1. Виникнення, основні етапи та напрямки розвитку економічної теорії. 2. Предмет економічної теорії. 3. Еконмічні закони та категорії. 4. Метод економічної теорії. Економічна теорія і економічна політика. 5. Теорії вартості і теорії грошей. Природа сучасних грошей 6. Закон вартості та його функції. Вартість і ціна. 7. Кредит як засіб капіталовкладень і як засіб збільшення платоспроможного попиту населення. Відсоток. 8. Економічна система та її основні структурні елементи. 9. Економічний зміст та право власності. Багатоманітність форм власності. 10. Одержавлення та роздержавлення, приватизація власності. 11. Еволюція економічної системи капіталізму. Особливості сучасного стану капіталізму. 12. Проблеми переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. 13. Сутність, структура і функції ринку. 14. Створення і роль ринкової інфраструктури. Біржа. 15. Демонополізація економіки,мїї суть та основні напрями. .Антимонопольне законодавство та антимонопольна політика. 16. Валовий внутрішній продукт: структура, методи обчислення та шляхи оптимізації. 17. Національний доход: виробництво, розподіл, перерозподіл і використання.. 18. Споживання і нагромадження. Споживання і заощадження, валові і чисті інвестиції. 19. Модель мультиплікатора. 20. Циклічний характер розвитку економіки Теорії промислових циклів.. 21. Інвестиції і заміщення основного капіталу. Взаємодія акселератора і мультиплікатора. 22. Довгі хвилі. Еволюція теоретичних уявлень про природу довгих хвиль. 23. Потреби і споживання. Гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження. Перетворення заощаджень в інвестиції. 24. Сукупний попит і сукупна пропозиція. Рівновага національного ринку. 25. Державне регулювання в ринковій економіці та його еволюція. 26. Державний бюджет та його функції. Бюджетний дефіцит. Державний борг. 27. Суть фінансів і їх роль в ринковій економіці. Форми фінансових відносин. 28. Ринок позичкового капіталу. Банки та їх роль у ринковій економіці. 29. Ринок цінних паперів і фондова біржа. Ринок інвестицій. Види кредиту. 30. Основні економічні проблеми будь-якого суспільства.. 31. Попит і пропозиція. Графік і крива попиту і пропозиції. Рівновага попиту і пропозиції. 32. Доходи і рівень життя. Нерівність доходів і проблеми їх вирівнювання. 33. Потреби і споживання. Гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження. Перетворення заощаджень в інвестиції. 34. Глобальна криза капіталізму та необхідність подальшого розвитку економічної теорії. 35. Сутність, типи, фактори та критерії економічного зростання. 36. Соціальний прогрес: зміст, критерії, показники. 37. Підприємництво. Підприємство як основна форма організації підприємництва. 38. Конкуренція і монополія Монополістичні тенденції та антимонопольне законодавство. 39. Капітал як матеріальна основа підприємницької діяльності. Інтерпретації капіталу. 40. Капітал і відсоток. Економічна основа прибутку. Норма прибутку та рентабельність підприємства. 41. Оборот авансованого капіталу, Основний і оборотний капітал і його структура. Капітал сфери обігу. 42. Час і швидкість обороту капіталу. Вплив швидкості обороту капіталу на процес самозростання капітальної вартості. Поточна і майбутня вартість капітальних благ. 43. Ринок праці: суть, функції, регулювання. Трудові відносини та їх трансформація. 44. Сутність і функції заробітної плати, Визначення заробітної плити в умовах досконалої конкуренції. 45. Організація та державне регулювання заробітної плати. 46. Витрати виробництва та їх класифікація. Структура витрат підприємства та фактори ., що впливають на їх рівень. 47. Теорії ціни. Функції і види цін. Особливості ціноутворення в різних економічних системах. 48. Конкуренція і формування ціни виробництва. Ціна рівноваги. Досконала і недосконала конкуренція і монопольна ціна. 49. Методи ціноутворення в маркетинговій стратегії фірми. Типи ринків і політика ціноутворення. 50. Аграрні відносини, їх специфіка і місце в економічній системі. Власність на землю. 51. Рентні відносини та форми земельної ренти. Ціна землі. 52. Державне регулювання агропромислового виробництва. 53. АПК, його функції та структура.. 54. Поняття світового господарства та його еволюція. 55. Інтеграційні процеси в сучасному світі й утворення регіональних економічних організацій у світовому господарстві. 56. Роль і місце у світовому господарстві країн «першого», «другого» і «третього» світу. Зовнішньоекономічна стратегія України. 57. Світогосподарські зв’язки: сутність ті основні тенденції розвитку на сучасному етапі. 58. Сутність і основні тенденції розвитку світових валютно-фінансових відносин. 59. Валютний ринок. Котирування валют. Біржова торгівля валютою. 60. Платіжний баланс, Валютний курс і паритет купівельної спроможності. 61. Міжнародні кредитні відносини. Міжнародний ринок позичкового капіталу. 62. Економічні ресурси та їх використання. Крива виробничих можливостей та вибір альтернатив використання ресурсів. 63. Причини виникнення ринкової економіки и принцип «невидимої руки». 64. Кредитна система держави: суть, структура і особливості в Україна. 65. Зовнішньоторгівельний баланс. 66. Роль і місце у світовому господарстві країн з розвиненою ринковою економікою та країн, що розвиваються.

1. Виникнення, основні етапи та напрямки розвитку економічної теорії.

Термін „економія" („ойкономія", від грец. „ойкос "-дім, господарство, „номос" - правило, закон), виник в епоху античного рабства. Він означав певну систему правил, законів управління домашнім господарством, землеробством. Його використовували ще Ксенофонт, Платон, Аристотель для аналізу економічних явищ і закономірностей розвитку суспільства. В той період економічні відносини не були складними, а закони про управління господарством передавались із покоління в покоління як досвід ведення господарства.

Як наука, тобто як система знань про економічні процеси, економічна теорія виникла набагато пізніше - у ХУІІ-ХУШ ст., коли почав зароджуватись капіталізм, економічні відносини стали набагато складнішими, виникла необхідність їх регулювання на рівні держави. Підходи до аналізу економічних процесів визначались об'єктивними економічними умовами, реальними потребами та інтересами економічного буття, і спочатку досить часто змінювалися залежно від змін в економічних процесах, що відбувались.

Першим напрямком в економічній теорії історично став меркантилізм (від франц. „мерканте" - торговець, купець). Представники цього напрямку (Т.Мен, А.Монкретьєн, Ж.Б.Кольбер) основне місце в економічних процесах відводили торгівлі. Це було зумовлено значним зростанням на початку XVII ст. обсягів торгівельних операцій, посиленням ролі і впливу представників торгового капіталу в економіці країни. Меркантилісти ототожнювали багатство із золотом і грішми, вважали, що держава тим багатша, чим більше грошей вона має, а тому захищали політику держави, спрямовану на підтримку активного торгового балансу.

У середині XVIII ст. на зміну меркантилістам прийшли фізіократи. Засновником цього напрямку в економічній теорії став Ф.Кене, а його найбільш відомі представники - А.Тюрго, В.Мірабо, Г.Летрон. Головною заслугою фізіократів є те, що вони вперше перенесли предмет економічного дослідження зі сфери обігу в сферу виробництва і цим заклали фундамент для аналізу капіталістичного виробництва. Однак сферу виробництва вони обмежували сферою землеробства, вважаючи, що багатство збільшують лише „дари землі", тобто сільське господарство. Вони розраховували за допомогою реформ зберегти феодальні відносини та панування земельної власності.

Дійсно науковий характер економічна теорія отримала у працях представників класичної школи політичної економії - В.Петті, П.Буагільбера, А.Сміта, Д.Рікардо. Цей напрямок в економічній теорії виник в епоху промислового перевороту і бурхливого розвитку продуктивних сил та капіталістичних економічних відносин у Великобританії. Основні теоретичні засади цієї школи: ідеї природного порядку, які визначають права приватної власності, свободи вибору, конкуренції; концепція „економічної людини", яка вступає в економічні відносини з метою реалізувати власні потреби та інтереси; ідеологія економічного лібералізму (від фр.lаіsеz fаіrе -дозволяйте робити все), відповідно до якої держава не повинна втручатись в економічну діяльність індивідів. Заслугою цієї школи є те, що її представники довели: в економічному житті панують об'єктивні економічні школи, а економічний розвиток - це природний процес, якому властиві свої внутрішні закони. На відміну від своїх попередників, представники класичної школи головним об'єктом своїх досліджень вважали процес виробництва. Саме в процесі виробництва, на їхню думку, створюється багатство. А джерелом цього багатства є людська праця, яка є мірилом вартості всіх продуктів.

Значний вплив на подальший розвиток економічної теорії мав марксизм. Спираючись на положення класичної школи, К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін розробили пролетарську політичну економію, яка стала теорією революційної боротьби робітничого класу проти буржуазії на рубежі ХІХ-ХХ ст. К.Маркс у своїй теорії виходив з того, що основою розвитку суспільства є матеріальне виробництво, а між продуктивними силами і виробничими відносинами в суспільстві повинна існувати відповідність для гармонійного розвитку економічної системи. К.Маркс описав механізм дії системи економічних законів у суспільстві, систему відтворення економічних процесів, механізм взаємодії процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання, причини виникнення та способи розв'язання економічних суперечностей, розробив методологію дослідження економічних процесів, яка використовується представниками всіх напрямків економічної думки до цього часу.

У немарксистській економічній науці кінця XIX- початку XX ст. склався цілий ряд нових наукових шкіл і напрямків економічної теорії, які отримали визнання в сучасній науці: неокласична школа, інституціоналізм, кейнсіанство, монетаризм, неолібералізм.

Неокласичний напрямок в економічній науці виник наприкінці XIX ст. Основною неокласичною теорією вважається маржиналізм. До нього відносять австрійську (К.Менгер, Є.Бем-Баверк, Ф.Візер) та математичну школи (У.Джевонс, Л.Вальрас, В.Парето), американську школу граничної продуктивності (Дж. Б.Кларк), кембріджську школу (А.Маршал).

Основна ідея маржиналізму - дослідження граничних економічних величин як взаємопов'язаних явищ економічної системи на рівні окремої фірми чи галузі. Провідний принцип маржиналізму -суб'єктивно-психологічний підхід до економічних процесів і явищ, який дає можливість визначити загальні правила економічної поведінки господарських суб'єктів.

Представниками неокласичного напрямку вважають також Дж.Хікса, Ф.Хайєка, Дж.Міда, Р.Солоу, М.Фрідмена. Усіх цих вчених об'єднує прихильність до вільної конкуренції, відстоювання принципу невтручання держави в економіку. Основна сфера їх дослідження - підприємство, споживач. Вони вважають, що ринок з його законами в змозі регулювати економічні відносини та встановлювати необхідні пропорції,

Інституціоналізм — це сучасний напрямок у розвитку економічної теорії, що виник у США на початку XX ст. Його представники (Т.Веблен, У.Мітчелл, Дж.Гелбрейт, Я.Тінберген) вважають, що неокласики дуже спрощено трактують предмет економічної науки, що вона не може обмежуватись суто економічними відносинами, оскільки на її розвиток впливає низка соціально-економічних інститутів: держава, правові структури, банки, крупні корпорації, науково-дослідні інститути, політичні партії, церква, суспільні організації тощо. Вони виступають з критикою капіталізму, за розширення соціальних програм, створюють теорії соціально-економічного розвитку корпорацій, їхньою заслугою є розробка методологічних принципів соціології як науки.

Неоінституціоналізм - найбільш популярний напрямок у розвитку економічної науки XX ст. У 60-х роках сформувалась теорія суспільного вибору (Дж.М.Б'юкенен), в основу якої покладено ідею взаємозалежності політичних та економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. У цей час у США виникла ідея „народного капіталізму" (А.Берлі, М.Надлер, С.Чейз), яка включає в себе: теорію дифузії власності, теорію управлінської революції та теорію революції доходів, зміст яких полягає у трансформації капіталізму.

Однією з найбільш відомих і визнаних у світовій економічній науці теорій у сучасному світі є кейнсіанство. Його засновник Дж.М.Кейнс в 30-х роках XX ст. запропонував принципово нові методи регулювання економіки, що базуються на новій економічній ролі держави. У праці Дж.М.Кейнса „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936) були запропоновані методи, що могли вивести економіку з кризи: активне втручання держави в економіку, формування та стимулювання ефективного попиту, регулювання інвестиційної діяльності. Інструментами такого регулювання є державні інвестиції, державні закупки товарів, кредитні ставки, тобто грошово-кредитний та бюджетний механізми.

Пізніше з'явились неокейнсіанські та посткейнсіанські теорії (Р.Харрод, Е.Домар, Е.Хансен, Дж. Робінзон та ін.), які пропонували свої варіанти державного впливу на економіку. Представники школи неокласичного синтезу (Дж.Хікс, П.Самуельсон) вважають, що залежно від стану економіки потрібно використовувати або кейнсіанські рекомендації державного регулювання, або рецепти економістів, які стоять на позиціях обмеження державного втручання в економіку. Найкращим методом регулювання вони вважають застосування грошово-кредитних інструментів.

З другої половини 70-х років XX ст. з'явився новий підхід до регулювання економічних процесів, пов'язаний з використанням грошової маси в економіці, який отримав назву монетаризм. Його засновник М.Фрідмен запропонував монетаристські методи регулювання ще в 50-х роках. Як відомо, на його погляди спиралась економічна політика Р.Рейгана. Монетаристські концепції служать основою грошово-кредитної політики держави в багатьох країнах і нині. Суть концепції монетаристів полягає у тому, що між обсягом і динамікою грошової маси та національного доходу в економіці існує тісний зв'язок, а впливати на рівновагу в економіці можна за допомогою грошової емісії, так званих „грошових імпульсів". Грошова маса впливає на величину споживчих видатків; збільшення грошової маси веде до зростання виробництва, а після досягнення повного обсягу виробництва - до зростання цін.

Неолібералізм - це сучасний напрямок в економічній науці, прихильники якого відстоюють принцип саморегулювання, економічної свободи господарських суб'єктів, обмеженості економічної ролі держави. До неолібералізму відносять представників різних шкіл: чиказької (М.Фрідмен), лондонської (Фр. фон Хайєк), фрайбурзької (В.Ойкен, Л.Ерхард). Кожен із них по-своєму пропонує регулювати економічні процеси в тій чи країні, але всі вони дотримуються принципів лібералізму.