30. Україна в Першій світовій війні.

Перша світова війна почалась 1 серпня 1914 р. як протистояння двох військово-політичних блоків європейських держав —

Антанти (сформувався в 1904-1907 pp.; до його складу входили Росія, Велика Британія і Франція);

Троїстого союзу (сформувався в 1882 p.; до його складу входили Німеччина, Австро-Угорщина, Італія).

У першій світовії війні назва «Україна» використовувалася лише як загальнонаціональна назва території українського народу. Території, які становлять сучасну Україну, входили до складу Російської імперії (Наддніпрянщина) та Австро-Угорської імперії (Закарпаття, Галичина, Буковина).

(Ще в 1795 p. у результаті третього поділу Польщі територія України була остаточно розподілена між Російською й Австрійською (з 1867 р. - Австро-Угорська) імперіями.

До території Російської імперії було приєднано близько 80% українських земель. На початку XX ст. українські землі у складі Росії входили в дев'ять губерній: Волинську, Подільську, Полтавську, Київську, Катеринославську, Херсонську, Харківську, Чернігівську і Таврійську (без Криму). Значна частина українців проживала за межами цих губерній - на Дону і на території Кубані. Територія етнічних українських земель, захоплених Російською імперією, охоплювала 618 тис. км кв.

До Австрійської імперії після розпаду Королівства Польського відішли західні землі у складі Буковини, Галичини, Бессарабії з територією 72 тис. км кв.

І Австро-Угорська, i Російська імперії прагнули використати війну для придушення національно-визвольного руху українського народу. A українці, розділені між двома імперіями, змушені були воювати один з одним: у російській армії нараховувалося близько 4 млн українців, а в австрійській - 300 тис.)

Плани держав Троїстого союзу й Антанти стосовно України.

Німеччина.

а) Одні політичні сили Німеччини розглядали варіант входження українських земель до складу майбутньої, як вони планували, «Великої Німеччини» разом із Нідерландами, Бельгією, Данією, Австро-Угорщиною, Польщею, Прибалтикою, слов'янськими землями Балканського півострова. Україна розглядалася як плацдарм для просування на Схід і потенційна колонія, звідки можна буде черпати сільськогосподарські продукти і природні ресурси.

б) Інші політичні сили цієї країни бачили долю України інакше: вони сподівалися на будівництво самостійної української держави, яка б послабила Росію та закрила б їй вихід до Європи.

Австро-Угорщина. Австро-Угорщина планувала захопити Волинь і Поділля. Разом із тим, вона прагнула зміцнити своє панування в Галичині, Закарпатті й Буковині. Австрійський уряд метою своєї політики у війні проголосив також відрив від Москви і завоювання інших українських земель і створення на них незалежної України, що повинно було, на його думку, послабити вплив Москви на Південно-Східну Європу.

Росія. Під гаслом «об'єднання всіх українських земель» Росія прагнула захопити всю Галичину, Закарпаття і Буковину. Українські землі правлячими колами Росії розглядалися як плацдарм для зміцнення своїх позицій на Балканах і в Передній Азії. Офіційна російська влада категорично відкидала прагнення українського народу до незалежності.

Хід воєнних дій на території України в 1914 р.

Воєнні дії на території України почалися вже в перші дні серпня 1914 р. на території Галичини. 18 серпня 1914 р. розпочався успішний наступ 8-ї армії генерала О. Брусилова. 3 23 серпня почалася Галицька битва, яка тривала до кінця вересня. 3 обох боків у ній взяли участь понад 1,5 млн чоловік: 700 тис. російський військ і 830 тис. австро-угорської армії. На початку битви військово-оперативна обстановка для російських військ складалася несприятливо, однак незабаром їм вдалося перехопити ініціативу. Успішний наступ військ двох російських армій під командуванням генералів Рузського і Брусилова увінчався взяттям 21 серпня м. Львова, a 22 серпня - м. Галича. Розвиваючи наступ, війська Південно-Західного фронту оточили і блокували добре укріплену фортецю Перемишль і до 13 вересня вийшли на рубіж у 80 км від Кракова, але їхній подальший наступ був припинений.

Після завершення Галицької битви російські війська зайняли всю Східну і значну частину Західної Галичини і майже всю Буковину з м. Чернівцями. Австрійсько-угорські війська зазнали нищівної поразки: їхні втрати становили 400 тис. чоловік, у тому числі 100 тис. полоненими; у ході боїв російські війська захопили 400 гармат. Плани німецького командування втримати весь Східний фронт силами тільки австро-угорської армії зазнали краху. Початковий період Першої світової війни закінчився в цілому переможно для Росії.

Наприкінці 1914 р., як на Західному, так і на Східному фронті, були припинені активні бойові дії, настало затишшя. Почався етап позиційної війни, що свідчило про крах німецького плану «блискавичної війни». Велику роль у провалі цього плану відіграла російська армія, яка своїми активними діями відвернула на Східний фронт значні сили супротивника. Антанта змусила країни Четверного союзу (Четверний союз утворився після переходу на бік Антанти в 1915 р. Італії та приєднання до австро-німецького блоку Туреччини і Болгарії) воювати на два фронти, однак перемоги також не домоглася.

1915 р. становище на фронтах стало змінюватись. У квітні почався контрнаступ німецьких і австро-угорських військ. Під їх тиском російська армія до осені 1915 р. змушена була залишити завойовану територію і фронт стабілізувався на лінії Кам'янець-Подільський—Тернопіль, Кременець—Дубно.

1916 р. російські війська під командуванням Брусилова провели вдалий наступ на позиції противника, який дістав назву «брусилівський прорив», внаслідок якого знову були зайняті Чернівці, Коломия, Броди, Луцьк. З початку 1917 р. німецька і австро-угорська армія, перейшовши, в наступ, знову потіснила росіян, після чого основна частина західноукраїнських земель знову опинилася під контролем австро-німецького блоку.