20. Класно-урочна система. Історія виникнення та сучасний стан. Вимоги до уроку, як основної форми організації навчання.

Класно-урочна система навчання — це така організація навчального процесу, при якій учні групуються по класах і основною формою навчання є урок. Зміст навчання в кожному класі визначається навчальними планами і програмами. Уроки проводяться за розкладом, складеним на основі навчального плану. Навчальні приміщення в школі називаються класними кімнатами, навчальними кабінетами, лабораторіями, майстернями, агроділянками.

Класно-урочна система є найважливішим винаходом у дидактиці. Вона здолала довгий і складний шлях, прийшовши на зміну індивідуальному навчанню, яке широко застосовувалося в школах стародавнього світу і середньовіччя.

В останнє десятиріччя класно-урочна система навчання збагатилася новими теоріями цілісності, проблемно-розвиваючого та програмованого навчання, крупноблочної системи викладання, особистісно-орієнтованого навчання, диференціації та індивідуалізації навчальної роботи, самостійної роботи учнів та ін. У систему навчальних занять міцно ввійшли спостереження, демонстрації і різноманітні лабораторні роботи, екскурсії, використання технічних засобів навчання, опорних таблиць-сигналів, навчальні модулі, стандартизація, 12-бальне оцінювання та тематичний облік знань учнів, діалог.

Класно-урочна система має в школах України такі організаційні ознаки:

1. Комплектування класів у межах єдиного віку та чисельності згідно з Положеннями про загальноосвітню середню школу та інші навчально-виховні заклади.

2. Основною формою організації навчального процесу є урок.

3. До уроків додаються інші форми навчання в класі.

4. Відвідування уроків школярами є обов'язковим.

5. Навчальний рік поділяється на семестри, між якими є канікули.

Ці організаційні ознаки потрібно сприймати як фундамент організації всієї діяльності школи, а класно-урочну систему як одну із започаткованих людством ознак культури не тільки в освіті, айв науці.

Класно-урочна система навчання полягає в тому, що навчальна робота проводиться з групою учнів (однакового віку і рівня підготовки) протягом певного часу і за встановленим розкладом у формі уроку. Вона має як позитивні аспекти, так і недоліки.

Позитивним є керівна роль учителя; забезпечення послідовного, систематичного вивчення матеріалу; зміна видів занять; можливість використання різних способів і прийомів навчально-пізнавальної діяльності; забезпечення певної активності учнів; наявність сприятливих умов для взаємного навчання, колективної діяльності, виховання і розвитку учнів; відносне раціональне використання часу і економність, оскільки учитель працює одночасно з великою групою учнів.  Суттєві недоліки цієї системи у тому, що важко здійснювати індивідуальний підхід до учнів, бо вчитель орієнтується на «середнього учня»; вона слабо формує і розвиває мотивацію учіння, особливо в обдарованих учнів; не вирішується проблема відставання для тих учнів, які відчувають труднощі в учінні, тобто не розв'язується проблема неуспішності та відставання; учні залишаються на повторний курс, якщо не засвоїли якісь предмети.

Характерні властивості класно-урочної форми організації навчання:  – постійний склад учнів приблизно одного віку і рівня підготовки (клас);  – кожний клас працює відповідно до свого річного плану (планування навчання);  – навчальний процес здійснюється у формі окремих взаємопов'язаних елементів (уроків);  – кожний урок присвячується лише одному предмету (монізм);  – уроки постійно чергуються (розклад);  – керівна роль належить учителю (педагогічне управління);  – застосовуються різні форми та види пізнавальної діяльності учнів (варіативність діяльності).

Також достатньо широко використовується позаурочна форма навчання, до якої належать семінарські заняття, практикуми, факультативні заняття, екскурсії, предметні гуртки, спортивні секції, домашня навчальна робота, консультації, додаткові заняття, інструктажі, конференції тощо.

До 90% навчального часу в загальноосвітній школі витрачається на уроки; весь матеріал основ наук викладається в ході уроків. Тому теорія уроку є важливою складовою частиною дидактики — у ній розглядаються такі аспекти: вимоги да уроку, структура уроків, типи уроків, міжпредметні зв'язки в ході уроків.

Урок — така форма організації навчання, при якій навчальні заняття проводяться вчителем з групою учнів постійного складу, одного віку і рівня підготовки протягом певного часу (45, 35 хвилин) і відповідно до розкладу.

В основі уроку та інших форм навчання лежать індивідуальна і колективна (парна, групова і масова) форми роботи учнів. При індивідуальній формі навчання учень виконує завдання самостійно, наприклад, працює з книгою, і ця форма навчання часто відіграє вирішальну роль у формуванні особистості учня. Колективна форма навчання буває двох видів: фронтальна і бригадна: навчання може проходити в малих групах (5-6 чоловік), динамічних парах або парах змінного складу [кожен учень по черзі працює з усіма іншими учнями класу або групи під загальним керівництвом учителя, тобто працює поперемінно то як учитель, то як учень). При цьому всі навчають кожного, а кожен — усіх; учень при цьому багато разів викладає тему, правило, теорему, він активний, глибоко засвоює матеріал. Для цього потрібно озброїти учнів прийомами навчання, виробити у них майстерність, творчий підхід. Навчання в динамічних парах широко застосовується при вивченні іноземних мов.

У сучасній школі широко застосовуються колективні заняття з використанням підручників, хрестоматій, наукових статей, довідників. Старшокласники опрацьовують матеріал спочатку з однієї теми, потім з іншої і т. д., при цьому вони співпрацюють, обмінюються інформацією з іншими. Матеріал засвоюється на уроці, тому домашнє завдання відпадає. Учень готується, щоб учити інших, це розвиває почуття відповідальності, самостійність, колективізм. Право виступити перед класом учень одержує лише після багаторазової перевірки, тобто його потрібно заслужити. Керівна роль учителя зростає, бо йому потрібно спланувати урок, діяльність усього колективу класу, раціонально розподілити теми між учнями, керувати діяльністю кожної пари учнів, організовувати індивідуальну роботу з кожним учнем.

Педагогічні вимоги до уроку. Урок як елемент навчального процесу має низку характерних рис, які не залежать ні від особливостей учителя, ні від складу учнів, ні від забезпечення школи обладнанням, а саме:

§ Єдність навчальної і виховної функції. Учитель повинен виховувати учнів у національному дусі змістом матеріалу, науковістю, активізацією учнів, спільною зацікавленістю в результатах роботи. Для досягнення освітньої і виховної мети потрібно використовувати всі можливості уроку, предмета, теми, майстерність і особистісні риси вчителя.

§ Стимулювання пізнавальної активності учнів. Для цього на уроці потрібно добиватися уваги учнів, осмисленого сприймання матеріалу, цілеспрямованості, активного ставлення до навчального матеріалу.

§ Розвиток пізнавальної самостійності учнів, тобто бажання пізнавати нове самостійно. Для цього потрібно систематично організовувати на уроці і вдома самостійну роботу учнів, стимулювати і оцінювати її, добиватися, щоб навчання було успішним, давати довгострокові завдання, використовувати методи емоційного впливу на учнів, розвивати почугтя відповідальності.

§ Урок повинен бути цілісним, у ньому повинні бути наявні всі компоненти цілісності, спрямовані на досягнення триєдиної мети.

§ На кожному уроці потрібно дотримуватися закономірностей організації процесу навчання, враховувати роль уроку в системі вивчення теми, розділу чи всього курсу.

Досягнення освітньої, виховної і розвиваючої мети на уроці вимагає ретельної підготовки вчителя до уроку, яка має два етапи: попередній і безпосередній. Попередня, або загальна підготовка вчителя до уроку вимагає: вивчення учнів класу; знання стилю роботи в цьому класі різних учителів; докладного вивчення змісту навчального матеріалу; підготовки матеріальної бази і наочних посібників; планування навчальної роботи. В. О. Сухомлинський зазначав/що вчитель готується до уроку все життя.

Безпосередня підготовка вчителя до конкретного уроку включає: визначення триєдиної мети; відбір матеріалу і виділення в ньому головного; визначення структури уроку; визначення і підготовку обладнання уроку, перевірку експерименту та ТЗН; визначення методів і прийомів на всі етапи уроку; визначення форми самостійної роботи учнів на уроці та форм контролю і оцінки знань, умінь і навичок учнів; правильний розподіл часу, необхідного на всіх етапах уроку; складання плану чи конспекту уроку; перевірку своєї готовності до уроку та готовності учнів.

Поурочний план пишуть досвідчені вчителі і в ньому вказують: дату проведення уроку, його порядковий номер у тематичному плані; назву теми уроку, його тип і мету; обладнання уроку, структуру уроку; питання для актуалізації знань учнів; коротко подається зміст уроку та вправи для повторення і закріплення, домашнє завдання; питання для повторення і закріплення нового матеріалу. Конспект уроку значно ширший, ніж план уроку, його пишуть молоді вчителі, у ньому детально подається зміст нового матеріалу, до питань передбачаються відповіді учнів, розв'язуються всі задачі і вправи.