25. Українська Греко-Католицька Церква в 2 половині хіх – 1 половині хх ст.

В умовах відсутності української державності церква відігравала консолідуючу (об’єднувала) роль в українському суспільстві, підтримувала розвиток культурно-освітнього життя у західноукраїнських землях, чим сприяла пробудженню національної свідомості місцевого населення.

Непроста доля спіткала УГКЦ на зламі століть на тлі суспільно-політичних подій.

Представники УГКЦ були як у москвофільській течії, так і серед народовців. У церковному контексті москвофільська течія намагалась наблизити обряд УГКЦ якомога ближче до синодальних зразків, очистити обряд від латинських нашарувань.

Через звинувачення в потуранні проросійським тенденціям в середовищі греко-католицького кліру 1882 року змушений був зректися престолу митрополит Йосип Сембратович.

Після Йосипа Сембратовича греко-католицьку митрополію очолив його брат, Сильвестр Сембратович. За його урядування у 1885 році було виділено Станиславівську єпархію.

У 1891 році у Львові відбувся Собор Греко-Католицької Церкви. На ньому зустрілись дві течії - консервативна, яка обстоювала непорушність власних східних традицій Церкви, та реформаторська в особі василіян, які закликали до більшого наближення до Латинської Церкви. Хоч Собор і зберіг одружене священство, в Станиславівську і Перемишльську семінарії почали набирати хлопців, які згодом повинні були ставати неодруженими священиками, за зразками латинського духовенства. Через такі нововведення митрополита Сильвестра Сембратовича, коли він повертався з Рима, на віденському вокзалі українські студенти закидали тухлими яйцями.

Після Сильвестра Сембратовича митрополію на короткий час очолив Юліан Сас-Куіловський. А 17 січня 1901 р. на Галицький митрополичий престол зійшов Андрей Шептицький, до того єпископ Станиславівський.

Митрополит Андрей увійшов в історію УГКЦ як один із найвизначніших єрархів.

Діяльність :

• розвиток економіки в краї

• поліпшення соціального і економічного становища місцевого населення

• фінансування освіти талановитих дітей та опіки над дітьми-сиротами

• освітнього рівня населення

• створення системи охорони здоров‘я

Митрополит водночас продовжував боротьбу з соціальними недугами галицьких селян, започатковану попередніми митрополитами, підтримавши, зокрема, товариства тверезості, які заснував Йосип Сембратович.

Митрополит Андрей також заснував Національний український музей у Львові, активно підтримував українських митців.

На початку Першої світової війни австрійська влада, яка побоювалась зради галичан на користь Росії, в Галичину ввійшли представники православного духовенства, почала репресії проти них. Серед заарештованих було чимало духівництва УГКЦ.

Митрополита Шептицького було арештовано і переправлено в Росію в Спасо-Евфімієвський монастир, де він пробув до 1917 року. Митрополією в цей час керував Станіславівський єпископ Григорій Хомишин.

А після українсько-польської війни 1918-1919 рр. Українська Греко-Католицька Церква опинилась у складних умовах Польської держави та сильного тиску з боку латинської єрархії. Існував також тиск політичних і церковних кіл Польщі на Ватикан. Митрополит Шептицький після закінчення війни перебував під домашнім арештом у митрополичих палатах собору св. Юра, передовсім за відстоювання прав українців на незалежність (Митрополит Андрей увійшов до складу Української Національної Ради).