32. Внутрішня політика уцр

Враховуючи складні умови, в яких зароджувались паростки укр. Незалежності та численні намагання політичних діячів досягти головної мети, бачимо складний шлях запровадження в силу законодавчих документів та здійснення їхніх засад. Що стосується важких революційних умов 1917-20 рр., то можна по-різному трактувати документи, видані в цей період. Основним питанням залишалось – автономною чи, все ж, вільною буде наша країна. Аналізуючи документи, що їх видавала УНР, з’являються численні суперечки щодо законодавчого статусу України. Проте, немає сумнівів що від прагнення до автономії політична верхівка сміливо перейшла до проголошення незалежності всупереч тиску з боку Росії. Тобто кульмінаційний момент державотворення хоч і випав на складні умови, проте відбувся на хвилі загального національного піднесення.

Оголосивши 7 листопада 1917 р. днем утворення УНР, Центральна Рада в Третьому універсалі оприлюднила основні принципи своєї політики.

Значну увагу в Універсалі приділено вирішенню аграрного питання — найпекучішого для селянства. Скасовувалося право приватної власності на «землі поміщицькі й інші землі нетрудових господарств сільськогосподарського призначення, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні». Ці землі мали перейти в руки селян без викупу.

Центральна Рада обіцяла забезпечити «всі свободи, здобуті всеросійською революцією»: слова, друку, совісті, зборів, спілок, страйків, недоторканості особи й житла. Скасовувалася також смертна кара й оголошувалась амністія для всіх політичних в’язнів.

Важливе місце в Третьому універсалі було відведено правам національних меншин в Україні. Центральна Рада зобов’язалася «охороняти свободу національного розвитку всіх народностей». «...Народам великоруському, єврейському, польському й іншим на Україні, — зазначалося в Універсалі, — признаємо національно-персональну автономію для забезпечення їм права та свободи самоврядування в справах їх національного життя». Для багатонаціональної України це рішення мало особливе значення.

Проте уряд УНР не виявив послідовності та рішучості у виконанні цих умов.

Поступово Рада відмовилася від негайного вирішення аграрного питання. Рада опублікувала роз’яснення універсалу з аграрного питання, яке забороняло «свавільне захоплення земель та іншої власності». Тих, хто наважувався на такі захоплення, рекомендувалося притягати до кримінальної відповідальності, використовуючи при цьому військову силу.

Отже, загальна картина політики УЦР залишалась не надто приємною та прийнятною для країни.

Внутрішня політика ЦР.

• Не скасовано закони і розпорядження ТУ.

• Не почалось негайне вирішення аграрного питання. За свавільне захоплення земель встановлювалась кримінальна відповідальність.

• Не підлягали поділу площі під виноградниками, хмелем та господарства з високою агрокультурою виробництва.

• Невдала діяльність уряду в сфері промисловості і фінансів.

32. Українська держава гетьмана Скоропадського (1918 р.)

Відсутність ефективно працюючого адміністративного апарату, широкої народної підтримки і деякі інші фактори призвели до занепаду Української Центральної Ради.

Основними причинами гетьманського перевороту були:

- криза соціальної політики УЦР і неприйнятність цієї політики поміщиками і промисловцями;

- втрата авторитету УЦР серед широких верств населення в умовах окупації;

- ослаблення УЦР розбіжностями між українськими партіями в самій Центральній Раді;

- зацікавленість окупаційної адміністрації у владі, спроможній виконати зобов'язання щодо постачання продовольства Німеччині та Австро-Угорщині.

29 квітня 1918 р. за погодженням з німецькою військовою адміністрацією Українська Центральна Рада була скинута, і гетьманом України на Всеукраїнському землеробському конгресі в Києві (майже 8 тис. делегатів) був проголошений генерал Павло Скоропадський. Замість Української Народної Республіки був проголошений гетьманат за назвою «Українська держава». Тоді ж було опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де гетьман заявляв, що «відкликнувся на поклик трудящих мас Українського народу і взяв на себе тимчасово всю повноту влади».

Суть перевороту полягала у спробі шляхом зміни демократичної парламентської форми державного правління на авторитарну.

Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах. Згідно із «Законами...», уся влада, зокрема законодавча, зосереджувалася у руках гетьмана. Гетьман призначав отамана (голову) Ради міністрів, затверджував склад кабінету, мав право оголошувати амністію, військовий або надзвичайний стан, був верховним головнокомандувачем. За формою це була диктаторська влада з атрибутами національної традиції, за політичною суттю - авторитарний режим.

Гетьман сформував новий уряд - Раду міністрів

Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат

У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.

Відновлення в державі поміщицького землеволодіння.

Гетьманом Павлом Скоропадським була здійснена спроба створення національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис. осіб. Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні.

В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи.

При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій, і також анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, маніфестацій.

Одним із головних завдань гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:

- союз із Німеччиною, з якою були встановлені дипломатичні відносини;

- встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; Україна мала своїх представників у 23 країнах;

- підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.);

- було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню.

Однак реставрація дореволюційних порядків на селі, однобічна орієнтація гетьманату на великих землевласників і буржуазію відштовхувати від нього селянство, національну інтелігенцію, робітників.

Починаючи з літа 1918 р. опозиція режиму П. Скоропадського підсилилася. Очолив її Український національний союз, головою якого з 18 вересня 1918 р. став В. Винниченко. У боротьбі проти гетьманату українські соціалісти пішли навіть на укладання союзу з більшовиками. 14 грудня 1918 р. П. Скоропадський відрікся від влади.