34. Періодизація розвитку редагування

Редагування як соціально необхідний процес опрацювання тексту існує в житті суспільства вже близько 2,5 тис. років, проте редагування як наука виникло не так давно – менше століття тому.

Етапи редагування: 1) період існування редагування як виду практичної діяльності (ІІІ ст. до н.е. – середина ХІХ ст.), у тому числі етапи: а) виникнення редагування (ІІІ ст.. до н.е початок н.е.); б) стагнація в редагуванні (початок н.е. – середина XV ст); в) відродження редагування (кінець XV ст. – середина ХІХ ст). 2) період нагромадження фактів редакційної практики та теорії (друга половина ХІХ ст. – 30ті роки ХХ ст); 3) період функціонування редагування як науки (30ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст), у тому числі й етапи: а) становлення редагування як науки (30-ті – 60-ті роки ХХ ст); б) класичне редагування (60-90 роки ХХ ст); в) комп’ютерне редагування (90-роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.).

Виникнення редагування. Різну ефективність впливу повідомлення люди відчували здавна, в дописемний період. З появою писемності, коли виникла можливість передавати повідомлення у часі й просторі, проблема редагування стала значно актуальнішою. На поч.. ІІІ ст.. до н.е. була заснована Александрійська бібліотека, де в різні періоди зберігалося від 0,5 до 0,7 млн.книг. До обов’язкових хранителів книгозбірні, якими були найвидатніші граматики того часу, належало виправлення та коментування зібраних текстів. Враховуючи таку специфіку роботи, граматиків можна вважати першими професійними редакторами. У ІІ ст.. до н.е. в латинській мові з’явився і сам термін «редагування». У І ст.. до н.е. в Римі покупці вже могли в майстернях, де переписували книги, за певну плату замовити перевірку книг на відповідність оригіналу, а також мовним та іншим нормам. Саме тоді цей процес почали називати коректурою, а особу, яка займалася цією працею – виправляч. У майбутньому ці норми перетворилися на закони авторського права й політичні норми редагування. Останні з часом навіть виокремилися в інститут цензури.

Стагнація в редагуванні. У часи Середньовіччя редагування на довгий час поринуло в стан занепаду. Змінилась і тематика видань – переписуванню і тиражуванню найчастіше підлягала релігійна, іншими словами, строго канонічна література. Тому, з одного боку, різко скоротилася необхідність редагування текстів, а з іншого – особливу увагу почали приділяти одній з норм редагування – приведенню тексту копії у відповідність з оригіналом, тобто коректурі. В епоху Середньовіччя в опрацюванні повідомлень новим було лише те, що в цей час розглядали питання композиції релігійних проповідей і листів. Зокрема для листів давали вже готові шаблони.

Відродження редагування. Після винайдення у XV ст.. книгодрукування, в епоху Відродження, потреба у видавничих працівниках різко зросла. Спершу ними були самі друкарі. Вважають, що відродив це ремесло італієць Мануцій. Поступово професія коректора (редактора) набуває все більшого значення. Так, в університетах Франції для нагляду за підготовкою видань призначали спеціальних «інспекторів», які повинні були відпрацювати у друкарнях не менше 4 років учнями, а після цього – ще 3 роки самостійно; мусили володіти грецькою та латинською мовами, знати норми моралі та правовірності. У цей період паралельно розвивається й теорія повідомлень. У Франції, Італії та Німеччині створюють підручники з риторики, де є вказівки на написання полемічних посилань тощо.

Нагромадження редакційних фактів. Редакційні факти, що нагромадилися з ІІ пол.. ХІХ ст. до 30 рр. ХХ ст., можна розділити на 2 групи: а) відкриття різних наук, що стосуються редагування; б) факти видавничої практики. Надзвичайно продуктивним було відкриття того, що кожен носій мови надає слову, окрім загальноприйнятого, ще й своє, індивідуальне значення. учені дослідили, що речення складається з 2 частин: відоме (тема) і нове (рема). У першій половині ХХ ст.. виникла теорія функцій мови (Чехія), а також була вдосконалена теорія стилів мови, що істотно вплинуло на розвиток редагування. Паралельно йшло нагромадження соціальних норм редагування.Водночас відбулося виділення аспектів редагування, тобто редагування літературного, політичного, наукового й технічного.

Функціонування редагування як науки. Спершу редагування як науки формували окремі наукові статті. А вже в кінці 50-х років ХХ століття велика кількість редакційних фактів, наукових відкриттів та потреби видавничої практики визначили перехід від кількісних змін до якісних. На основі цього виникла нова наука – едитологія – об’єктом вивчення якої став видавничий процес у ЗМІ. Найбільшою частиною едитології стала теорія редагування. На етапі класичного редагування розпочалася і введеться дотепер підготовка у ВНЗ і середніх редакторів та коректорів-професіоналів. Комп’ютерне ж редагування почалося в 90-х роках ХХ ст.., його передвісники з’явилися значно раніше. Суть такої автоматизації заключалася в тому, що «не зовсім правильна мова буде перекладена на зовсім правильну». Із кінця 80-х років у ЗМІ за допомогою комп’ютерів почали здійснювати автоматичний контроль орфографічної правильності тексту, контроль складності, контроль стилістичних характеристик лексики, синтаксису й пунктуації.