4. Культура Київської Русі

Яскравою сторінкою розвитку культури давньоруського народу було прийняття християнства у 988 р. Християнство повинно було вивести руський народ з темряви, невігластва до високої духовності і культури. Друга важлива обставина, що прискорила введення християнства, – це труднощі в сфері міжнародних відносин Київської Русі.

Відомо також, що древньоруські люди опанували азбуку – кирилицю, яка у порівняні з болгарською глаголицею, мала простіші букви й була більш доступна для опанування. Кирилицею написані такі відомі нам твори, як “Остромирове Євангеліє”, “Слово про закон і благодать”, “Повість минулих літ”.

Зокрема, у свій час школу у Новгороді відкрив Ярослав Мудрий, у 1086 р. при Андріївському монастирі – дочка Всеволода Ярославовича Янка. Крім офіційних шкіл на Русі було й приватне навчання. Важливе місце в освітянській діяльності Київського суспільства належало бібліотекам, що створювалися при монастирях і церквах. Ярослав Мудрий заснував бібліотеку Софії Київської.

Треба відзначити, що у Київській Русі Софіївський собор став центром культури древньоруських людей. “Ізборнік” Святослава (1073), який можна назвати першою руською енциклопедією.

Важливе місце у розвитку культури на Русі посіло літописання. У 70–80 рр. XI ст. літописання ведеться у Десятинній церкві та Києво-Печерському монастирі, де в 1078 р. ігуменом Ніконом робиться перший самостійний літописний звід. Літературні твори тих часів “Слово о законе и благодати” митрополита Іларіона, “Поучения детям Владимира Мономаха”, “Слово о полку Игореве”, “Хождение Данила Заточника” та ін. є шедеврами вітчизняної культури, свідченням високого рівня літератури Київської Русі.

Мистецтво

1. Архітектурний образ Русі відзначався насамперед дерев’яними будівлями.

2. Князівські, боярські та купецькі хороми були багатоповерховими, розкішними, оздобленими прикрасами, свідчили про багатство господарів та їх елітарну приналежність. Житла бідноти були однокамерні. На півдні Русі вони мали каркасно-стовпову конструкцію, обмазувалися глиною і білилися.

Майже всі церковні споруди будувалися з дерева й у 1124 р. 600 таких храмів у Києві згоріло.

3. Після прийняття християнства у Києві стала широко практикуватися кам’яна фундаментальна архітектура. Так, наприклад, першим кам’яним храмом у Києві була збудована Володимиром Десятинна церква (989–996).

4. Особливо вражають фрески Софіївського собору

5. Галицьке князівство 11-12 ст.

Виникнення Галицького князівства, яке почало формуватися в другій половині XI ст., пов'язане з ім'ям онука Ярослава Мудрого Ростислава Володимировича, який заснував династію князів-ізгоїв — Ростиславичів. У 40-х pp. XII ст. Галицька земля була об'єднана під владою князя Володимира Володаревича і перетворена ним на значущу політичну одиницю тодішньої Європи зі столицею в місті Галич (1141 рік). У 1145 році Володимирку довелося відвойовувати місто від зазіхань свого небожа Івана Ростиславича, якого після його втечі до міста Берладь, що на Дунаї, стали називати Берладником. Розквіт Галицького князівства припадає на час правління Володимирового сина, Ярослава Осмомисла (1153-1187 pp.), який згадується в «Слові про Ігорів похід» під іменем Ярослава Осмомисла (той, що має вісім мислей), що означало «мудрий, розумний». На початку свого правління він був змушений обороняти Галицьке князівство від нападів київського князя Ізяслава Мстиславича й свого племінника Івана Ростиславича. Прагнучи зміцнення князівської влади, Ярослав Осмомисл боровся й проти боярської опозиції, яка настільки зміцніла, що не хотіла коритися князеві, стала втручатися в його взаємини з правителями інших країн і навіть в особисте життя. Свавільні галицькі бояри були найбагатшими та наймогутнішими серед бояр усіх руських земель. Під їхнім впливом Ярослав був змушений повернути до Галичини дружину Ольгу (дочку Юрія Долгорукого) та сина Володимира, яких він відправив у Суздаль одразу по смерті свого батька Володимирка. За правління Ярослава Осмомисла галицьке князівство значно розширило свою територію, приєднавши землі між Карпатами, Дністром і пониззям Дунаю. Князь збудував і укріпив багато нових міст, у 1153-1157 pp. спорудив Успенський собор у Галичі. Ярослав спільно з іншими князями вів боротьбу проти половців та брав участь у боротьбі за Київ. Уклав союзницький договір з Угорщиною, який 1167 року зміцнив завдяки шлюбу своєї дочки з угорським королем Стефаном III. Уміло будував відносини з Польщею, підтримував дружні стосунки з Візантією та імператором Священної Римської імперії Фрідріхом І Барбароссою. Лише 1199 року, після смерті галицького князя Володимира Ярославича, який не залишив після себе спадкоємців, волинський князь Роман об'єднав Галичину й Волинь у єдину Галицько-Волинську державу зі столицею в Галичі.