15. Характерні риси політики «воєнного комунізму» та «нової економічної політики» в Україні

Головним заходом «воєнного комунізму» стала продрозкладка, за якою селяни повинні були здавати всі «надлишки» продовольства (за винятком необхідного для життя мінімуму). Зібране продовольство надходило у розпорядження Наркомпроду для нормованого прямого розподілу між населенням міст. Це обумовило ще одну ознаку «во­єнного комунізму» — так звану «хлібну монополію», або виключне право держави на реалізацію основних продуктів харчування. 26 жовтня 1917 р. Дру­гим Всеросійським з"їздом Рад, за яким проголошувалася на­ціоналізація всіх земель та конфіскація поміщицьких, церков­них, монастирських і удільних земель (так званих земель нетру­дового користування) з наступним перерозподілом їх між се­лянами. Значну частину поміщицьких господарств, які мали агрокультурну цінність та були високопродуктивними економіями, залишили у підпоряд­куванні державних органів. Загалом було оголошено про кон­фіскацію 14,5 мли десятин землі, а селянська біднота одержала лише дещо більше 5 мли десятин найменш родючих і придат­них для господарювання земель. За затвердженим 5 лютого 1920 р. за­коном робітничо-селянського уряду України про землю передба­чалося переданим в руки малоземельного та безземельного селян­ства конфіскованих у 1919 р. поміщицьких, церковних, монас­тирських та удільних земель, причому кількість земель, що від­водилася під радгоспи, залишалася під цукроварнями та іншими підприємствами, зменшувалася втричі. Наприкінці лютого 1920 р. було прийнято закон про продово­льчу розкладку, за яким вся Україна була проголошена терито­рією державних заготівель. Селянство чинило впертий опір заго­тівлям, і хліб, як правило, доводилося брати силою. Нарком про­довольства УСРР О. Шліхтер визнавав, що кожний заготовлений пуд хліба «був окроплений кров'ю».

Навесні 1921 р. збанкрутіла політика «воєнного комунізму» була замінена новою економічною політикою (неп). Запроваджений замість скасованої продрозкладки продподаток . Важливе значення у втягуванні промисловості, транспорту і всього державного сектора у стихійно відроджувані ринкові від­носини мало переведення їх на комерційні засади та господарсь­кий розрахунок, запровадження оренди, концесій та твердої ва­люти. Уже на середину 1922 р. значна кількість підприємств, під­порядкованих ВРНГ і місцевим раднаргоспам. була знята з без­платного державного постачання, і їм було надано право повніс­тю реалізовувати свою продукцію на ринку. У 1923 р. 30.8% дер­жавних підприємств СРСР уже перебували на госпрозрахунку.

Зміни відбуваються і в системі управління промисловістю. Від жорстко централізованої системи «главкізму» (через відповідні комітети ВРНГ) періоду «воєнного комунізму» відбувається пе­рехід до територіальної, через запровадження трестів та синдика­тів, які стають головною ланкою в системі управління промисло­вістю. Трести являли собою територіально-галузеві об'єднання, тобто об"єднувалася лише частина підприємств галузі, розташо­ваних на тій чи іншій території. У затвердженому в 1923 р. Ста­туті державного тресту підкреслювалося, що вони є господарсь­кою одиницею і діють «на началах комерційного розрахунку з метою отримання прибутку».

Відбудова сільського господарства розпочалася і була здійс­нена в основному на базі дрібнотоварних одноосібних селянсь­ких господарств, громадське господарство на той час становило зовсім незначну частку в загальному аграрному виробництві. На середину 20-х років усіма видами виробничої кооперації було охоплено 1.5 млн, або понад 30% селянських господарств. При цьому на досить низькому рівні залишалася частка господарств, охоплених колгоспами. Колективні господарства у 1925/26 гос­подарському році об'єднували лише 1.2% загальної кількості се­лянських господарств України і 1.4% їх земельної площі. У зага­льній масі колективних господарств превалювала артільна форма (51,9%). комуни становили 5,8%. ТСОЗи — 42.3%.

Матеріально заінтересовані у виробництві й реалізації проду­кції мільйони селянських господарств розширювали посівні площі, зростав валовий збір зерна, збільшувалися і його заготівлі, але не без проблем. На обсягах заготівель позначалася низька то­варність зернового виробництва. Порівняно з дореволюційним періодом (1909—1913 рр.) товарна продукція зернового госпо­дарства України знизилася у 1923—1929 рр. майже наполовину. Не пояснюється насамперед подрібненням селянських госпо­дарств та їх натурально-споживчим характером.

Подальший розвиток продуктивних сил сільського господарс­тва вимагав його технічної реконструкції, але за такої роздрібне­ності виробництва вона була неможливою. Дрібні розрізнені ін­дивідуальні селянські господарства, виробництво яких було під­порядковано здебільшого задоволенню особистих потреб, не бу­ли придатними ні до підвищення товарності, ні до технічної ре­конструкції.

Але, незважаючи на великі труднощі, сільське господарство з багатьох показників досягло довоєнного рівня, а в подальшому навіть перевершило його. Країна повністю забезпечила себе про­довольством і сільськогосподарською сировиною, відновила екс­порт хліба за кордон.