32. Особливості редагування перекладів

Редагування перекладу, тобто вдосконалення вже існуючого його варіанту, буває двох типів. По-перше, це авторське редагування, коли редактором свого тексту виступає сам перекладач. По-друге, це редагування .Перекладач не може дати адекватну, об’єктивну оцінку свого тексту, йому важко уявити механізми сприйняття, які будуть у реципієнтів, лише тому, що він є автором тексту. Редактор завжди є першим реципієнтом повідомлення і наче випробовує його сприйняття на самому собі. Редагування повідомлення редактором-професіоналом є об’єктивно необхідним та обов’язковим. Саморедагування, здійснене автором, та редагування того ж повідомлення редактором-професіоналом, повинні доповнювати одне одного, адже обидва види правок спрямовані на поліпшення якості тексту, досягнення його довершеності.

Редагування складається з двох повністю рівноправних процедур – аналізу (контролю) та виправлення (реконструкції) тексту. Стосовно цих процедур можна сказати, що аналіз (контроль) – це процедура пошуку, фіксації та локалізації помилок у повідомленні, а виправлення (реконструкція) – це процедури видалення у повідомленні помилок, виявлених у процесі контролю.

• ступінь формальної відповідності оригіналу тексту,

• ступінь формальної відповідності у кінцевій мові,

• ступінь смислового навантаження та прийнятності для цільової аудиторії.

Аналіз ступеня формальної відповідності оригінальному тексту можна здійснювати двома способами: або ретельним порівнянням структур, що співвідносяться, або оцінкою загальних відмінностей у перекладі та оригіналі. Завданням редактора є виявлення ступеня зрозумілості значення, змісту повідомлення. Дані аспекти визначають специфіку редагування перекладів, яка тісно пов’язана з використанням знань із контрастивної лінгвістики. Більшість тексту передається за допомогою позамовних засобів, створюється культурний фон оповідання, а це, у свою чергу, викликає

труднощі при перекладі. Переклад практично базується на знанні контрастивної лінгвістики та типології

двох мов. Під час перекладу перекладач використовує порівняльний аналіз як метод вибору форми, яка

найбільш адекватно передає і зміст, і попередньо обрану форму. Тому редагування, так само як і переклад, пов’язане з такими розділами знань як мова та мислення, мова та культура, психо- та соціолінгвістика. У цьому і полягає специфіка професії редактора перекладів.

Завдання, які постають перед редактором, вимагають від нього досконалого і точного знання мови та граматики, бездоганного почуття стилю, редактор повинен постійно розвивати свою пам'ять та увагу та бути обізнаним з сучасними нормами редагування та дійсними стандартами. Крім того редактор повинен бути компетентним у знанні мови, з якої виконувався переклад, та у знанні мови, на яку перекладалось, у термінології певної галузі, до якої належить даний переклад, Перевірка перекладу – це останній крок в процесі отримання адекватного, повноцінного перекладу.

33. Перевірка фактичного матеріалу. Вимоги, які ставляться до редактора у роботі з цифрами і цитатами.

Факт – а) дійсна, не вигадана подія, дійсне явище; б) те, що відбулося, відбувається чи прогнозується у майбутньому часі; в) приклад, випадок; г) те, що є будівельним матеріалом для певних висновків і відповідає об’єктивній реальності.

За своєю функцією факти діляться на чотири великі групи: факти, що кладуться в основу теми твору, - вхідні факти; факти, які ілюструють, пояснюють, уточнюють зміст твору, - деталізуючі факти; факти, що є результатом авторських міркувань, факти, до яких автор приходить на основі вхідних і деталізуючи фактів, - вихідні факти; факти, на які автор посилається в текстах, примітках, - посилкові факти.

Способи перевірки фактичного матеріалу:

1. Звіряння факту з авторитетним джерелом1) фактичний матеріал звіряють тільки за творами, з яких його взято. Для перевірки намагаються взяти останнє видання. Якщо праця увійшла до зібрання творів, користуються ним;

2) за потреби звернутися до довідкових видань перевагу надають загальним і галузевим енциклопедіям, енциклопедичним словникам, а з-поміж них тим, що вийшли в спеціалізованих академічних видавництвах;

3) для перевірки статистичних відомостей треба звертатися до офіційних видань Держкомстату України;

4) для встановлення правильності фактів з діяльності державних органів, зокрема тих фактів, які тільки нещодавно оприлюднені й не зафіксовані в довідниках, звертаються до офіційних видань;

2. Внутрішньотекстова перевірка. Вона передбачає вдумливий цілеспрямований аналіз контексту, який дозволяє дійти висновку щодо істинності або хибності відомостей. Іноді внутрішньотекстова перевірка вимагає нескладних обчислень, оскільки неточності часто виникають у підрахунках, у процентних показниках тощо. Воднораз варто зауважити, що, сприяючи виявленню помилок, внутрішньотекстова перевірка не завжди допомагає їх виправленню. Редакторові нерідко доводиться все-таки додатково звертатися до авторитетного джерела.

3. Офіційне підтвердження. Якщо перші два способи перевірки фактичного матеріалу не дозволяють установити істинність факту, доводиться звертатися по консультацію до компетентних людей, до спеціальних установ. Офіційне підтвердження наукового інституту, підприємства, організації, державної установи є авторитетною підставою для оприлюднення оригінального фактичного матеріалу.

Видавнича практика виробила спеціальні рекомендації для позначення чисел у тексті: словом рекомендується позначати однозначні числа, що стоять на початку речення й у випадку збігу декількох чисел (п'ять 18-літніх студентів), а також однозначні числа в непрямих відмінках, що наводяться без вказівки одиниць виміру. Цифрою прийнято позначати однозначні числа при вказівці одиниць виміру, а також однозначні числа, що стоять в одному ряді з багатозначними (групи, до яких входять 3, 5, 12 чоловік).Багатозначні числа позначають зазвичай цифрами (238).Для великих круглих чисел рекомендується скорочена буквено-цифрова форма (/2 млн сприймається при читанні легше, ніж 12 000 000).Однак у ряді випадків вибір між цифрою і її словесним еквівалентом редактор робить, виходячи зі змісту і стилістичних особливостей матеріалу. Основні прийоми роботи редактора з цифровим матеріалом:

1)співвіднесення цифрових значень у межах усього тексту, оцінка їхнього вибору;2)підрахунок;3)конкретизація цифрових значень, оцінка їхньої вірогідності;4)вибіркова перевірка обчислень автора;5)оцінка прийомів залучення цифри в текст

У теорії редагування цитати розглядаються як вид фактичного матеріалу, і першою вимогою щодо вміщення їх у текст є точність відтворення. У газеті не прийнято давати докладні посилання на джерело цитати — тим більша відповідальність покладається на редактора за те, щоб цитата не була перекручена Знання джерела, з якого вона взята (ким, коли, у зв'язку з якими обставинами був створений цитований текст), визначає правомірність її вибору. Обмежений обсяг журналістських публікацій не допускає вміщення великої кількості розгорнутих цитат. Вибір їх повинен бути обгрунтованим, а обробка, якій вони піддаються при скороченні, вимагає особливої старанності. Кожен пропуск у цитаті варто позначити трьома крапками, при цьому редактор має переконатися, що зміст цитати при скороченні не перекручений. Увагу редактора повинні привернути й так звані "безлапкові" цитати, що стали помітним явищем у мові сучасної публіцистики. Це широко відомі й часто вживані рядки з віршованих творів, репліки з кінофільмів, висловлення політичних діячів тощо. Лінгвісти розцінюють введення в текст таких цитат як формування нового класу висловів, що займають проміжне положення між крилатими висловами і вільними сполученнями слів. Часто у процесі вписування в новий текст цитати піддають змінам. Однак варто мати на увазі, що відчуження цитати від джерела відбувається не раптово, зв'язки з текстом, звідки вона запозичена, можуть зберігатися протягом тривалого часу.