1. Економічна теорія – сусп. Наука, яка вивч. Закони розв економ. Сист., діяльн. Економ. Суб., спрямов. На ефект. Господ. В умовах обмеж. Ресурсів, з метою задовол. Своїх безмеж. Потреб.

Предметом економічної теорії (політичної економії) є економічні відносини, що складаються в процесі використання виробничих ресурсів, їх взаємодія з продуктивними силами, закони економічного розвитку та діяльність економічних суб'єктів, спрямована на ефективне задоволення людських потреб.

Ф-ї:

- пізнавальна полягає в систематизації, виявленні субординації, тлумаченні та узагальненні зібраних даних, що відображають розвиток економічних процесів. Завданням або результатом пізнавальної функції економічної теорії є формулювання економічних законів, принципів, економічних понять і моделей.

- методологічна

- практичназнання з економічної теорії мають практичне значення для всіх суб'єктів господарювання. Це полягає в тому, що всі економічні суб'єкти повинні здійснювати свою практичну діяльність, виходячи з економічних законів.

- прогностична

-світоглядна

- виховна

2. методи:

Загальнонаукові: індукція, дедукція,логічний.

Наукова абстракція – полягає у поглибленому пізнанні реальних економічних процесів, шляхом виокремлення основних найсуттєвіших сторін певного явища, звільнення від усього випадкового і неістотного.

Економ. Експеримент – штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою їх вивчення за оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження.

Засоби:

3. Економічні категорії – поняття, які відображають в загальному вигляді умови економічного життя суспільства.

Економічні закони – виявляють об'єктивні, стійкі причинно-наслідкові звязки як у середині виробничих відносин, економ. Процвіт. І явищ так і між ними, розкриваючи сутність цих звязків. (потреби, ціни, прибуток, власність і т. д.).

Класифікація законів:

Всезагальні – співвідношення між продуктивними силами і виробничими відносинами. Це закони відпов. Вироб. Відносин, характеру і рівня продуктивних сил.

Загальні – відображають взаємозвязок між продукт силами та організац. Економ. Відносин ( закони тов вир-а).

Специфічні – розкривають рівень розвитку організації та соц економічних відносин ( податкової вартості)

4. Економічна політика – цілісна система заходів держави, спрям. На розвиток нац. Екон в інтерес усіх соц груп сус-а.

5. Потреби – нужда в чому небудь необхідному для підтримки життєдіяльн і розвитку люд, колект, нац, сусп в цілому, внутр зб ак.

Економічні потреби – потреби в економічних благах

Класифікація потреб:

За характером виникнення: базові, породжені розв цивілізац

За нагальністю задоволення: першочергові, ті, що задоволн предмети розкоші.

Закон зростання потреб відображає безперервне зростання маси і різноманітності споживних вартостей (благ) в результаті зростання продовольчих сил. Це призводить до зміни структури виробництва і витіснення існ потреб новим розв продов сил міжнар поділ праці, спеціалізація сприяють зближ економ різн країн, що веде до збільшення прод праці, а також до появи нових потреб.

Споживчі блага - Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення економічних потреб як окремих людей, так і різних господарських суб'єктів. Споживчі блага класифікують за різними ознаками. їх поділяють на: особисті (споживаються індивідуально) та суспільні (неподільні, безоплатні, споживаються спільно); довгострокового і негайного використання; взаємозамінні (субститути) і взаємодоповнюючі (комплементи); дійсні і перспективні.

6. Економічні інтереси – це усвідомлене прагнення суб господарювання до задоволення економ потр, що є обєкт спонуканням мотивації їх господарювання. : форми впливу економ, виражають динаміку задоволення потреб, спонук економ субєкт до діяльн та задовол потреб.

7.  Закон спадної корисності. Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності.    Закон спадної граничної корисності має велике значення як для організації виробництва того чи іншого товару, так і в споживацькій поведінці людей. Уявлення про спадну граничну корисність лежить в основі пояснення закону попиту, має ключову роль в усвідомленні того, яким чином споживачам належить розподіляти свої грошові доходи між різними товарами і послугами, які вони бажають купити. Теорія граничної корисності пов’язує корисність кожної речі з її запасами, тобто з таким явищем, як рідкість.  8. Суспільне виробництво – сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ необхідних для існування та розвитку.

Фактори вир:

Земля – лісові і водні ресурси, родов корисн копалин та інші природні блага, які викор у виробн процесі.

Праця – фізична та інтелектуальна діяльн люд, спрямов на виробн економ благ і надання послуг.

Капітал – економ рес, що визнач як сукуп усіх техн, матер, грошов засобів, я використ для виробн товарів та послуг.

Підприємницькі здібності — це особливі здібності деяких людей йти на мобілізацію ресурсів, організацію виробництва, ризик з метою отримання прибутку.

9. Виробничі ресурси: Відтворювані ( трудовий), невідтворювані

- Природні ресурси. Це наявна в природі земля, її надра, земельні угіддя, водні багатства та водна енергія. Вони поділяються на вичерпні і невичерпні або відновлювані і не відновлювані.

- Матеріальні ресурси створені працею людей. Це всі створені людьми засоби виробництва (засоби і предмети праці), які є результатом матеріального виробництва. Вони поділяються на предмети праці і засоби праці.

- Трудові ресурси До них належить працездатне економічно активне населення країни, яке володіє фізичними і духовними здібностями, необхідними для участі в трудовій діяльності. 

- Фінансові або інвестиційні ресурси. Фінансові ресурси — це сукупність усіх грошових коштів і фінансових активів, якими володіє держава і може інвестувати їх у виробництво. Фінансові ресурси формуються внаслідок розподілу і перерозподілу грошових коштів підприємств, населення і накопичення їх фінансовими суб'єктами для використання.

10. Обмеженість трудових ресурсів зумовлена загальною кількістю населення країни і часткою працездатних людей у його складі. Обмеженою є також кількість людей певної спеціальності та певного рівня кваліфікації, вкрай необхідних для виробництва суспільних благ.    Обмеженість матеріальних (капітальних) ресурсів визначена всім попереднім економічним розвитком кожної країни, досягненим технологічним рівнем виробництва, наявними можливостями імпорту капітальних ресурсів. Звісно, можна побудувати нові фабрики та ферми, виготовити обладнання. проте для цього потрібен час і, знов-таки, ресурси для їх створення.    Щодо обмеженості підприємницьких здібностей, то за деякими оцінками, лише 3-5% працездатного населення країни за своїми здібностями можуть бути вдалими підприємцями. Безперечно, до країни можна запросити закордонних кваліфікованих менеджерів чи то підготувати власні кваліфіковані кадри, проте це потребує часу і коштів. Отже, оскільки не всім людям властиві підприємницькі здібності, то кількість таких людей обмежена.    Таким чином, про обмеженість ресурсів свідчить проблема абсолютного вичерпання ресурсів та їх кількісної визначеності в певному місці й у певний час, а також їх дефіцит.

12. Закон знижувальної (спадної) продуктивності факторів виробництва – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розширеним використанням одного з факторів виробництва (за незмінності всіх інших) і зростанням продукту, що на певному етапі починає знижуватися.

13. Технологічні способи виробництва – способи виробництва, що баз на техн-екон поєднанні речових і особист факторів вир і склад з системи продуктивних сил і техн-економ відносин. ( праця машин – автоматизована праця)

14. Продукт – речовий або інтелектуальний результат людської праці або речовина, яка служить матеріалом для виготовлення чи виробництва чого-небудь, а також товар, який задовольняє бажання чи потреби ринку. Загальною властивістю прод є те, що в нього вкладена людська праця.

16. Економічне зростання переважно характеризує цілі економічні системи, наприклад господарство країни, групи країн, тобто нале-жить в основному до макрорівня. Головна увага приділяється та-ким показникам, як валовий продукт, національний доход, зайня-тість, суспільний капітал тощо. Вони характеризують абсолютні ре-зультати господарської діяльності макроекономічних об'єктів. Економічне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого продукту - товарів і послуг. При розгляді економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку вироб-ництва і поліпшення його структури. Екстенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціоную-чих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних і кваліфікаційних параметрів їх. Це розширення виробництва за ра-хунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї самої кваліфікації при практично незмінних еко-номічних виробничих відносинах. За таких умов продуктивність праці та ефективність її залишаються фактично незмінними. Інтенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі якісного поліпшення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин виробництва (поділ праці, спеціалізація та кооперування виробниц-тва тощо). Таке зростання досягається за рахунок підвищення ква-ліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, раціональнішого ви-користання виробничого потенціалу. При цьому зростають про-дуктивність праці та їх ефективність. Освітній потенціал визначає характер і рівень розвитку продуктивних сил будь-якої країни. Для підвищення ефективності виробництва необхідно спрямувати економічну політику на розв’язання таких функціональних проблем (у сферах – освіти, культури, науки), які сприяють зростанню інтелектуального потенціалу суспільства. Досвід розвинених країн свідчить: подоланню економічних негараздів сприяла саме продумана система освіти, котра є гарантом збереження і зростання інтелектуального потенціалу суспільства. Іншими словами, якісне оновлення системи освіти, її адаптація до структурних змін слугують суттєвим фактором успіху економічних перетворень. Відомий економіст Т.Ф. Друккер відмічає, наприклад, що Японія – країна, бідна на природні ресурси – вивела себе із занепаду завдяки високому професіоналізму, висококваліфікованій праці, високому рівню освіченості. Підвищенню освітнього, професійно-кваліфікаційного рівня населення велика увага надається практично в усіх високорозвинених державах з соціально орієнтованою економікою, свідченням чого є значні обсяги фінансування галузі.

17. Власність – сукуп віднос між субєкт господарюв з приводу привласнення засоб вир та його результ.

Привласнення – проц що виник в результаті поєднання обєкта власн і субєкта власн, конкрет іст спос оволод річчю.

Відчуження – позбавлення субєкта права на володіння розпоряджатися і користуватися тим чи тим обєктом власності.

Субєкт власності – це персоніфіковані носії відносин власності.

Обєкт власності – це все, що можна привласнити або відчужити: рухомість, нерухомість, інталактуальна власн.

Право власності – сук узакон держ прав та норм взаємовідносин фізичн та юрид осіб які слад між ними з приводу привласн та використ обєкт власності.

18. Форми власності: 1. Вертик – істор підхід: первісно-общ, рабовласн, феодальна, капіталістична

2. Горизонт-структ: Ι.приватний тип – тип власн за якого виключне право на володіння розпор і корист обєктом власності та отрим дох від нього належ прив особі фіз ти юрид: а)індив-трудов вид: одноосібна, сімейна; б) із використанням найманої праці: індивід з викор найм праці, партнерська, корпоративна. ІΙ. Суспільна власність – спільне привласн використ засобів вир та його рез: а) держ власн: загальнодерж, комунальна, б) колективна: власн колект підприємст, кооперат власн, власн гром. Культ. Реліг орган.

Комбіновані форми власності: концерни, трести, холдинги, фін-пром групи.

19. Реформа відносин власності в Україні передбачає формування такої системи відносин власності, яка б повною мірою відповідала досягнутому рівню усуспільнення праці і виробництва в різних сферах, галузях економіки. Це є основою укорінення і функціонування тих видів і форм власності, які дійсно реалізують єдність праці і власності. Вміщують у собі джерела саморозвитку, забезпечують високу ефективність виробництва. Головними напрямами досягнення цієї мети є роздержавлення і приватизація об'єктів державної і колгоспно-кооперативної власності.  Роздержавлення - передача майна, засобів виробництва державного підприємства у володіння, розпорядження та використання трудовому колективу роздержавити підприємства при збереженні його приналежності суспільству, державі.  За своєю сутністю роздержавлення є процесом перетворення трудового колективу в суб'єкт привласнення засобів і результатів виробництва державного підприємства, суб'єкт повного господарського ведення. Основними формами роздержавлення є оренда і акціонування.  Роздержавлення зберігає суспільну власність на майно роздержавлених підприємств, і усуває державну монополію, її економічну реалізацію. Зміст роздержавлення охоплює: заміну адміністративно - командного управління об'єктами суспільної власності економічними методами; перехід від централізовано - встановлених до господарських взаємовигідним договірним зв'язків. У тому числі заміну централізованої системи матеріально - технічного постачання ринковою системою; переведення підприємств загальнонародної власності на принципи господарського розрахунку; перехід до різноманітних форм господарювання. 

20. Ринок - це сукупність соц.-економічних відносин, яка складається у процесі в-ва, розподілу і обліку товарів, а також руху грошових засобів.

Функції ринку:

Ринок, як с-ма економічних відносин, яка регулює взаємовідносини виробників і споживачів виконує такі функції:

- здійснює остаточне визначення вартості товару і встановлює ціну товару;

- урівноважує ціни;

- забезпечує безперервний процес суспільного відтворення, і є його важливим етапом.

- стабілізує грошовий обіг, і сприяє його розвитку;

- підтримує авторитет національної валюти;

- має регулюючий вплив на економіку, тобто, сигналізує про появу диспропорцію між попитом і пропозицією і сприяє їх ліквідації.

- має стимулюючий вплив на економіку, оскільки спонукає виробників до запровадження нової техніки і технології, з метою покращення якості та асортименту товарів.

- сприяє розвитку конкуренції;

- забезпечує споживачів необхідними товарами і товаровиробників необхідною сировиною і технікою...- сприяє формуванню ринкової моделі управління економікою, яка лише частково включає державне регулювання.

Принципи ринк.економ: - ек.свобода(право розпоряджатись ресурсами та доходами); -конкуренція(змаганя за можливість повніше реалізувати власний інтерес); -автоматизм регулювання (хто керується інформац,що її надають ціни і вчасно переорієнтовуться мають певні вигоди, інші втрачають майно,капітал і доходи). Функції ринку: Регулююча (ринок, як регулятор виробництва, завдяки цінам ринок стимулює впровадження досягнень науки та техніки у виробництво — це сприяє розширенню асортименту товарів та послуг); Стимулююча(ринок спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів);Розподільча(доходи споживачів і виробників у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами);Інформаційна (саме ринок дає об'єктивну інформацію про те, які товари мають попит); Посередницька(ринок виступає посередником між виробником і споживачем).