1. Сутність процесу навчання, його функції та методологічна основа. Рушійні сили навчального процесу.

У перекладі з латинської термін “processus” означає рух уперед. Сутність поняття процесу навчання розглядається як єдність діяльності учителя і учнів, спрямована на досягнення завдань освіти.

Існує певна відмінність між поняттями “процес навчання” та “навчальний процес”.

Процес навчання – це динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) учителя та учнів, у ході якої здійснюється стимулювання і організація активної навчально-пізнавальної діяльності школярів з метою засвоєння системи наукових знань, умінь, навичок, розвитку і всебічної вихованості особистості.

Навчання має двосторонній характер. Дві сторони процесу навчання – викладання і учіння.

Викладання – це упорядкована діяльність педагога, спрямована на реалізацію цілей навчання, забезпечення управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів, їх вихованням і розвитком.

Учіння – цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, співробітництва, партнерства між педагогами і учнями. Взаємодія передбачає безпосередні контакти учителя і учня, співробітництво, партнерство – контакти, дія яких може поширюватись у часі та просторі. Наприклад, виконання учнями домашніх завдань, проведення самостійних спостережень, досліджень. Необхідно, щоб ці контакти сприяли стимулюванню, активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, її організації.

Рушійна сила процесу навчання – основне протиріччя між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання, які диктуються соціально-економічним процесом і становищем освіти в даний період.

У процесі навчання виділяють ще ряд протиріч:між попереднім рівнем знань учнів і новими знаннями;

між знаннями та вміннями їх застосовувати у своїй практичній діяльності;між рівнем ставлення учнів до учіння, що вимагається і тим, що вже досягнутий;між складними пізнавальними завданнями і наявними недостатніми засобами для їх вирішення;між фронтальним викладенням матеріалу та індивідуальним характером його засвоєння;між розумінням матеріалу вчителем та учнями.

Мистецтво вчителя полягає у з’ясуванні і використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів.

Навчальний процес як складова частина загального процесу виховання всебічно розвиненої особистості, що відповідає потребам сучасного суспільства, повинен забезпечити виконання цього завдання реалізацією трьох функцій: освітньої, розвиваючої та виховної.

Освітня функція покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формування умінь і навичок.

Знання – узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій, якими володіє наука.

Виділяються такі види знань:основні терміни і поняття;наукові факти;основні закони науки;теорії та гіпотези.

Отже, знання з однієї сторони є результатом наукового пізнання, а з другої сторони у процесі навчання знання є предметом засвоєння.

Знання учня – це розуміння, збереження в пам’яті, а також уміння відтворювати певні факти, поняття , закони, узагальнюючі висновки.

Виділяються три сторони знань:теоретична;світоглядно-моральна;практична.

У процесі застосування знань відбувається формування умінь та навичок учнів.

Уміння – це результат оволодіння раціональними способами та прийомами застосування знань на практиці, це здатність виконувати складні комплексні дії на основі засвоєних знань, вироблених навичок і набутого практичного досвіду.

Навички – це вироблені в результаті вправ автоматизовані дії, які є компонентами умінь.

Розрізняють загально-навчальні та спеціальні уміння та навички.

На думку Сухомлинського В.О., кожний учень за роки навчання у середній школі повинен обов’язково оволодіти такими загально-навчальними уміннями:

спостерігати явища навколишнього світу;думати – зіставляти, порівнювати, протиставляти, знаходити незрозуміле, дивуватися;висловлювати міркування про те, що учень бачить, спостерігає, думає;вільно, виразно, свідомо читати;вільно, швидко і правильно писати;виділяти у прочитаному логічно завершені частини, встановлювати взаємозв’язок між ними;знаходити книжку з питання, що цікавить;робити попередній логічний аналіз тексту в процесі читання;слухати вчителя і водночас стисло занотовувати зміст його розповіді;написати твір.

Розвиваюча функція передбачає розвиток учнів у процесі навчання. Розвиваюче навчання сприяє розвиткові мислення, формування волі, емоційно-почуттєвої сфери, навчальних інтересів, мотивів і здібностей.

Передусім слід розвивати мислення учнів на основі загальних розумових дій і операцій. Учні повинні навчитися структуруванню, систематизації, конкретизації. Варіювання, доведення, робити висновки, пояснення, класифікувати, аналізу, синтезу, порівняння абстрагування, узагальнення.

Виховна функція полягає у формуванні наукового світогляду, моральних поглядів і переконань, свідомої поведінки і діяльності, ідеалів і потреб, цінностей, якостей особистості.

Процес навчання передусім сприяє формуванню наукового світогляду учнів на основі засвоєння системи наукових знань, що в свою чергу є підґрунтям для виховання моральних, трудових, естетичних і фізичних якостей особистості.

Реалізація освітньої, розвиваючої та виховної функції залежить від таких чинників:

використання змісту навчального матеріалу;добору форм, методів і прийомів навчання;

забезпечення порядку і дисципліни на уроці;використання мотивації оцінок;вплив особистостей вчителя на учнів.