27. Громадсько-політичні погляди та діяльність Франка

Життєва доля І.Я.Франка стала прикладом того, як з-під низенької стріхи селянської хати можна сягнути піднебесних інтелектуальних висот і збагатити духовний спадок світової культури.

Величезну роль у становленні та розвитку політичної думки мала діяльність класика української літератури, вченого та політичного і громадського діяча І.Я. Франка. «Великий Каменяр», титан праці, велет духу – так називаємо Франка, віддаючи належне його самовідданій діяльності задля поступу рідного народу.

Свою діяльність та переживання про долю українського народу він виражає в своїх творах. Іван Франко написав сто оповідань та десять романів і повістей. Але основними соціологічними та суспільно-політичними роботами Івана Франка являються, близько 100 друкованих праць, більшість з них присвячені селянському рухові і революції 1848 р. в Галичині та польсько-українським взаєминам.

1875 року став студентом Львівського університету, увійшов до складу редакції журналу «Друг». Разом зі своїми друзями-однодумцями М. Павликом, І. Белеєм, В. Левицьким став змінювати напрям часопису. Виступав за зміну штучного «язичія», яким він друкувався живою українською мовою. Був членом студентської організації «Академічний гурток». 1878-1881рр. входив до редакції першої в Галичині соціалістичної газети «Praca» та організованого навколо неї соціалістичного комітету. Вів соціалістичну пропаганду серед робітників Львова, Дрогобича, Борислава та селян Галичини. За це його 4 рази заарештовували, він відбував тюремне ув’язнення. В зв’язку з цим не зміг закінчити останній семестр у Львівському університеті, був змушений продовжити навчання у Чернівцях.

Проблеми виникнення держави, її розвитку функцій, соціальної суті займають значне місце в творчості Івана Франка громадсько-політичного діяча. Письменник першим заснував у цих краях партію європейського зразка. Називалася вона «радикальна партія». Мала свій електорат, програму, і найважливіше (чого потім не мали інші партії) — у неї був механізм дій. Геніальність Франка полягала в тому, що, знаючи тодішню конституцію Австро-Угорщини, він знаходив у ній такі ходи, що дозволяли висувати визначені питання і проблеми українського характеру. Зокрема, це було питання самостійності України. Партія мала програму-мінімум і програму-максимум. Мінімум — створення Галицької автономної області, максимум — соборної України, яка б об'єднала всіх українців.

Перехід на самостійницькі позиції зумовив вихід Франка з радикального табору. 1899 року він вийшов зі складу РУРП, мотивуючи своє рішення тим, що «чує себе насамперед русином, а не радикалом». Приєднався до УНДП. Перехід Франка був зумовлений також зміною напряму українського національного руху в Галичині та приїздом М. Грушевського. Завдяки підтримці останнього Франко 1899 року став дійсним членом НТШ ім. Т. Шевченка. Був редактором багатьох журналів, зокрема разом з М. Грушевським та В. Гнатюком редагував «Літературно-науковий вісник».

Обґрунтуванню та популяризації національної ідеї як рушійної сили визволення України, а також її утвердженню серед народних мас Франко віддав усе своє життя.