22.Припинення п.Вл-ті

У чинному законодавстві перелік підстав припинення права власності визначений у ст. 346 ЦК та має примірний характер за змістом ч. 2 цієї статті, доповнюється положеннями цього Кодексу та інших законів.

Такі підстави можуть носити загальний характер, стосуватися всіх видів майна, не залежати від виду права власності або мати спеціальний характер та застосовуватися до певного виду права власності, до певної правової ситуації або різновиду правовідносин.

Підстави припинення права власності класифіковані за порядком припинення на такі, що передбачають:

а) добровільне припинення права власності (за волею власника) - відчуження власником свого майна, знищення ним його, відмова власника від свого майна, припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами тощо;

б) примусове припинення права власності, що відбувається проти волі власника (або без урахування її) - припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; викупу пам'яток історії,культури; викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; тощо;

в) з об'єктивних причин, що не залежать від волі осіб, на виникнення та перебіг яких власник (інша особа) не може впливати (знищення майна в результаті стихійного лиха, смерть власника тощо).

Згідно із ч. 2 ст. 346 ЦК, на підставі аналізу чинних законів, до інших підстав, встановлених законом, за якими право власності припиняється, належать наступні:

- примусове припинення прав власності на земельну ділянку, передбачене у ст. 143 Земельного кодексу України (в разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель) у терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених ЗК України);

- припинення права власності на частку у спільному майні на вимогу інших співвласників на підставі ст. 365 ЦК1;

- припинення права власності на частку в праві спільної власності у разі відмови боржника від продажу своєї частки в праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника на вимогу кредитора про переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку відповідно до правила абз. 2 ч. 2 ст. 366 ЦК (цей спосіб є відмінним від звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника, оскільки звернення стягнення передбачає примусову реалізацію майна на публічних торгах (аукціонах) та подальшого розподілу отриманих коштів між кредиторами та їх залишку, в разі його наявності, власником у порядку, визначеному законодавством про виконавче провадження. На протилежність цього, підстава ст. 366 надає можливість кредитору неопосередковано задовольнити свою вимогу шляхом заміни собою попереднього власника у відносинах власності);

- припинення права власності на частку в спільному майні в разі порушення набувачем та/або попереднім власником правил переважної купівлі іншими співвласниками частки у спільному майні (ч. 4 ст. 362 ЦК);

- поділ майна, що є у спільній власності (статті 367, 372 ЦК), за рішенням суду в разі відсутності домовленості щодо поділу майна між співвласниками та інші, передбачені законом підстави примусового, проти волі власника, припинення права власності.