32. Еволюція самостійницької ідеї в універсалах уцр

10 червня 1917 на II Всеукраїнському військовому з''їзді (2 тис. делегатів) В. Винниченко проголосив Перший Універсал Центральної Ради. У ньому проголошувалося право українського народу на державну автономію у складі Росії. Всі закони в Україні повинно було видавати обране всенародно, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори. У компетенції Всеросійських Установчих зборів планувалося залишити видання законів, які стосувалися всієї Російської держави. I Універсал Центральної Ради, який проголосив автономію України, підтримало майже все населення.

Після проголошення Першого Універсалу Центральна Рада перейшла до створення першого українського уряду - Генерального секретаріату. Члени Центральної Ради 2 липня отримали рішення Тимчасового уряду про затвердження Генерального секретаріату. Після його оголошення згідно домовленістю 3 липня Центральна Рада оформила Другий Універсал. Центральна Рада ставала крайовим (територіальним) органом революційної демократії. Зміст Другого Універсалу свідчив про те, що Центральна Рада зробила істотні поступки Тимчасовому уряду, який прагнув обмежити національно-визвольний рух певними рамками. Для України важливість угоди з Тимчасовим урядом знижувалася тим, що не визначалася територія, на яку повинна була поширюватися влада Центральної Ради та її Генерального секретаріату. Не уточнювалися повноваження Генерального секретаріату, зокрема в його відносинах з місцевими органами Тимчасового уряду.

Безсумнівно, Другий Універсал був кроком назад порівняно з Першим Універсалом. Але політичні результати діяльності лідерів українського визвольного рухів можна недооцінювати. У Києві М. Грушевський і В. Винниченко говорили про перемогу, яку здобула українська сторона після укладення угоди з Тимчасовим урядом.

4-6 липня 1917 р. в Києві відбувся збройний виступ полку ім. П. Полуботка. Повстання почалося стихійно, без погодження з Центральною Радою та Українським військовим комітетом. Організатори повстання прагнули збройним шляхом взяти владу в Києві і змусити Центральну Раду проголосити незалежність України.

16 липня 1917 Центральна Рада ухвалила "Статут вищого управління України", в якому були визначені зобов’язання, права та межі компетенції Генерального секретаріату. Фактично це була основа Конституції, яка базувалася на принципах автономного устрою. Тимчасовий уряд не затвердив цей документ. 4 серпня воно видало "Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату", яка суттєво обмежувала права України. Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду. Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав. Українська територія звужувалась до 5 губерній (Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Чернігівської). Після бурхливого обговорення в Центральній Раді "Тимчасова інструкція" була "прийнята до відома".

Таким чином, проголошення Центральною Радою автономії України відповідало вимогам часу і було логічним кроком у розвитку української національно-демократичної революції.

25 жовтня 1917 Центральна Рада затвердила Третій Універсал, в якому проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах дев’яти українських губерній. В кінці 1917 р. український національний рух ще йшов по висхідній лінії, про що свідчили результати виборів до Всеросійських Установчих зборів.

Своєрідним каталізатором подій кінця 1917 р. послужив маніфест РНК до українського народу з ультимативною вимогою до Центральній раді, який отримали в Києві 3 грудня 1917 року. У цьому документі, підписаному В. Леніним і народним комісаром закордонних справ Л. Троцьким, з одного боку, визнавалася УНР, а з іншого - робилося грубе втручання в її внутрішні справи.

11 січня У ЦР прийняла IV Універсал, який проголосив М. Грушевський. Зміст IV Універсалу: 1) проголошувалася незалежність, суверенність УНР; 2) стверджувалося, що Україна хоче жити в мирі з усіма сусідами, але жоден з них не має права втручатися в її внутрішні справи; 3) урядові доручалося довести до кінця переговори з Центральними державами, укласти з ними мир; демобілізувати армію, яка по укладенню миру буде замінена міліцією; 4) всю землю роздати селянам без викупу на початку весняних робіт; 5) націоналізувати ліси, води і підземні багатства краю; 6) проголошувалося, що держава бере під свій контроль усі банки; 7) ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Установчі Збори, що схвалять Конституцію УНР.

Зразу після прийняття IV Універсалу Генеральний Секретаріат було перейменовано на Раду Народних Міністрів, головою якої обрано В. Винниченка.

Значення IV Універсалу полягає в тому, що він, проголосивши незалежною суверенною державою УНР, завершив процес складного, суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, який врешті-решт з великим запізненням відкинув ідеї автономії і федералізму. Прийняття Універсалу означало остаточний розрив з імперським центром. Але, на жаль, цей кульмінаційний момент в історії державотворення України було досягнуто не на хвилі піднесення українського національно-визвольного руху, а в один з найкризовіших періодів його історії часів громадянської війни.