1.3. Аналіз базових якостей особистості в програмі базового компонента

«Я у Світі»

У вітчизняній педагогічній науці проблемі розвитку особистості в дошкільному віці не приділялось належної уваги : ігнорувалися власні сили дитини, суб’єктна активність, що нівелювало проблему саморозвитку як таку. Сьогодні педагогічна наука орієнтує дошкільну освіту саме на стимулювання активності дитини у власному самостворенні. Автори Базового компоненту дошкільної освіти та Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» пропагують новий, ціннісний підхід до дитини –дошкільника як свідомої особистості, компетентної у різних сферах власного життя. Сучасний дошкільник - дитина зацікавлена, не байдужа, яка хоче діяти «зі знанням справи», базуючись на власному досвіді. Свідома дитина – життєздатна, впевнена в собі, оптимістична, орієнтована на досягнення успіху, здатна більше до внутрішньої, ніж до зовнішньої дисципліни, вимоглива до тих, хто її оточує. Такий підхід у сучасній дошкільній освіті покликаний формувати духовність людини з самих ранніх етапів її життя.

Провідне місце в становленні особистості, її прагнення самореалізації, самоздійснення займає ціннісно-смислова сфера, яка охоплює ціннісні орієнтації й стосунки, а також систему особистісних смислів. Цінніснно -смислової системи особистості не можна уявити без сформованих базових якостей особистості [14, с. 10].

Актуальним для українських учених напрямом дослі­джень є наукове забезпечення особистісно - орієнтованої моделі дошкільної освіти. Визнання особистості дитини головною цінністю вимагає розробки шляхів реалізації цієї ідеї у педагогічному процесі. Як визначено у Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні, го­ловним завданням особистісно -орієнтованої моделі до­шкільної освіти є розвиток у дитини здатності до самовиз­начення у життєвому просторі відповідно до вікових мож­ливостей, ціннісного ставлення до природи, рукотворного світу, людей і самої себе.

Останнім часом дошкільна педагогіка зазнає певних змін. Нарешті змінюється підхід до виховання та навчання дітей. Як ключову категорію у Базовому компоненті дошкільної освіти визначено особистість. Пріоритетом нового підходу є всебічний розвиток особистості (фізичний, психічний, соціальний). На відміну від старих підходів, які розглядали розвиток особистості поверхово, в контексті конкретних видів діяльності, Базова програма виділила Змістову лінію "Я сам", в якій окремим підрозділом йде тема "Моральне виховання". Таким чином, сьогодні принципово актуальною постає проблема вивчення, дослідження та діагностика моральної вихованості дошкільників.

Дошкільне дитинство - великий і відповідальний період розвитку дитини - це вік початкового, фактичного становлення особистості. Дошкільні заклади першими відкривають перед дитиною світ соціально - суспільного життя. Дитячий садок разом з родиною беруть на себе функції виховання та формування особистості.

Компетентність дитини - інтегральна характеристика розвитку особистості, основними показниками якої є оптимальний для віку ступінь сформованості провідної діяльності, всіх форм активності та базових якостей. Сформованість базових якостей особистості є третім показником життєвої компетентності дошкільника. Базовими їх називають тому, що вони є сутнісними, найважливішими для особистісного зростання, свого роду "китами", на яких базується фундамент особистісної культури дошкільника. Розвиток базових якостей особистості містить у собі здатність дітей установлювати та підтримувати ділові та особистісні взаємини з дорослими однолітками, дотримуватися моральних норм і правил поведінки у колективі, вміння керуватися загальними вимогами, відповідально ставитися до дорученої справи, справедливо розв’язувати суперечки, виявляти взаємну повагу, елементи взаємодопомоги, уміння поєднувати свої інтереси з інтересами товаришів та дорослих, тобто вміння поводитися серед людей.

 Базові якості це - самостійність, працелюбність, людяність, самолюбність, спостережливість, відповідальність, розсудливість, справедливість, самовладання, креативність.

Всі діти мають потребу в самостійності, оволодінні навколишнім середовищем і відчутті власної компетентності, здатності досягти успіху. Якщо задоволення цих потреб періодично блокується, це може несприятливо позначитися на розвитку особистості дитини. Якщо зусилля дітей досягти умілості і компетентності спричиняють багато неприємностей, вони можуть облишити свої спроби і стати пасивними.

Розвиток креативності як здатності до творчості набуває особливої значущості, бо вона є базовою якістю особистості, її ядром, центральною характеристикою. Оскільки заявлена концепцією освіти 21 століття особистісно орієнтована модель має впроваджуватися у життя, час повернутися обличчям до природної здібності дитини творити, підтримати її, створивши для її прояву сприятливі умови, стимулювати прагнення дошкільника робити по - своєму, виявляти оригінальність. Щоб дитина виявляла творчу активність, слід насамперед з довірою поставитися до її природної схильності діяти на власний розсуд, сприймати життєві враження, покладаючись на власний досвід. Базова програма орієнтує освітян на формування в дошкільнят креативності як загальної здібності, творчості як здатності до конструктивної перетворювальної активності.

Як відомо, у процесі діяльності перед малюком постають не лише репродуктивними, а й творчі завдання. Він вчиться вигадувати нові ігри, малювати, конструювати, тобто розвиває творчі здібності , що сприяє формування креативності як базової якості особистості. Базова програма дошкільної освіти орієнтують вихователів на підготовку дитини до життя у суспільстві, а трудове виховання дитини, прилучення її до праці допоможе реалізувати це завдання. Основою виховання працелюбності Софія Русова вважала працю. Вона наголошувала, що старші дошкільнята здатні усвідомити соціальну значущість праці для суспільства. Проте перш ніж усвідомити щось, вони мають отримати знання про це "щось". Серед характерних рис дитячої праці Софія Русова виокремлювала активність дитини та її свідомий інтерес до трудової діяльності. Про це писав і Д. Ельконін, стверджуючи, що два чинники спонукають маленьку дитину до трудової діяльності: - Прагнення бути самостійним;

- Інтерес до життя й праці дорослих.

Базовий компонент орієнтує на те, що дитина повинна бути готовою до участі у суспільно значущій діяльності, має усвідомлювати рукотворне походження навколишнього предметного світу, знати про існування різних професій. Розуміти, що працелюбність є показником людської гідності та можливості вдосконалювати себе.

Людяність є базовою особистісною якістю, ознакою соціальної компетентності, яку можна охарактеризувати за такими складовими: 1. Пізнавальний компонент - рівень і зміст знань про людину, близьких та далеких людей, різного віку і статі.

2. Ціннісний компонент - ставлення до людини як до найвищої цінності, повага до життя, діяльності, гідності кожної людини (гуманність).

3.Емоційний компонент - інтерес до людей, бажання спілкуватися, пізнавати їх, прагнення здобути схвалення, здатність співчувати, співпрацювати, розуміти емоції та почуття людей, уміти керувати власними почуттями в процесі спілкування (чуйність).

4.Оцінний компонент - вміння оцінювати вчинки людей та їх взаємини, бути толерантними, прагнення справедливо ставитися до людей (справедливість).

5.Поведінковий компонент - володіння етичними нормами поведінки та спільної діяльності, вміння пропонувати і приймати допомогу, здійснювати моральні вчинки з власної ініціативи, спілкуватися (моральна активність).

Найкращий спосіб передачі норм гуманної поведінки - створення сприятливої соціальної ситуації розвитку.

Дошкільний вік - період бурхливого накопичення дитиною досвіду, знань, необхідних як основа для її пізнавальної діяльності. Щоб виник задум , дитині важливо мати яскраві враження, певні уявлення, джерелом яких є предметний та природний світ, соціальні явища, література, різні види діяльності. Сприймання навколишнього середовища в малюків здебільшого поверхове, неусвідомлюване, малорезультативне. Саме тому важливо наповнювати життя дітей враженнями, створювати умови для їх глибшого ознайомлення з довкіллям, формувати уміння бачити характерні особливості предметів, явищ, розвивати спостережливість.

Спостережливість - це цілеспрямоване сприймання, сплав уваги та мислення, окладний пізнавальний процес, в якому проявляється єдність чуттєвого та раціонального.

Здатність до спостережливості дуже важлива в усіх видах практичної діяльності. Без уміння спостерігати неможливо розв’язати жодну проблему. Значення спостережливості підкреслювали видатні вчені. "Я переважаю людей середнього рівня, казав Чарльз Дарвін, - лише здатністю помічати речі, що легко проходять повз уваги, а також особливо пильно спостерігати за ними". "Спостережливість і спостережливість", такий напис зробив І.П.Павлов на фронтоні одного з будинків своєї лабораторії.

Спостережливість, вміння розглядати об’єкти водночас з різних точок зору - дуже важлива складова розумового розвитку дитини. Протягом усього дошкільного періоду відбуваються зміни - від простих спроб розгледіти та відчути до прагнення планомірно й послідовно обстежити та описати предмет, виділяючи найпомітніші особливості.

Організація спостережень дітей за навколишнім життям, знаходження того, що може бути відображено ними - важлива педагогічна передумова формування творчості. Розвиток способів "вслуховування", "вдивляння" в образний світ мистецтва, в звуки та фарби природного та предметного світу - шлях, яким розвивається творчість дитини.

Вирізнити серед інших людину з розвиненою самоповагою, самолюбністю з першого погляду складно. Лише після тривалого спілкування з нею, взявши участь у спільних справах, можна відчути особливості її внутрішнього світу та побачити специфіку самовідчуттів. Власне, людина з розвиненою самоповагою - це особа, яка ціннісно ставиться насамперед до оточуючих, здатна розуміти й приймати різних людей. Вона самостійна, впевнена в собі, в цілому задоволена життям, схильна приймати відповідальні рішення. Якщо трапляється невдача, саме повага до себе змушує таку людину ретельно оцінити ситуацію, мобілізувати зусилля на подолання перешкод та почати все заново.

Не треба боятися слів "любов до себе", "повага до себе": позитивне ставлення до себе не виключає такого самого уважного та шанобливого ставлення до інших. Більш того, людина, яка по-справжньому шанує себе, не може почуватися затишно й комфортно, якщо поруч пригнічують і зневажають інших. Процес формування самоповаги, самолюбові у дитини здійснюється як саморух, обумовлений, з одного боку, індивідуальними особливостями, а саме типом нервової системи, природними задатками, темпом розвитку, з іншого - особливостями виховання в родині та дошкільному закладі. Цьому процесу неможливо нав’язати однозначних шляхів розвитку, втім можна сприяти певним тенденціям у особистісному розвитку дошкільника і допомогти йому виробити ціннісне ставлення до себе. Тому педагогічний процес у дошкільному закладі треба організувати таким чином, щоб він сприяв самопізнанню, набуттю кожною дитиною досвіду успішної діяльності, підвищенню реалістичності її самооцінок, оптимізації рефлексії.

Самолюбність у дошкільному віці - це домірна розвиненість і відповідність різних сторін особистості специфічним віковим закономірностям, їх гармонійна збалансованість, яка забезпечує дитині позитивні самовідчуття свого Я та здатність до активної життєдіяльності. Створюючи умови для розвитку цієї базової якості варто враховувати можливі педагогічні підходи в родині та дошкільному закладі, які можуть сприяти формуванню позитивного Я - образу. Потрібно допомогти дитині зрозуміти себе, свої сильні та слабкі сторони, накопичити необхідний досвід переживань щодо творчого Я (радості і смутку за себе, симпатії, прихильності); гармонізувати процеси самозбереження та захисту свого Я. Дитина переживає почуття самоповаги не стільки завдяки розумінню своєї цінності і знанню своїх основних достоїнств і переваг, скільки завдяки відчуттям, що її роблять, шанують, з нею рахуються, їй довіряють. Тому доцільно насамперед звернути увагу на збагачення емоційного компоненту через достатньо шанобливе й уважне ставлення до дитини, а вже потім вести з дитиною конкретні розмови про її особливості, відмінності від інших, чесноти та переваги тощо.

Основою довіри дитини до вихователя є справедливість. Справжня педагогічна, ”виховуючи” справедливість тісно пов’язана з індивідуальністю, особистими інтересами, пристрастями і пориваннями кожної дитини.

Виховання такої базової якості як самовладання є однією з провідних у вихованні дошкільників. Вміння розуміти інших людей, піклуватися про них, регулювати спалахи гніву, свідомо керувати власними почуттями має виступати основним здобутком дошкільного дитинства. Переважну більшість цих соціальних дій діти просто запозичують у дорослих та можуть зростати внаслідок навчання через наслідування, а також завдяки заохоченню. Дошкільники виявляють підвищену чутливість до заохочень і зауважень старших, хоча не завжди вміють підпорядковувати свої дії зовнішньому контролю і співвідносити їх із цими зауваженнями. Завдання вихователя - сформувати у дітей навички взаємин із дорослими: готовність відкликатися на звернення дорослого, уважно вислухати його, відповісти на запитання, а також уміти звернутися до нього, запитати, якщо щось незрозуміло, ввічливо завершити розмову. Але не толерантність вихователів до будь - яких проявів негативних емоцій дитини створює в неї стан хронічного емоційного напруження, робить її збудливою, дратівливою, невдоволеною. У той же час негативні емоції, як і будь - які інші спонтанні емоційні прояви, необхідні для нормального розвитку дитини і мають право на існування.

Програма розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі" визначає своїм пріоритетом розвиток особистості. Тож перед педагогами стоїть стратегічне завдання - створити розвивальні умови для відповідального самовизначення дитини, становлення продуктивних форм її активності, різних видів діяльності, формування системи ціннісних ставлень до Природи, Культури, Людей, власного "Я".