8. Принцип наочності навчання. Я.А Коменський, к.Д.Ушинським про роль наочності у навчально-виховному процесі.

Вперше впедагогіці теоретичне обгрунтування принципу наочності навчання дав Я.А. Коменськийв XVII в. Великий чеський педагог, використовуючи досягненнянародної педагогіки, знайшов засіб, що полегшує дитині вивченню книжкового матеріалу."Світ чуттєво - сприйманих речей в картинках" - сама назваоднією з його навчальних книг показує шлях, яким має йти пізнання учня.

Малюнок,картина ось засоби, які дозволяють учневі вільно представити досліджуваніпо книзі предмети, явища, події. Навчання виникло за багато тисяч років до Я.А.Коменського і не можна думати, що дитина, коли його вчили без наочних посібників,не міг уявити в житті те, про що йому говорив наставник, учитель. Навпаки,на ранніх стадіях розвитку людства, коли навчання було безпосередньопов'язане з трудовою діяльністю дорослого, діти не відчували значнихускладнюють обставин, щоб представити і зрозуміти, то, чому їх навчали. Методинавчання були адекватні характеру пізнавальної і практичної діяльностідитини і дорослого. З появою писемності і книг навчання стало більшскладним і важким. Виникає протиріччя між особистим досвідом дитини ісуспільним досвідом, відображаються у книгах. Досвід дитини обмежений, діти можуть незрозуміти, про що йдеться в книгах. Дитині для розуміння книги необхідноспіввіднести її зміст з тим, що йому відомо. Це не завжди вдається, і дітистають на шлях механічного запам'ятовування, зубріння.

К.Д. Ушинськийдав глибоке психологічне обгрунтування наочності навчання. Наочніпосібники є засобом для активізації розумової діяльності іформування чуттєвого образу. Саме чуттєвий образ, сформований наоснові наочного посібника, є головним у навчанні, а не саме наочнепосібник. К.Д. Ушинський значно збагатив методику наочного навчання,розробив ряд способів і прийомів роботи з наочними посібниками.

Принцип наочності в навчанні вважається похідним від принципу доступності: чим насиченішим є унаочнення заняття, тим доступнішим буде пояснення нової теми. Сутність цього принципу можна передати висловом: «краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Він спирається на провідну роль зорових аналізаторів у сприйманні зовнішнього світу (адже за їхньою допомогою людина отримує від 80 до 90 відсотків інформації). Тому навчальний матеріал потрібно подавати в найбільш унаочненій формі.  Засновник цього принципу Я. В. Коменський стверджував, що необхідно здобувати мудрість не з книг, а з неба, землі, дубів і буків, а якщо ми маємо намір передавати учням істинні й достовірні знання, то повинні навчати за допомогою особистого спостереження і чуттєвої наочності.

Основні правила принципу наочності:

1. чітко визначити мету використання засобів наочності;

2. комплексно використовувати такі види наочності, які давали б найбільший ефект, але ні в якому разі не зловживати ними;

3. активно залучати суб'єктів учіння до роботи із засобами наочності;

4. керувати спостереженнями суб'єктів учіння;

5. відкидати все зайве, щоб не викликати додаткових асоціацій;

6. застосовувати наочність на всіх етапах навчального процесу;

7. демонструвати засоби наочності послідовно в міру подання навчального матеріалу;

8. забезпечувати змістовність і естетичність їх оформлення;

9. наочність має відповідати психологічним закономірностям сприймання;

10. не використовувати засоби наочності як самоціль, а вдало доповнювати матеріал, що вивчається;

11. не переоцінювати й не недооцінювати роль наочності в навчанні тощо.

Під час навчання необхідно застосовувати різні види наочності – натуральну, образну, словесно-образну наочність (динамічну і статичну, пласку і об'ємну).

Наочність виконує такі функції:  – сприяє розумовому розвиткові суб'єктів учіння;  – допомагає виявити зв'язки між науковими знаннями й життєдіяльністю, теорією і практикою;  – полегшує навчально-пізнавальну діяльність учнів і сприяє формуванню у них інтересу до професійних знань;  – допомагає сприймати предмет, що вивчається, у його розмаїтті;  – сприяє формуванню мотивації пізнання довколишньої дійсності тощо.

Отже, принцип наочності можна визначити як «сукупність норм, які випливають із закономірностей процесу навчання і стосуються пізнання дійсності на основі спостережень, мислення і практики на шляху від конкретного до абстрактного, і навпаки».