41. Редагування як синтез операцій контролю й виправлення. Межі усунення помилок і ступінь редагованості рукописів.

Редагування — це приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту. Скл. з двох рівноправних процедур: контролю (аналізу) та виправлення (реконструкції) автор. оригіналу. Аналіз - процедури пошуку, фіксації та локалізації помилок у повідомленні, а виправлення - це процедури виділення у повідомленнях помилок, виявлених у процесі контролю. З цих процесів скл. коректура.

Межі усунення помилок. Усунути з тексту абсолютно всі найпростіші помилки при традиційній коректурі практично неможливо. 5% спотворень у тексті не знаходять ніколи. Усунути абсолютно всі складніші помилки (морфологічні, синтаксичні, психолінгвістичні, логічні тощо) неможливо навіть теоретично, не кажучи вже про практику. Причиною цього є наявність у нормативній базі внутр. суперечностей. Це означає, що в повідомленнях, опрацьованих на основі будь-якої моделі редагування, завжди залишиться певна кількість помилок чи невиправлених ланцюжків знаків, правильність чи неправильність яких у рамках вибраної моделі редагування довести неможливо.

Ступінь редагованості повідомлень. Різні повідомлення вимагають різного ступеня редагованості: одні – малого, інші – середнього, а ще інші – великого. Ступінь редагованості пов'язаний з показником якості повідомлення. Одна помилка в одному випадку може охоплювати один знак, а в іншому – цілий абзац. Відповідно, для двох повідомлень однакового обсягу, в яких є однакова кількість помилок, ступінь редагованості може бути різним. Можливі й такі ситуації, коли обсяг повідомлення після редагування став більшим чи меншим, ніж був до редагування. Можна вивести таку формулу ступеня редагованості повідомлення (Q):

Q=(R\V)∙100%,

де R – обсяг виправлень у повідомленні, в знаках (з урахуванням обсягу виправлень-вставлень), а V – обсяг повідомлення до виправлення, в знаках.

Визначати ступінь редагованості доречно двічі: до опрацювання повідомлення та після. Після завершення редагування ступінь редагованості свідчить про те, якою була фактична трудомісткість роботи.

42.Редакторська підготовка видань. Особливості редагування газетних і журнальних текстів.

Редакторський аналіз змісту рукопису – початкова, найважливіша стадія редагування. Від ред. оцінки автор. оригіналу залежить доля рукопису (надрукують або повернуть автору). У ході ред. аналізу виявляється необхідність і напрям удосконалення рукопису, обумовлене його недоліками. Проаналізувавши задум автора, оцінивши актуальність, фактографічну основу твору, логічність, доказовість суджень та інших, редактор може спрогнозувати вплив твору на читача, а потім зіставити передбачуваний вплив з суспільно-необхідним результатом.

Редагування буває прямим – коли редактор допомагає авторові своїм виправленням точніше висловити думку і опосередкованим – коли автор за зауваженнями редактора виправляє рукопис. Якщо редактор в результаті аналізу може довести, що матеріал готовий до видавництва, це свідчить про те, що редагування відбулося.

Межі втручання редактора: обмежені - редактор не може вносити в текст жодних виправлень без дозволу автора, оскільки законодавство це забороняє; максимальні (автор виправляє все, що вважає за потрібне).

Типологія газетно-журнальних видань включає в себе такий перелік: газети, журнали, бюлетені, календарі, реферативні збірники, експрес-інформаційні випуски.

Як досягти того, щоб матеріали ще й викликали б інтерес читацької аудиторії, запам'ятовувалися?

При вирішенні цього питання можна спиратися на деякі правила:

1. Ясний і простий стиль - це найкращий стиль.

2. Слід писати так, щоб всі зрозуміли написане.

3. Думати про ясність викладу слід перед початком написання та редагування.

4. Завжди необхідно пам'ятати, що написане може читати навіть не зовсім підготовлений читач.

5. «Популярне» виклад завжди корисніше, ніж «наукове».

6. Ні стилю «наукового» і «ненаукового» - є стиль ясний і неясний.

Приступаючи до редагування газетно-журнальних текстів, яке починається після першого наскрізного читання, редактор, перш за все, повинен оцінити ці тексти з трьох позицій: виклад фактів; структури; манери викладу.

Виклад фактів:

1.Головним елементом змісту журналістського матеріалу є факт (чи група фактів). Він і береться автором за основу для подальшого коментування, аналізу чи пояснення. Редактору важливо на початку з'ясувати актуальність цього факту, його новизну. Слід бути обізнаним з випусками останніх новин, публікаціями конкурентів.

2.Наступним етапом ред. аналізу є рівень коментування фактів автором. Мова йде про глибину і всебічність такого аналізу, про наявність різних точок зору, про авторську об'єктивність, особливо в критичних матеріалах.

3.Перевірка достовірності факту також входить до сфери компетентності редактора.

Структура. Мова йде про послідовність викладу матеріалу, яка забезпечує необхідну логічний взаємозв'язок і мотивовану сумісність всіх частин твору (вступної, основної та заключної). Раптові перескакування від одного факту до іншого без усякого зв'язку, занадто розтягнуте вступ і зовсім відсутня заключна частина - все це свідчить, що матеріал потрапив до рук редактора «сирим» саме в структурному плані. Цей етап роботи буде ефективніше, якщо редактор спочатку з'ясує, в якому стилі написаний текст, описовому або пояснювальному. Редактор має пам'ятати про шкідливість механічних скорочень. Структура матеріалів в інформаційному жанрі, потребує наявності інтригуючого початку - «лід» інформації. Коли ж у першому і в другому абзацах такого «ліду» немає, а є багато загальних фраз, які відволікають увагу читача і роблять твір нудним - вони підлягають скороченню.

Манера викладу. Редагування манери викладу - сфера літературного редагування, яке передбачає удосконалення мови і стилю твору, виправлення наявних граматичних, синтаксичних і стилістичних помилок. На цьому етапі роботи є свої особливості. Редактору слід розрізняти мовні та стилістичні помилки, які виходять за межі правописних норм, і особливості індивідуальної манери письма автора. Коли така різниця усвідомлюється, тоді можна легко уникнути непорозумінь з автором і редактором через не завжди виправданих смакових ред. правок. Слід подбати про дотримання єдиного стилю представлення видання: однакового підходу до написання скорочень, ініціалів, великих і малих літер, заходів величини, географічних назв тощо.