37. Поширення книгодрук. В Україні й за її межами.

Перші друк. книги староукр. мовою видав Швайпольт Фіоль у своїй друкарні в Кракові («Осьмогласник» (1491) , «Часословець» (1491), «Тріодь пістну» і «Тріодь цвітну».

«Псалтырь» Франциска Скорини, видрукований 1517 у Празі як посібник для шкільних потреб, та інші книги проникали в Україну і Росію, переписувалися від руки в численних копіях.

В Україні перша підтверджена документально друкарня існувала у середині 15 ст. Відкриті в останні роки документи свідчать, що у 1460 році львівський міщанин Дропан Степанподарував свою друкарню львівському Онуфріївському монастирю. Це перша з відомих згадок про друкарство в Україні і Львові зокрема.

Друга з відомих в Україні друкарень заснована у 1573 році Іваном Федоровичем у Львові. Пізніше почали діяти Острозька друкарня, Києво-Печерська друкарня та інші. У 1574 Іван Федоров, вигнаний з Москви, надрукував у Львові книгу «Апостол», хоча є дані, що років за 20 до того вже з'явилися книги невідомих львівських друкарів.

Після Першої Світової війни центром українського видавничого руху стала австрійська столиця. До Відня перемістилася більшість знаних в Україні видавництв;“Дніпросоюз”,“Дзвін”,“Вернигора”, “Сяйво”. Через економічну кризу, яка охопила Австрію, через яку українські видавництва планували поширювати на Україну видання, і ті змушені були згортати свою діяльність. З ініціативи німецької сторони 1918р. засновується Німецько-українське товариство, яке відразу стало видавати німецькомовний журнал “Ukraine Тут регулярно вміщувалися аналітичні публікації про українське питання та про долю емігрантів з цих земель. Своєрідним центром, довкола якого гуртувалися кращі наукові й освітні сили з числа української еміграції, став з 1926 року Український науковий інституту Берлін. Головне завдання-поширення в західному світі відомостей про Україну і українців,дослідження взаємин України і Німеччини. Реалізація цих завдань здійснювалася і через видавничу діяльність. Працівники інституту видали низку словників, серед яких — великий за обсягом “Німецько-український словник ”.Учасники видавничого руху: “Українська накладня” — 40 книг,“Українське Слово” — 16; “ Ратай” — 4; “Космос” — 2. Лише протягом одного року в Німеччині діяло 13 українських видавництв. В архівах не вдалося віднайти жодного документа,який би точно фіксував час і місце появи першого українського видавництва у Франції. Ймовірно, таким є “Український Друкар ”. Бо ця назва зазначена на одній з найдавніше виданих тут книг — 1923 року — брошурі Ілька Боршака “ Ідея соборної України в Європі в минулому”. Першим україномовним періодичним друкованим органом,що надовго і всерйоз постав у Парижі й незабаром перетворився у своєрідний орієнтир для всієї української еміграційної преси, став, безумовно, “Тризуб” — громадсько-політичний і літературно-мистецький часопис.

38. Правила складання і верстання елементів видання (авантитул, контртитул..)

Верстання — це процес формування

(монтажу) книжкових, журнальних та газетних сторінок заданого формату з підготовленого складання різних видів текстів та ілюстративного матеріалу. Це один з основних процесів поліграфічного виробництва, в результаті якого друковане видання набуває завершеного вигляду.

Авантитул— це перша сторінка книжкового блока, один з композиційно-декоративних елементів книги. Авантитул розміщується у виданні при наявності в ньому контртитула чи фронтисписа. На авантитулі поміщають прізвище автора, назву видання або видавничу марку, інколи назву видавництва чи декоративний малюнок або надзаголовкові дані однієї чи декількох організацій, які видають книгу, а також дані про серію.

Верстають елементи оформлення на оптичній середині сторінки, інколи у верхній частині сторінки з виключкою вправо чи посередині.

Тексти на авантитулі, як правило, тієї ж гарнітури, що і титул, але меншого кегля — не більше 12—14 пунктів.. Колонцифру на авантитулі не ставлять.

Контртитул —додатковий титул, як правило, в багатотомних чи перекладних виданнях. Розмі-щується на лівій стороні титульного розвороту. В багатотом-них виданнях на контртитулі поміщають дані, які належатьдо всього видання, а на титулі — дані, які відносяться лише до окремого тому. В перекладних творах на контртитулі дають ті ж дані, що й на титулі, мовою оригіналу. В розкішних та подарункових виданнях контртитул роблять «дзеркальним», тобто він повторює титульний аркуш. Верстають контртитул згідно з композиційним задумом видання, узгоджуючи з титулом. Колонцифру на контртитулі не ставлять.

Фронтиспис— як правило, ілюстрація в книзі, розміщена на лівій стороні розвороту титульного аркуша.

зображальні елементи розташовують на оптичній середині сторінки, узгоджуючи зображення з титульним аркушем. Колонцифру на фронтисписі не ставлять.

Титульний аркуш— заголовний лист видання, основний титульний елемент книги, на якому даються головні відомості про неї — прізвище автора, назву, жанр, місце і час видання, видавництво, марку видавництва, марку серії, номер тому і т. п. Як правило, титул розміщують на першій сторінці видання і він займає всю сторінку.

За наявності авантитула, фронтисписа чи контртитула титул верстають на третій сторінці. Титульний аркуш повторює та доповнює відомості, поміщені на обкладинці, дає повніше уявлення про видання.

При верстці титульного аркуша особливу увагу слід звернути на:

1. Подзаголовкові дані, в які можуть входити назва організації чи декількох організацій, від імені яких видається видання, або заголовок серії, ініціали і прізвище редактора всієї серії, номер випуску серії, заголовок підсерії, порядковий номер випуску підсерії. Частина цих даних може бути перенесена на авантитул чи контртитул.

2. Відомості про авторів, тобто ім'я і прізвище подаються в тій формі і повноті, які встановлені автором. При верстці вказують спочатку ініціали чи ім'я, а потім прізвища. Імена і прізвища авторів можуть бути поміщені на титульному

аркуші незалежно від їх кількості. Якщо авторів чотири і більше, тоді можливе перенесення їх імен і прізвищ на зворот титульного аркуша. В роботах, виконаних колективом ав-торів, їх імена подають в прийнятій ними послідовності. Відомості про почесні звання, вчені ступені поміщають після імені автора.

3. При верстці на зворот титульного аркуша можна переносити:

— вказівку, для якої категорії читачів призначене видання;

— відомості про перевидання, переробку;

— повідомлення про затвердження видання як підручника,

навчального посібника чи офіційного видання;

— дані про мову, з якої перекладено видання, і прізвища

перекладачів;

— прізвища художника-оформлювача і фотографа в ілю-

строваних та художніх виданнях.

4. Прізвище та ім'я упорядника, повнота і форма якого

встановлюється упорядником. Ініціали чи ім'я упорядника

повинні передувати його прізвищу. Можливе перенесення

прізвища упорядника на зворот титульного аркуша.

5. Вихідні дані, які включають місце випуску видання,

назву видавництва чи видавничої організації і рік випуску

видання, потрібно розташовувати у вказаній послідовності.

Ці дані частково чи повністю можуть бути перенесені на

авантитул, контртитул чи останню сторінку, особливо у художньо оформлених виданнях, титульні аркуші яких зай-няті малюнками.

В малообсягових чи малоформатних виданнях для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку всі дані, які необхідно подавати на титульному аркуші, крім прізвища автора і назви, можуть бути перенесені на третю чи четверту сторінки обкладинки.

У виданнях без титульного аркуша титульні дані розташо-вують на суміщеному титульному аркуші на першій сторінці оправи чи обкладинці. Вихідні дані можна переносити на останню сторінку видання, на задню сторінку оправи чи на будь-яку сторінку обкладинки.

Зворот титульного аркуша — це місце розміщення цілого ряду вихідних даних. Верстається він завжди на парній сторінці. На звороті титульного аркуша розміщують:

1. бібліотечний шифр (в лівому верхньому куті);

2. відомості про передрук, якщо такі є;

3. імена авторів передмови, вступної статті, післямови,

приміток і коментарів та інших елементів апарату видання.

4. макет анотованої каталожної картки, який при необ-

хідності може бути перенесений на останню сторінку

видання;

5. реферат чи анотацію. Анотацію набирають шрифтом

заниженого кегля на зменшений формат і верстають на

оптичній середині з двосторонньою втяжкою;

6. комплексний книготорговельний індекс — шифр в

лівому нижньому кутку сторінки складання;

7.ISBN (в лівому нижньому кутку сторінки складання під комплексним книготорговим індексом-шифром);

8. копірайт

Шмуцтитул— окрема сторінка, де поміщають заголовок частини, розділу чи глави книги, а деколи окремих творів, які входять у збірник.

Верстають шмуцтитул на непарній сторінці з пустим зворотом. Інколи з метою економії паперу зворот шмуцтитула задруковуютьКолонцифру, колонтитул, норму і сигнатуру на шмуцти-тулах не розміщують.