
- •31. Особливості нетекстової частини руКоПису
- •32. Особливості редагування перекладів
- •33. Перевірка фактичного матеріалу. Вимоги, які ставляться до редактора у роботі з цифрами і цитатами.
- •34. Періодизація розвитку редагування
- •35. Поняття тексту у редакторській практиці. Текс т як об’єкт редакторського аналізу.
- •36. Причини винекнення фактичних помилок.
- •37. Поширення книгодрук. В Україні й за її межами.
- •38. Правила складання і верстання елементів видання (авантитул, контртитул..)
- •39.Правила верстання (передмова, вступна стаття, присвята, епіграф…)
- •41. Редагування як синтез операцій контролю й виправлення. Межі усунення помилок і ступінь редагованості рукописів.
- •42.Редакторська підготовка видань. Особливості редагування газетних і журнальних текстів.
- •43.Редакторська підготовка видань. Особливості редагування довідкових текстів.
- •44.Редакторська підготовка видань. Особливості редагування наукової літератури.
- •Наукова література – сукупність письмових праць, створені в результаті досліджень, теоретичних узагальнень, зроблених в рамках наукового методу.
- •45. Редакторська підготовка видань. Особливості редагування підручникової літератури.
43.Редакторська підготовка видань. Особливості редагування довідкових текстів.
Редакторський аналіз змісту рукопису – початкова, найважливіша стадія редагування. Від ред. оцінки автор. оригіналу залежить доля рукопису (надрукують або повернуть автору). У ході ред. аналізу виявляється необхідність і напрям удосконалення рукопису, обумовлене його недоліками. Проаналізувавши задум автора, оцінивши актуальність, фактографічну основу твору, логічність, доказовість суджень та інших, редактор може спрогнозувати вплив твору на читача, а потім зіставити передбачуваний вплив з суспільно-необхідним результатом.
Редагування буває прямим – коли редактор допомагає авторові своїм виправленням точніше висловити думку і опосередкованим – коли автор за зауваженнями редактора виправляє рукопис. Якщо редактор в результаті аналізу може довести, що матеріал готовий до видавництва, це свідчить про те, що редагування відбулося.
Межі втручання редактора: обмежені - редактор не може вносити в текст жодних виправлень без дозволу автора, оскільки законодавство це забороняє; максимальні (автор виправляє все, що вважає за потрібне).
Довідковими наз. видання, в яких різноманітна інформація наукового або прикладного характеру розміщена в зручному для швидкого пошуку порядку і не призначена для суцільного читання. Різновиди довідкових видань: словники, довідники, енциклопедії. Для складання довідкового видання ств. ред. колегія, яка має забезпечити цільову спрямованість, повноту і науковість видання. Етапи редагування довідкових видань та їх особливості:
1.Осн. вимогами до довідкової лі-ри є: вичерпність поданої інф, відповідність читацькому і цільовому призначенню видання, науковість, доступність, лаконічність. Редакторові слід вирішити, чи відповідає авторський оригінал цим вимогам. Це перший етап.
2.Наступний етап – оцінка поданого у статті довідника фактичного матеріалу, його інформаційної ємності. Редактор має прослідкувати, щоб довідкова стаття не була перевантажена фактами та відомостями, повинен звернути увагу на якість визначення термінів.
3.Найчастіше інф у довідникових виданнях подається циклами, завданням редактора: прибрати неузгодженості між статтями циклу, за потреби скоротити текст, усунути повторення, уніфікувати формулювання.
4.Наступним етапом роботи редактора над довідковим текстом є оцінка мови і стилю.
5.Розробка системи пошуку та орієнтування.
6.Технічне редагування довідкової літератури. Технічний редактор має зосередити увагу на характері й структурі текстового та візуального матеріалу. Сюди відносять вибір формату, кольоросхеми, вибір ілюстрацій, інформативність обкладинки, форзацу.
44.Редакторська підготовка видань. Особливості редагування наукової літератури.
Редакторський аналіз змісту рукопису – початкова, найважливіша стадія редагування. Від ред. оцінки автор. оригіналу залежить доля рукопису (надрукують або повернуть автору). У ході ред. аналізу виявляється необхідність і напрям удосконалення рукопису, обумовлене його недоліками. Проаналізувавши задум автора, оцінивши актуальність, фактографічну основу твору, логічність, доказовість суджень та інших, редактор може спрогнозувати вплив твору на читача, а потім зіставити передбачуваний вплив з суспільно-необхідним результатом.
Редагування буває прямим – коли редактор допомагає авторові своїм виправленням точніше висловити думку і опосередкованим – коли автор за зауваженнями редактора виправляє рукопис. Якщо редактор в результаті аналізу може довести, що матеріал готовий до видавництва, це свідчить про те, що редагування відбулося.
Межі втручання редактора: обмежені - редактор не може вносити в текст жодних виправлень без дозволу автора, оскільки законодавство це забороняє; максимальні (автор виправляє все, що вважає за потрібне).