• Глава 44 «Право інтелектуальної власності на торговельну марку» (статті 492—500) цк;

• Закон України від 15 грудня 1993 р. за № 3690-ХП «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» з наступними змінами та доповненнями;

• інші інструкції та положення.

ЦК стосується поняття торговельної марки (ст. 492), суб'єктів права на торговельну марку (ст. 493), засвідчення права на торговельну марку (ст. 494), майнових прав на торговельну марку (ст. 495), строку чинності майнових прав на торговельну марку (ст. 496), дострокового припинення чинності майнових прав на торговельну марку (ст. 497), відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав на торговельну марку (ст. 498), визнання прав на торговельну марку недійсними (ст. 499), права попереднього користувача на торговельну марку (ст. 500). Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні. В цілому система законодавства України у сфері інтелектуальної власності є досить наповнена, та враховує світовий досвід. Однак більшість Законів у Верховній Раді України з 2004 року не були переглянуті, і доопрацьовані з урахуванням тенденції до інтеграції України до ЄС.

Джерела інтелектуальної власності – це об’єктивна форма існування правових норм. До джерел інтелектуальної власності належать такі документи: 1. Нормативні акти– це сукупність актів державних органів, в яких втілюються правові норми щодо  регулювання правовідносин, вони поділяються на - Закони України: Конституція України; Цивільний кодекс України (книга 4), Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України та ін.; - Підзаконні нормативні акти: укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази і рішення міністерств і відомств, інструкції; накази комітетів, агенцій, відомств, Держслужбаів; постанови Верховної Ради України. 2. Міжнародно-правові акти (договори, конвенції тощо) застосовуються до правовідносин з інтелектуальної власності на территорії України, якщо Україна підписала і ратифікувала міжнародний акт. При цьому, якщо в міжнародному договорі передбачені інші правила, ніж в українському законодавстві, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору (ст.10 ЦКУ). 3. Судова практиканемає юридичної сили, але необхідна для роз’яснення і тлумачення правових норм, закріплена  в постановах Пленуму Верховного Суду України. 4. Правовий звичай (звичаї ділового обороту) – є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері відносин. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, не застосовується.

33. Національний та міжнародні рівні охорони пів

Передусім зазначимо, що охорона прав інтелектуальної власності(далі – ПІВ) – це сукупність усіх правових засобів, що забезпечують ефективність інтелектуальної власності.

 Правовідносини у сфері права інтелектуальної власності регулюються відповідним законодавством у цій сфері. Згідно із ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно із ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України “Про міжнародні договори України” встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Відповідно до ст. 12 Закону України “Про міжнародні договори України” міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною згідно із нормами міжнародного права.

 

Таким чином, найвищу юридичну силу у сфері правової охорони інтелектуальної власності має Конституція України.

 

Другий рівень складають міжнародні конвенції, учасницею яких є Україна та міжнародні угоди. Зокрема, Конвенція про утворення ВОІС, Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., Всесвітня конвенція про авторське право, Угода ТРІПС, Угода про співробітництво у галузі охорони авторського та суміжних прав тощо.

 

Третій рівень складають закони України. Це у сфері авторського права, насамперед –

• Цивільний кодекс України;

• Господарський кодекс України;

• Закони України "Про авторське право і суміжні права" (у редакції Закону України від 11 липня 2001 р. № 2627-III, з подальшими змінами та доповненнями), "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про видавничу справу" (зі змінами та доповненнями), "Про телебачення і радіомовлення", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування",

у сфері права промислової власності –

• Цивільний кодекс України,

• Господарський кодекс України,

• Закони України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (у редакції Закону України від 1 червня 2000 р. № 1771-III, з подальшими змінами та доповненнями), "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин" (у редакції Закону України від 17 січня 2002 р. № 2986-III), "Про науково-технічну інформацію", "Про лікарські засоби", "Про захист економічної конкуренції", "Про рекламу" (у редакції Закону України від 11 липня 2003 р. № 1121-IV), "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем".