3. Учіння як навчально-пізнавальна діяльність учнів. Основні етапи оволодіння знаннями.

Навчальна діяльність (учіння) — це один з основних видів діяльності людини, спрямований на її саморозвиток через опанування способами предметних і пізнавальних дій, узагальнених за формою теоретичних знань.

З суспільної точки зору учіння — це особлива форма соціальної активності особистості. У цьому відношенні їй притаманні певні соціальні функції. З одного боку, як форма активності індивіда навчальна діяльність виступає основною умовою й засобом його психічного розвитку, забезпечуючи засвоєння теоретичних знань, а через них — і розвиток тих здібностей, які в них "кристалізовані". З іншого боку, учінню належить провідна роль у формуванні змістових характеристик особистості. Як форма соціально прийнятного співробітництва дитини з дорослими та дітьми така діяльність виступає одним з основних засобів включення підростаючого індивіда в систему соціальних відносин, у колективну діяльність, у ході якої він засвоює суспільні цінності та норми людського життя.

З позиції діяльнісного підходу О. М. Леонтьєв стверджував, що учіння має місце там і тоді, де діяльність людини керується свідомою метою засвоїти певні знання, навички, вміння й форми поведінки та діяльності. Як специфічний вид діяльності вона стає можливою лише на певному щаблі розвитку психіки людини, коли остання стає спроможною регулювати свої дії свідомо поставленою метою. Учіння поряд з науковою діяльністю є окремим видом пізнавальної активності, яка, у свою чергу, має дві сторони: зовнішню й внутрішню, кожна з яких складається з окремих дій. Так, зовнішня гностична діяльність складається з предметних пізнавальних дій (вимірювання, важення тощо), перцептивних дій (розглядання, спостереження, слухання), символічних дій (зображання, позначання, висловлювання). Внутрішня гностична діяльність передбачає єдність перцептивних, розумових і мнемічних дій, що недоступні спостереженню ззовні. Зовнішня гностична діяльність необхідна учням саме на перших етапах опанування навчальною інформацією, коли у свідомості дитини ще відсутні образи, поняття про предмет і відповідні їм розумові дії. Це так зване учіння через дроблення. Воно передбачає широке застосування наочності в навчанні. А коли образи, поняття та дії, що необхідні для засвоєння нових знань і вмінь, в учня вже сформовані, то для ефективного учіння стає достатнім лише внутрішня гностична діяльність, яка функціонує в режимі научіння через сприймання з опорою на слово.

В иходячи із закономірностей процесу пізнання й особливостей логіки навчального процесу, оволодіння знаннями, уміннями й навичками має чітку структуру, яка включає низку логічно вмо­тивованих компонентів. Основні етапи процесу учіння реалізу­ються за такою схемою (рис. 9).

  

Рис. 9. Етапи процесу учіння 

 

Як бачимо, компоненти процесу учіння не можна розглядати як лінійну систему. Тут спостерігається діалектичний взаємо­зв´язок між усіма структурними компонентами. Тому моделювання процесу навчання на будь-якому рівні має спиратися на особ­ливості саме такої структури.

Сприймання є початковою ланкою процесу учіння. Людина може сприймати явища й процеси навколишнього світу безпосеред­ньо за допомогою органів чуття чи інформацію про них у вигляді вербальної дії, друкованого тексту або комп´ютерного відтворення. Щоб процес був ефективним, треба, виходячи з логіки навчального процесу, забезпечити розуміння студентами необхідності тих чи тих знань. Тому вже на цьому етапі значну роль відіграє практика, ви­ступаючи своєрідної спонуки в організації процесу пізнання. Важ­ливе місце тут посідає мотивація пізнавальної діяльності.

Наступний етап — розуміння. Це, з одного боку, проникнен­ня в сутність явищ і процесів, установлення зв´язків між части­нами цілого, між фактами і процесами, з´ясування причин, що викликають те чи те явище. На цьому етапі формується свідомість особистості, розвиваються її інтелектуальні можливості та інте­реси. З іншого боку, розуміння — важлива сходинка до успішно­го запам´ятання. Тому не варто квапитись із запам´ятанням, ігно­руючи процес осмислення й усвідомлення. По-перше, це створює значний психологічний бар´єр перед запам´ятанням, по-друге, веде до догматизму в навчальній діяльності. Студентів необхідно спонукати запам´ятовувати не весь обсяг інформації, а найбільш суттєве, те, що становить основу оволодіння новим навчальним матеріалом і необхідне для формування наукового світогляду та конкретної практичної діяльності. Такий підхід зумовлений на­самперед тим, що процес оволодіння знаннями, уміннями та на­вичками, як уже згадувалося, відбувається у формі спіралі, в якій попередньо набуті знання, уміння і навички є основою, своєрід­ним щаблем для поступального руху в пізнавальній діяльності стосовно теми, розділу, навчальної дисципліни в цілому.

Завершується етап учіння узагальненням і систематизацією. Узагальнення передбачає уявне виділення й об´єднання окремих властивостей, що належать певному класу предметів, перехід від окремого до загального. Систематизація — мисленнєва діяльність, у процесі якої знання про виучувані об´єкти організуються в пев­ну систему на основі обраного принципу. Це можливо лише за умов достатньої розумової праці на попередніх етапах навчальної діяль­ності. Тут важливо сформулювати закони, правила, виділити за­кономірності, побачити їх взаємозв´язок з більш загальними яви­щами в логічній структурі навчальної дисципліни.

На всіх етапах процесу учіння своєрідним психічним і логіч­ним індикатором пізнавальної діяльності є практика. Застосуван­ня зггянь, умінь і навичок є завершальним етапом циклу учіння. Якщо людина не бачить виходу знань у практику, це різко зни­жує мотивацію, породжує думку про абсурдність учіння, галь­мує пізнавальну діяльність.

У процесі формування компетентності фахівців необхідно до­тримуватися засад, які в єдності забезпечують успішність освіт­ньої діяльності у вищій школі: оволодіння знаннями, уміннями й навичками та формування соціальних якостей особистості. Ця єдність є визначальною умовою у процесі підготовки високо компетентних фахівців (рис. 10).

 

Рис. 10. Модель умов забезпечення успішності реалізації освітніх завдань у вищій школі 

4. Викладання як діяльність учителя. Структура процесу викладання.

   Учитель є насамперед організатором і керівником пізнавальної діяльності учнів, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше і найпродуктивніше вчитися. Контролюючи нав­чання, він повинен бути готовий допомогти учням, коли в них виникають труднощі. Водночас учитель є вихователем, дбає про розумовий, фізичний, духовний розвиток учнів.

Щоб повноцінно здійснювати процес викладання, вчи­тель має усвідомлювати загальну мету освіти і місце свого предмета в її реалізації. Оскільки загальною метою вихо­вання є формування всебічно і гармонійно розвиненої осо­бистості, він визначає загальну освітню, виховну і розви­ваючу мету свого предмета і кожного уроку.

Учитель повинен глибоко знати предмет на сучасному науковому рівні. Як зауважував А. Макаренко, учні виба­чать своїм учителям і суворість, і сухість, і навіть прискіп­ливість, проте не вибачать поганого знання своєї справи.

Здійснення міжпредметних зв'язків у процесі навчан­ня потребує від учителя певних знань із суміжних дисцип­лін. Адже недостатньо мати знання зі свого предмета, треба вміти зробити їх надбанням учнів. Оскільки у процесі навчання реалізуються його виховна і розвиваюча функції, вчитель повинен мати добру психолого-педагогічну підготовку, знати методику організації виховної роботи.

Міцні знання з методики, психології та педагогіки є ос­новою розвитку педагогічної майстерності. Для успішного викладання вчитель повинен добре зна­ти особливості учнів, що є запорукою управління їх пізна­вальною діяльністю (учитель може правильно обрати тон і стиль спілкування з учнями, управляти увагою, як своєю, так і вихованців, обирати потрібний темп навчально-пізнавальної діяльності тощо).

Діяльність учителя в процесі викладання охоплює пла­нування (тематичне й поурочне) діяльності; організацію навчальної роботи, діяльності, стимулювання активності учнів; здійснення поточного контролю за навчальним про­цесом, його регулювання, коригування. У цій справі учи­телю не обійтися без аналізу результатів своєї діяльності. Його діяльність у навчально-виховному процесі залежить від педагогічного такту і педагогічної тактики, які мали б узгоджуватися за такими рекомендаціями: 1. Бережіть благородне звання вчителя. Пам'ятайте, що особистість учня виховується особистістю його настав­ників. 2. Поважайте людину в своїх учнях, оберігайте і розви­вайте їхню гідність. Бережіть і свою гідність. 3. Не підкреслюйте без особливих потреб своєї зверх­ності над учнями. Розумна дистанція у ваших взаєминах з учнями необхідна, але вчитель не повинен відгороджува­тися від своїх вихованців. 4. Змінюйте свою техніку у взаєминах з учнями згідно з їхнім віком, їх духовним ростом. Збагачуйте її новими підходами. 5. Використовуйте увесь діапазон педагогічної стимуля­ції, але будьте щедрими на похвали і скупими на покарання. 6. Навчіться володіти своїм голосом, інтонувати своє мовлення, уникайте крику, вереску, бо вони свідчать не про силу, а про безсилля. 7. Уникайте рішень, у доцільності яких ви не впевнені, не приймайте рішень у стані роздратування, вдавайтеся до методу відстрочування, що дасть вам змогу розумно розпо­рядитися своїм правом, а учням розумно підкоритися йому. 8. Уміння контактувати з учнями — набувне, як і інші педагогічні вміння. 9. Поважайте індивідуальність учня, бажання утвер­дитись у класі, мати кращий статус. Успіх окрилює люди­ну, неуспіх пригнічує. Шукайте привід похвалити учня, яким би педагогічно занедбаним він не був. 10. Контакт з класом значною мірою залежить від кон­тактів з окремими учнями. Якщо ви будете тактовні, не­ нав'язливі, уникатимете прямолінійних повчань, зблизитесь з учнем, це означатиме, що ви певною мірою збли­зилися з усім класом. 11. Несіть батькам учнів радість. Чим більше ви скар­житиметеся батькам на їхніх дітей, тим більше батьки за­хищатимуть їх або вживатимуть заходів, які будуть перешкоджати вашим взаєминам з учнями. 12.Покажіть учням усе краще, що є у вас (свої здібнос­ті, уміння, ерудицію, звички тощо), нічого не приховуючи, але й нічого не підкреслюйте. Навіть талант більше приваблює учнів, якщо він скромний. 13. Бережіть довір'я своїх учнів. Втрата довір'я одного учня пов'язана з ризиком втрати довір'я класу.

Усе це свідчить, що для педагога важливі не тільки знан­ня, а й особистісні якості, уміння вибудовувати довірливі, взаємовимогливі, взаємодоброзичливі стосунки з учнями.