місій повідомив про непрозорість конкуренції у мажоритарних виборах. У доповіді місії БДІПЛ/ОБСЄ міжнародні спостерігачі повідомили, що вибори характеризувалися "відсутністю рівних умов, викликаною в першу чергу зловживання адміністративними ресурсами, відсутністю прозорості кампанії і фінансування партій, а також відсутність збалансованого висвітлення ЗМІ. Виборча кампанія є кроком назад порівняно з останніми національними виборами»; спостерігачі оцінили голосування в день виборів та початкові підрахунки голосів «в основному позитивно», тим не менш, в доповіді зазначається, що підбиття підсумків голосування було оцінене негативно через відсутність прозорості.

Незважаючи на нерегулярність спостереження, Центральна виборча комісія затвердила результати підрахунку в усіх районах, за винятком результатів у п'яти одномандатних округах . Згідно з цим рішенням Партія регіонів (208 членів, менше 226 необхідних для більшості), Комуністична партія (32 учасників) і група незалежних депутатів (близько 30 членів, яких вважають пов'язаними з Партією регіонів) утворили нестабільну парламентську більшість.

Призначення у новому кабінеті міністрів показали, що є зміни у співвідношенні між бізнес-групами всередині Партії регіонів. Зайнявши більшість міністерських крісел представники пропрезидентської групи (відомої як «сім'я»), зміцнили контроль над грошовими потоками і правоохоронними органами, які мають ключове значення напередодні президентських виборів у 2015 році. Група Ахметова утримує деякий контроль над певними секторами економіки. Група Фірташа втрачає свій економічний вплив (зберігаючи деякий вплив в енергетичному секторі), але завойовує все більшу присутність у політичному та медіа-секторі. Проте, більшість раніше впливових бізнес-груп у Партії регіонів стають маргінальними, що і пророкує можливі майбутні конфліктів всередині правлячої партії.

Політична опозиція опиняється у суворих умовах для функціонування. З кількома лідерами у в'язниці і/або у вимушеній еміграції, опозиція виключається з найбільших процесів прийняття рішень.

Економічний розвитку України викликає стурбованість. Україна опинилася в рецесії в другому півріччі 2012 року, в результаті чого зростання реального ВВП за весь рік склало всього 0,2 відсотка. Слабкі економічні показники в результаті значного дефіциту бюджету в другому півріччі 2012 року: фактичні доходи центрального бюджету були 33000000000 грн. (2,5 відсотка ВВП) нижче, ніж початковий план бюджету, тому що зростання реального ВВП і інфляції були нижче, ніж прогноз, на якому Бюджет був заснований. До кінця 2012 року, дефіцит рахунку поточних операцій зріс до 8,4 відсотка ВВП і валютні резерви Національного банку України (НБУ) ослабли. Валовий зовнішній борг збільшився на 7 відсотків протягом 2012 року і досяг $ 135 000 000 000, а частка банківського сектора продовжує знижуватися через скорочення частки позикових коштів європейськими банками. Через політичні і економічних тенденцій, нова фінансова підтримка від МВФ і ЄС нині під питанням.

Поява нових політичних розбіжностей і поглиблення старих, зниження участі громадськості у процесі прийняття рішень, а також погіршення економічних умов, стали ґрунтом для зростання соціально-економічного протестного руху в Україні. Він засвідчив,громадські протести швидко зросли за останні два роки, залишаючись головним чином ненасильницькими. Географія протесту змінилася: тепер, основні протести відбуваються в Києві, Львові, Одесі, Миколаєві, Криму та Донецьку. Крім того, на відміну від попередніх років, політичні партії взяти провідну роль у все більшій кількості соціальних протестів, з явним домінуванням радикального націоналістичного руху Свобода.

У 2013-2015 роках, політичний розвиток України залежатиме від 1) підписання в ЄС - Угоди про асоціацію з Україною і 2) підготовкою до президентських виборів 2015 року.

Хоча й без перспективи на майбутнє членство, угоду про асоціаціюУкраїна-ЄС включає в себе угоду про вільну торгівлю і сприяє глибшому співробітництву між ЄС та Україною в різних галузях. 25 лютого 2013, відбулася зустріч Президента України та ЄС комісіонерів. Після цієї зустрічі, чиновники ЄС відклали підписання угоди через відмову українського керівництва показати достатню відданість європейським цінностям демократії та верховенству закону. Українське керівництво мало показати свою прихильність демократичним цінностям до травня 2013 року, термін, до якого європейська партія повинна вирішити, чи слід підписувати угоди. У разі, якщо угода про асоціацію не буде підписана, Україна опиняється під посиленим політичним та економічним тиском з боку Митного союзу та країн-членів, які можуть ще більше загрожувати і макроекономічній стабільності та демократії в Україні.

Підготовка до президентських виборів буде керувати всіма політичними процесами в Україні протягом 2 років. Зацікавлені групи в правлячій партії будуть підживлювати суперечності ідеологічно різних групу роз'єднаній опозиції. Зростає стурбованість з приводу нових можливостей для авторитарного режиму, що передбачається згідно оголошеної конституційної реформи. Українське експертне співтовариство стурбоване з приводу можливого референдуму про ведення двопалатного парламенту і змін до процедури виборів президента. Крім того, виникають побоювання, пов'язані зі зростанням уваги до політичних гравців медіа-холдингів та їх власників.

Один з найпомітніших випадків підготовки до президентських виборів в секторі засобів масової інформації – зміна власників найбільшого українського телеканалу Інтер. Зараз канал належить групі Фірташа. Ця зміна відразу відобразилася на дисбалансі у висвітленні політичних новин.

Також був проведений безпрецедентний конкурс на цифрове ліцензування частот. В результаті цього конкурсу, більшість регіональних компаній втратили можливість транслювати в цифровому форматі після 2015 року, коли аналогове телебачення буде ліквідоване. Двом проопозиційним каналам не пощастило: TVi було відмовлено, і 5 канал телеканал отримав тільки одну з двох частот, на які подавався запит. Те ж саме з регіональними каналами: кримський опозиційний ТРК Чорноморська, Рівне-1, ТРК Чернівці, і ТВ-4 в Тернополі були позбавлені ліцензії. У результаті взимку 2012-2013 років з 68 приватних регіональних мовників по всій Україні, тільки один отримав цифрову ліцензію. Це державні та муніципальні компанії, які отримали ліцензії з явної переваги і без будь-яких перешкод, порушуючи принцип рівності. Більше того, Національна рада з питань ліцензування надає ліцензії новим компаніям, які ніколи не транслювалися раніше. Лояльність по відношенню до правлячої партії була необхідною попередньою умовою для перемоги.

У нинішніх умовах перспективи президентських виборів не створюють щасливу картину найближчого майбутнього для України. Зростаючий авторитаризм, соціальний протест, проблеми з Угоду про асоціацію Україна-ЄС та сумнівна конституційна/політична реформа створюють рамки виборів, де знову буде вибір меншого зла, а не кращого напрямку розвитку країни.