28. Наукова та громадсько-політична діяльність м. Грушевського

Помітну роль у суспільно-політичному житті відіграв М. Грушевський.

Михайло Сергійович Грушевський – відомий вчений, творець української національної історії, видатний громадський діяч і організатор освітньої справи в Україні, талановитий педагог. Народився 29 вересня 1866 р. у м. Холм у родині вчителя. Дитячі роки проходили спершу в Ставрополі, потім у Владикавказі, пройшов гімназію у Тбілісі, куди переселилася його сім’я. Не зважаючи на відірваність від рідного краю, батьки Михайла прищепили йому почуття любові до рідного краю. Як писав згодом в «Автобіографії», «під впливом оповідань батька, що заховав тепле прив’язання до всього українського – мови, пісня, традиції, в мені рано збудилося й усвідомилося національне українське почуття, піддержуване книжками, тими теплими поїздками в Україну». Історією захопився ще у Тбіліській гімназії. Бажання глибше осягнути історію українського народу привело хлопця до навчання на історико-філософському факультеті університету Святого Володимира у Києві. Його, як талановитого молодого дослідника, залишають при кафедрі російської історії. А з жовтня 1894 р. він очолив щойно створену кафедру всесвітньої історії у Львівському університеті і з того часу протягом 20 років викладав тут історію України.

Справою життя Грушевського як історика було створення фундаментальної праці «Історія України-Руси». Перший том якої вийшов 1898 року у Львові і був приурочений 100-річчю українського національного відродження.

Другим важливим напрямом його діяльності була робота в Науковому товаристві ім. Т. Шевченка, яке він очолив 1897 року. За редакцією Грушевського Товариство започаткувало видання «Записок Наукового товариства». На сторінках 116 томів цього видання друкувалися майже всі тогочасні історики, літературознавці, фольклористи, мовознавці, громадські діячі.

Не лише громадська діяльність визначала постать Грушевського. Проводив він і політичну діяльність.

В роки революції 1905-1907 заснував у Петербурзі журнал «Український вісник», що став органом української громади у Державній Думі. Грушевський став 1908 року одним з ініціаторів створення та головою Товариства українських поступовців, яке обєднало більшість українських партій та організацій.

Перша світова війна застала Грушевського в Галичині. Був прибічником німецької орієнтації.

В березні 1917 року примкнув до Української партії соціалістів - революціонерів і очолив буржуазно-націоналістичну Центральну раду, яка в жовтні 1917 р. стала на шлях відкритої боротьби проти влади Рад, закликала на Україну німецьких інтервентів.

На початку 1919 р. емігрував до Австрії. Створив у Відні український соціологічний інститут - ідеологічний центр української контрреволюційної інтеграції. Після кількох звернень до Українського Радянського уряду, в яких Грушевський засуджував свою контрреволюційну діяльність, 1924 року був обраний академіком АН СРСР.

Пропагуючи націоналістичну територію "єдиного потоку", Грушевський зображає українську націю безкласовою, безбуржуазною, в якій, мовляв, не було експлуататорських класів і місця для касової боротьби. Заперечував наявність українського пролетаріату і його керівну роль у суспільно-політичному житті. Протиставляв український народ російському, ігнорував їхню історичну близькість, великодержавну політику царизму зображував як політику російського народу. Формування української народності відносив не до 14-15 ст., а до 4 ст. і твердив, що київська Русь належить тільки історії України і не була спільною колискою українського, російського і білоруського народностей. Засуджував політику возз'єднання України з Росією Б.Хмельницького і вихваляв І. Виговського та І.Мазепу, які намагалися відірвати Україну від Росії.