39.Правила верстання (передмова, вступна стаття, присвята, епіграф…)

Передмова — елемент апарату видання; у ній автор, видавництво чи редактор повідомляють читача про те, що слід мати на увазі, читаючи, продивляючись чи вивчаючи видання. При наявності декількох передмов слід дотримуватися такого порядку їх розміщення:

1) передмова видавництва;

2) передмова редактора;

3) передмова автора до перекладного видання;

4) передмова автора до оригінального видання.

Передмову, як правило, верстають на початку видання

після титульного аркуша і набирають шрифтами меншого кегля або відмінного від основного за накресленням. Інколи текст передмов набирають з іншою міжбуквеною чи міжряд-ковою відстанню.

Вступна стаття — частина апарату видання, в якій розкривається значимість книги в цілому, її зв'язок з життям, дається її коротка оцінка, відомості про автора, характеристика основних етапів його творчості, епохи. Вступну статтю набирають шрифтом кегля, нижчого від основного, інколи на завужений формат, при певному оформленні збільшуючи чи зменшуючи міжрядкові пробіли.

Присвята — напис перед основним текстом видання, в якому автор повідомляє про те, кому він присвячує свій твір і часто чому він це робить. Присвяту, як правило, набирають шрифтами меншого кегля від основного з виділеннями (курсив, курсив півжирний, шрифт іншої гарнітури) на вужчий формат від сторінки складання. Присвяту верстають:

Епіграф— напис, поміщений автором перед текстом твору чи його частиною і який є цитатою з загальновідомого тексту, твору художньої літератури, народної творчості, прислів'я чи виразу. Набирають епіграфи завжди на вужчий формат — від 1/3 до 2/3 формату рядка основного тексту складання, і шрифтами меншого кегля, з виділеннями (курсивом, півжир-ним курсивом). Найчастіше епіграф до всього твору набирають на першій текстовій сторінці над першим заголовком за рахунок спуску. Над таким епіграфом можна розмістити кліше (заставку).

Епіграфи до частини чи глав заверстують під назвами цих глав з достатньою відбивкою від рубрик і від тексту.

Розміщують епіграфи або в правий край сторінки складан-ня, або з великим відступом зліва, інколи на половину формату рядка основного тексту.

В кінці епіграфа завжди ставлять крапку чи інший необ-хідний за змістом знак. В лапки текст епіграфа не беруть.

Сигнатура — порядковий номер друкованого аркуша видання; необхідний для полегшення виконання друкарських операцій, а саме: друку, фальцювання, комплектування блоків, перевірки готової продукції.

Переважно сигнатуру набирають шрифтами тієї ж гарніту-ри, що і основний шрифт, цифрами кегля 8 п. і поміщають в лівому куті першої і третьої сторінок кожного друкарського аркуша видання. На третій сторінці аркуша після сигнатури, без відбивки від неї, набирають зірочку. У формат сторінки складання сигнатура не входить, її заверстують в одному рядку з нижньою колонцифрою або нижче її з відбивкою 4 п.

Сигнатура — це перш за все технічно допоміжний елемент видання, і тому в різних виданнях можна зустріти неоднаковий порядок розміщення сигнатур.

При заверстці сигнатур слід пам'ятати, що це перш за все номер друкарського аркуша, і її розташування має відповідати частці аркуша. Для видань, які друкуються в 1/16 частку —через 16 сторінок, в 1/8 частку — через 8 сторінок і т. п.

Сигнатуру ніколи не ставлять на титульному аркуші.

Норма — коротка помітка замовлення, яка складає прізвище автора, перші слова назви, інколи просто номер замовлення. Встановлюється на першій сторінці кожного друкованого аркуша, крім першого, і служить для полегшення операції комплектування книжкових блоків.

Норму завжди набирають шрифтом кегля 6 гарнітурою основного шрифту і поміщають в лівому кутку першої сторінки друкарського аркуша слідом за сигнатурою з від-бивкою 8—12 пунктів.

Норму ставлять і на вклейках.

На сторінках з художніми ілюстраціями норму бажано заверстувати так, щоб при обрізці блока вона відрізалась.

40.Принципи виміру друкар. шрифтів. Сма Піко та Дідо. Друкарська система вимірів в основі своїй має пункт (нім. punkt — крапка).

Один пункт дорівнює 0,376 мм. Ця одиниця застосовується в країнах, які раніше входили в СРСР. Іншою одиницею виміру (американською), особливо часто вико-ристовуваною в DTP-системах, є «пойнт» (від англ, point — крапка). Один пойнт дорівнює 0,35 мм. Ця «тонка» відмінність у вимірах, до того ж при такій тотожності термінів, може бути причиною різних непорозумінь. Аби уникнути цього, необхідно при користуванні американською системою вимірів замість терміну «punktі» вживати термін «didot-punkt» (друкарська система мір була введена Дідо в 1785 році).

Інша часто вживана одиниця виміру «cicero» (4,5 мм) відповідає 12 пунктам. Аналогічна міра в американській системі називається «pica-point». Побудований на її основі вимір «pica» (4,2 мм) відповідає 12-ти point. Один pica-point дорівнює 0,935 мм або один dido-punct.

Ця відносно невелика різниця при великих розмірах літер суттєво впливає на зображення.

Основні одиниці друкарської системи Дідо:

1 пункт = 1/2660 мм = 0,3759 мм = 0,376 мм

1 цицеро = 4,512 мм = 4,5 мм

1 квадрат = 18,048 мм = 18 мм

Крім цього, застосовуються:

Корпус — кегль 10 п. Петит — кегль 8 п.

Боргес — кегль 9 п. Нонпарель — кегль 6 п.

Використовуються рідше:

Діамант — кегль 4 п. Міттель — кегль 14 п.

Перль — кегль 5 п. Терція — кегль 16 п.

Міньон — кегль 7 п. Текст — кегль 20 п.

У більшості сучасних фотоскладальних і комп'ютерних систем застосовується перетворення пунктів і пін в міліметри та дюйми.