32. Український національний рух в умовах кризи тоталітарного режиму в срср (кінець 70 рр. - 1991)

Становлення дисидентського руху і його особливості в 1960-х - 1980-х рр. Бурхливе, суперечливе, динамічне «хрущовське» десятиріччя об'єктивно стимулювало оновлення суспільної свідомості. Цей імпульс був настільки сильним, що під його впливом у другій половині 1960-х-першій половині 1970-х pp. у радянському суспільстві виникла духовна опозиція-дисидентство (лат. dissident - незгідний), яке висувало реальну альтернативну наростаючим кризовим явищам у духовному житті суспільства - соціальній апатії, дегуманізації культури, бездуховності, втрати національних традицій.

Особливості дисидентського руху 1960-х - 1980-х pp.:

- у ці роки дисидентський рух став організованим явищем;

- рух здобув яскраво вираженого антитоталітарного характеру;

- дисидентський рух був представлений течіями різного ідеологічного напрямку;

-дисиденти здійснювали зв'язок з громадськістю країн Заходу і міжнародними правоохоронними організаціями;

- дисиденти в своїй абсолютній більшості заперечували насильницькі методи боротьби.

Основні течії дисидентського руху:

- національно-визвольна течія;

- боротьба за демократичний соціалізм, або «соціалізм з людським обличчям»;

- демократична правозахисна течія;

- релігійна течія.

Основні методи боротьби учасників українського національно-визвольного руху. Серед основних методів боротьби учасників національно-визвольного руху були такі:

- організація масових заходів;

- написання листів-протестів до керівних органів УРСР і СРСР;

- протести, відкрити звернення на адресу міжнародних організацій та урядів демократичних країн;

- акції солідарності з іншими народами, які зазнали утисків з боку тоталітарної системи (наприклад, з кримськими татарами);

- видання і розповсюдження «самвидаву», випуск із січня 1970 р. «самвидавського журналу «Український вісник», розповсюдження листівок;

- індивідуальні протести, вивішування синьо-жовтих прапорів.

Основними цілями українського національно-визвольного руху були:

- боротьба проти русифікації та великодержавного шовінізму;

- звільнення усіх політичних в'язнів;

- всебічний розвиток національної культури і національного духовного життя, ліквідація цензури;

- боротьба за відновлення національної свідомості та людської гідності;

- учасники руху намагалися конституційними методами домогтися виходу України із складу СРСР;

- створення незалежної Української держави.

Першими організаціями національно-визвольного спрямування в Україні стали Об'єднана партія звільнення України (ОПЗУ, заснована у 1953 p.), Український робітничо-селянський союз (УРСС, 1959 р.), Український національний комітет (УНК, 1960 р.), Український національний фронт (УНФ, 1960 р.).

32. Етнодемографічні зміни в Україні хх ст.

Наприкінці XX сторіччя людство зіткнулося з безліччю життєво-важливих і важко розв'язуваних проблем. XXI сторіччя може стати викликом людству, якого ще не знала світова історія. Розпад Радянського Союзу змінив не тільки політико-адміністративні кордони 1/6 земної кулі. Зовсім іншим стало місце України на демографічній карті світу. Його неможливо порівняти з тим, яке посідав СРСР. Ці зміни торкнулися не лише кількісних, а і якісних характеристик. Фахівці стверджують, що за природного перебігу подій чисельність населення на території сучасної України могла б налічувати 100 млн. осіб, тобто у двічі більше ніж фактично є (48,6 млн. чоловік за даними перепису -2000 року). Причиною цього стали колосальні втрати людських ресурсів, яких зазнала Україна в ХХ-му столітті. У роки громадянської війни, голодомору та сталінських репресій загинуло не менше 10 млн. осіб, під час Другої світової війни - ще 5 млн. Десятки тисяч змушені були емігрувати за кордон. Демографічному потенціалові держави було завдано великої шкоди. Показовою є статистика зростання чисельності населення України: 1926 р. -29,0 млн., 1931 р. - 31,9 млн., 1937 р. - 28,4 млн. Нажаль динаміка народонаселення і в сучасній Україні є не менш загрозливою. Складна економічна ситуація та зниження рівня життя населення негативно впливають на демографічні процеси в країні, стан ринку праці, спричиняють соціально-психологічне напруження в суспільстві. У свою чергу на рівень життя населення істотно впливають зменшення обсягів виробництва, особливо товарів народного споживання, подальше підвищення з споживчих цін та неадекватне йому зростання заробітної плати населення, що працює у державному секторі економіки, пенсій, допомог і стипендій. Останніми роками загальна економічна криза в усіх регіонах України призвела до погіршення демографічної ситуації. Різке погіршення демографічної ситуації в Україні вивело проблеми визначення чинників зниження народжуваності й зростання смертності та оцінки найбільш імовірних тенденцій змін з числа теоретичних у розряд найактуальніших і найважливіших фундаментальних питань, розв'язання яких не може бути повним і конкретним без опертя на глибокі прикладні дослідження, насамперед такі, як аналіз динаміки змін чисельності населення України, внеску окремих чинників у такі зміни. Як уже відмічалося, зменшення чисельності населення України спостерігається з 1993 року. При цьому спостерігалася тенденція втрат населення: у 1993 році - 1129,7 тис. осіб, у 1994 році - 386 тис., у 1995 році -394, 3 тис., у 1996 - 440,6 тис. Незначне зменшення втрат населення у 1997 році (393,6 тис. осіб) ще не дає підстав говорити про подолання цієї тенденції. Стан сучасної демографічної ситуації можна кваліфікувати як демографічну катастрофу, тому що депопуляція поєднується зі зниженням якості населення. Скорочується середня тривалість життя як чоловіків, так і жінок. Цей процес охопив як села, так і міста. Протягом 1990-1996 років середня тривалість життя зменшилась у чоловіків на 4,1 років (у містах - на 4,3 року, у селах - на 3,2 року), а у жінок - на 2,1 року, у селах - на 1,9 року). В Україні відбувається старіння населення. Питома вага осіб 65 років і більше наближується до країн Західної Європи (від 12 до 15 %). Сьогодні питома вага осіб непрацездатного віку в Україні становить понад 20 %. Така висока частка пенсіонерів та інших пільговиків лягає важким тягарем на національну економіку. Негативний вплив на природний приріст населення має досить висока дитяча смертність дітей до 1-го року (1996 рік -14,3 %). Утрата в Україні традиції багатодітності призвела до того, що в 1995 році сумарний показник народжуваності становив 1,6 дитини на одну жінку.

Поліпшення демографічної ситуації у селах можна домогтися шляхом інтенсифікації розвитку їх продуктивних сил, які б повинні включати:

реформування відносин власності в аграрному секторі;

удосконалення кооперативних форм виробничої діяльності на селі, особливо заготівельно-збутової;

поліпшення діяльності діючих підприємств соціальної інфраструктури і сфери побуту;

розробки і реалізації дієвої системи соціального захисту сільського населення.

У результаті зниження народжуваності населення країни старіє. За даними обстежень, лише один із чотирьох - п'яти нинішніх дітей і підлітків може вважатися здоровим. Отже проблема поліпшення здоров'я населення переросла у проблему його елементарного збереження.

Суттєві зміни в розселенні населення, в характері демографічних процесів, трансформації демографічної структури населення зумовила катастрофа на ЧАЕС та радіаційне забруднення значної території України. Найбільші зміни відбулися в зонах великого радіаційного забруднення, звідки з перших днів після катастрофи відбулося масове виселення людей. За роки незалежності України відбувається як організоване, так і самостійне переселення людей в інші більш безпечні в радіаційному відношенні регіони України та за її межі. Техногенне й радіоактивне забруднення атмосфери, водойм і ґрунтів та всього, що на них вирощується. Спричиняє численні мутантні ушкодження генів, які можуть у майбутньому лавиноподібно поширюватися. Міграційні процеси в Україні набули принципово нового змісту. Трансформація напрямку географії переміщень, структури та інтенсивності сучасних міграційних процесів - якісно нове явище, яке потребує підвищеної уваги з боку вчених, політиків, юристів, правозахисників, влади, органів правопорядку. Характерними особливостями сучасних міграційних процесів на національному рівні є: постійне збільшення кількості потоку в країни СНД та зменшення їх потоку у зворотному напрямку; ріст еміграції населення України в країни далекого зарубіжжя; поява нового типу короткотермінових міграцій у комерційних цілях; зміна напрямку відтоку населення село-місто на місто-село; ріст вимушеної та екологічної міграції; ріст нелегальних та транзитних мігрантів. Демографічний аспект суспільної кризи в Україні вже певний час привертає увагу фахівців та громадськості в зв'язку зі звуженим заміщенням поколінь, скороченням чисельності населення країни, а також небувалим загостренням медико-демографічних проблем, що викликають особливе занепокоєння з огляду на неприродне (переміщення) багатьох негараздів із здоров'ям з групи літніх осіб у вікові контингенти дітей і молоді. Сприятливі демографічні перспективи на сьогодні пов'язуються як правило із заходами по стимулюванню дітонародження, поверненням жінок у сім'ю, омолодженням шлюбів, а також сформуванням страхової медицини, останніми рішеннями Верховної Ради України та Указами Президента України, щодо підвищення моральності у суспільстві та пропаганді здорового способу життя.