4. Характерні риси феодального господарства ( періодизація та особливості) та економічної думки цього періоду.

Цей процес відбувався двома шляхами. Перший — через селянську громаду. Наділ землі, яким володіла селянська родина, переходив у спадок від батька до сина (а з VI ст. — і до дочки) і був їх влас¬ністю. Так поступово формувався аллод — земельна власність, що вільно відчужується. Аллод прискорив майнове розшаруван¬ня серед вільних селян: землі почали концентруватися в руках громадської верхівки, яка вже виступає як частина класу феода¬лів. Таким чином, це був шлях формування вотчинно-аллоідаль-ної форми феодальної власності на землю, особливо характерної для германських племен.

Другий шлях формування феодальної земельної власності і, отже, усієї феодальної системи — практика земельних пожалувань королем або іншими великими землевласниками-феодалами своїм наближеним. Спочатку ділянка землі (бенефіций) надавав¬ся васалу лише за умови несення служби та на час його служби, а сеньйор зберігав верховне право на бенефіций. Поступово права васалів на землі, що були пожалувані, розширювалися, адже сини багатьох васалів продовжували служити сеньйору свого батька..

Відданість цінилась дорого, і бенефіций все частіше ставав майже повною власністю васала, переходячи від батька до сина. Земля, яка передавалася у спадок, отримала назву лен або феод, а її власник —феодал, звідки і назва суспільно-економічної систе¬ми — феодальна. Але феод, як і бенефіций, залишався умовною формою землеволодіння і передбачав обов'язкове несення служ¬би відносно сюзерена. Отже, можна дати такі визначення форм феодального землеволодіння, що сформувалися в Західній Європі:

Аллод —повністю незалежне спадкове землеволодіння; зем¬ля, що вільно відчужується.

Бенефіций —умовна, неспадкова форма землеволодіння, що передбачає несення певної служби, найчастіше військової;

Феод —умовна, спадкова форма землеволодіння, що передба¬чає прийняття васальної присяги сюзерену —феодалу, який на¬дав землю. Присяга зобов язувала васала воювати під командою сюзерена та за необхідності викупати останнього з полону.

Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель, відбувається швидкими темпами. При цьому форми землеволо¬діння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою» , одним з най¬давніших зведень звичаєвого права та пам'яткою не лише право¬вої, а й економічної думки середньовіччя.

Відповідно й селянин ставав утримувачем землі, отри¬мував від феодала земельний наділ, де розміщувалися селянська садиба, рілля та інші господарські угід¬дя, з яких він і отримував необхідний для утримання власної ро¬дини продукт. За це користування він ніс певні по¬винності на користь земельного власника. Основною формою таких повинностей була феодальна рента, яка виступала у трьох основних формах: відробіткова (панщина); продуктова, що ґрунтується па перерозподілі натурального продукту; грошова—що передбачає відносно слабку особисту залежність, базова¬ну на перерозподілі доходу.

Другий етап розвитку аграрної середньовічної економіки при¬падає на XI – XV ст., і його характеризує значний прогрес у гос¬подарському житті Європи. Цей прогрес передусім виявляється в розширенні землеробства «ушир», коли до господарських процесів починають залучати землі, які досі були незайманими, вкритими лісами чи болотами. Ці процеси були найтісніше пов'язані з пев¬ними демографічними зрушеннями, за цей період, незважаючи на численні війни та епідемії, населення Європи зросло в два рази. Зростання населення зумовило зростання потреби в сільськогосподарській продукції. На зміну застарілій перелоговій системі приходить нова – трипільна, що разом з застосуванням нових добрив та знарядь праці підвищило врожайність вдвічі. Перехід до грошової ренти(чиншу) збільшував зв'язок селянина з ринком та поглиблював товарно – грошові відносини, це стимулювало велику ярмаркову торгівлю що згодом витіснила дрібні місцеві ринки. В цей період в Європі відбувається становлення численних абсолютистських монархій. Відбуваються кардинальні зміни в феодальних господарствах, що надає селянам нові права та можливості. Міста поступово набувають статусу самоуправління.