
- •Сутність процесу навчання, його функції та методологічна основа. Рушійні сили навчального процесу.
- •Процес навчання як система. Структурні компоненти процесу навчання, як соціально-педагогічної системи.
- •Учіння як навчально-пізнавальна діяльність учнів. Основні етапи оволодіння знаннями.
- •Принципи навчання як вихідні положення, що визначають характер пізнавальної діяльності учнів та технологію діяльності вчителя.
- •Принцип систематичності і послідовності навчання, його характеристика та шляхи реалізації в загальноосвітній школі.
- •Принципи науковості та доступності навчання, їх характеристика, шляхи реалізації в загальноосвітній школі.
- •Принцип наочності навчання. Я.А Коменський, к.Д.Ушинським про роль наочності у навчально-виховному процесі.
- •Принцип самостійності та активності у навчанні, його характеристика та шляхи реалізації у загальноосвітній школі.
- •Українська народна дидактика: завдання, мета, зміст.
- •Загальна характеристика змісту освіти відповідно до вимог Закону України "Про освіту". Взаємозв'язок загальної, політехнічної та професійної освіти.
- •Освіта є складним феноменом і процесом, який охоплює послідовні етапи і такі взаємопов'язані змістові напрями, як загальна, політехнічна, професійна освіта. Загальна освіта.
- •Політехнічна освіта.
- •Професійна освіта.
- •Цілі та пріоритети оновлення змісту освіти. (Національна доктрина розвитку освіти України в ххі ст., Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки)
- •Джерела змісту освіти: навчальний план, навчальна програма.
- •Навчальні підручники і посібники. Вимоги до підручників і посібників. Проблема створення електронних джерел (підручників, посібників для учнів зош).
- •Поняття методу, прийому та засобу навчання. Критерії оптимального добору методів та засобів навчання.
- •Характеристика методів організації навчально-пізнавальної діяльності учнів.
- •Характеристика методів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів.
- •Характеристика методів контролю та самоконтролю в навчанні.
- •Поняття про організаційні форми навчання. Типологія уроків.
- •Класно-урочна система. Історія виникнення та сучасний стан. Вимоги до уроку, як основної форми організації навчання.
- •Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів. Характеристика 12-ти бальної системи оцінювання знань, умінь та навичок школярів. Педагогічні вимоги до оцінювання навчальних досягнень учнів.
- •Нетрадиційні уроки, їх характеристика.
- •Поняття контролю. Методи і форми контролю. Функції контролю.
- •Види навчання: догматичне, пояснювально-ілюстративне, проблемне, програмоване. Їх характеристика
- •Нові технології навчання (за вибором студентів).
- •Комп`ютер як засіб навчання. Комп`ютерні програми (нкп). Їх види, методика застосування в навчальному процесі
Принцип самостійності та активності у навчанні, його характеристика та шляхи реалізації у загальноосвітній школі.
«Активність – важливіша умова досягнення цілі в освіті і тому її можна вважати основоположною категорією дидактики», – підкреслює І. А. Зязюн.
Однією з умов досягнення успіху в навчальній діяльності є активність учнів, в основі якої лежить змістовна мотивація, спрямована на участь у навчально-пізнавальній діяльності. Ця активність виражається в тому, що учні усвідомлюють цілі навчання, планують і організовують свою діяльність, уміють її контролювати, виявляють інтерес до професійних знань, ставлять питання та вміють їх вирішувати. Активність учня реалізується через його діяльність. Знання — це не річ, не предмет, який можна якось передати учням. Це якісна зміна особистості, яка відбувається лише внаслідок власної цілеспрямованої активності того, хто навчається.
«Активність – це вияв учнівського ставлення до навчально-пізнавальної діяльності, яке характеризується прагненням досягти поставленої мети в межах заданого часу». Принцип активності в навчанні передбачає розумову активність учнів у процесі оволодіння діяльністю. Цей принцип має велике значення для правильної організації процесу навчання В методиці навчання розрізняють інтелектуальну, емоційну активність Інтелектуальна активність забезпечується постановкою проблемних завдань, які стимулюють пізнавальні процеси Емоційна активність пов'язана з питанням цікаво чи не цікаво учням вивчати ті чи інші питання Позитивне емоційне ставлення до предмета відіграє велику роль у досягненні успіхів Негативні емоції блокують активність учня.
Форми прояву активності можуть бути різними, наприклад самоконтроль через рефлексію власної діяльності, контроль за роботою товариша, модифікація готових і розробка власних алгоритмів та програм, участь в проектній діяльності. Активність природно виходить з інтересу до навчання, але при цьому вчителеві важливо чітко сформулювати, які результати навчання контролюються.
Навчання ефективне, коли учень розуміє необхідність свого навчання, ставить чи приймає цілі заняття, бере участь у плануванні й організації своєї діяльності, в її розумінні, самоконтролі і самооцінці.
Для реалізації принципу активності вчителю доцільно:
1 Учити дітей ставити запитання. Запитання важливіше за відповідь, оскільки відкриває, а не закриває пізнання.
2 У навчанні завжди використовувати альтернативні підходи, позиції і точки зору до будь-якого суттєвого питання.
3 Відшукувати з учнями причини того, що вивчається Спонукати гіпотези учнів, працювати з їхніми версіями як з особистісним змістом освіти.
4 У процесі навчання робити зупинки і пропонувати учням проаналізувати їхню діяльність Рефлексивна позиція потребує часу, але збільшує результативність засвоєння курсу інформатики.
Традиційна дидактика недооцінює активність учнів. Педоцентризм, навпаки, її переоцінює. Сучасна дидактика спирається на активність суб'єктів учіння за керівної ролі суб'єктів викладання. Цей аспект підкреслюють педагогіка співробітництва, гуманістична педагогіка й особистісно орієнтоване навчання. Провідною ідеєю цих концепцій є формування суб'єкт-суб'єктних взаємин у навчальному процесі. Деякі вчені, наприклад В. Оконь, цей принцип визначають як принцип самостійності. Проте ніяких суперечностей тут немає. Просто одним із головних показників активності та свідомості навчання є самостійні навчально-пізнавальні дії суб'єктів учіння. Самостійність учня також є метою і умовою успішного вивчення Вона слідує за активністю учень може активно сприймати лекцію проблемного типу, а це ще не самостійність. Можливі етапи зростання самостійності від повною управління вчителем через оперативну допомогу до самоуправління пізнавальною діяльністю за допомогою комп'ютера. При переході до творчої діяльності самостійність реалізується повністю. Звертання учня за допомогою є вже проявом активності, але це ще не самостійність.
Внаслідок зростання самостійності зростають і продуктивність навчання вміння самостійно знаходити виходи зі скрутних ситуацій, користуватися літературою і комп'ютерними засобами допомоги и (теоретична допомога при виконанні деяких операцій, пошук помилки, при незрозумілій реакції програми). Ознакою високою рівня самостійності окрім інших, є також пошукова діяльність за комп’ютером, у комп’ютерній мережі за допомогою звернення до пошукових машин.
Активності та свідомості в навчанні можна досягти шляхом: – створення в учнів позитивного уявлення про майбутню професійну діяльність; – формування розуміння учнями смислу професійної освіти й, відповідно, на цій основі інтересу до професійних знань, навичок і вмінь; – вироблення мотивації учіння та майбутньої професійної діяльності; – спонукання учнів до правильної оцінки власних дій, вчинків, виховання у них звичок самоаналізу й самоконтролю та потреби самовдосконалення; – створення під час навчання проблемних ситуацій, які потребують самостійних, творчих і активних дій, та залучення учнів до їх розв'язання; – використання діалогічних методів навчання, які формують і розвивають самостійність, творчість і активність учнів; – стимулювання колективних форм роботи, взаємодії учнів в учінні; – організації навчання в умовах змагання, стимулювання ініціативи і творчості; – проблемності викладання навчального матеріалу; – використання отриманих професійних знань, навичок і вмінь у практичній діяльності; – диференціації навчального матеріалу відповідно до розумових і фізичних можливостей і здібностей учнів; – уміння педагога відчувати психічний стан учнів тощо.