19. Поняття та ознаки суб'єктів господарського права.

Поняття суб’єкта господарського права обґрунтоване тео рiєю господарського права, яка виходить з того, що суб’єктами господарського права є учасники господарських вiдносин. Згiдно з ст. 2 ГК учасниками вiдносин у сферi господарювання є:

а) суб’єкти господарювання,

б) споживачi,

в) органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, надiленi господарською компетенцiєю,

г) громадяни, громадськi та iншi органiзацiї, якi виступають засновниками суб’єктiв господарювання чи здiйснюють щодо них органiзацiйно-господарськi повноваження на основi вiдносин власностi.

Таким чином, усiх вищезазначених суб’єктiв можна розглядати як суб’єктiв господарського права. Найбiльшу i найважливiшу для господарської дiяльностi групу суб’єктiв господарського права складають суб’єкти господарювання. Тому саме їх правовому статусу придiляється головна увага у цiй темi.

Частина 1 ст. 55 ГК визнає суб’єктами господарювання учасникiв господарських вiдносин, якi здiйснюють господарську дiяльнiсть, реалiзуючи господарську компетенцiю (сукупнiсть господарських прав та обов’язкiв), мають вiдокремлене майно i несуть вiдповiдальнiсть за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крiм випадкiв, передбачених законодавством. Наведене визначення дає пiдстави видiлити наступнi ознаки суб’єкта господарювання:

• по-перше, цей суб’єкт є учасником господарських вiдносин;

• по-друге, вiн безпосередньо здiйснює господарську дiяльнiсть;

• по-третє, вiн надiлений господарською компетенцiєю (сукупнiстю господарських прав i обов’язкiв), яку реалiзує при здiйсненнi господарської дiяльностi, набуваючи при цьому нових прав i обов’язкiв. Цю ознаку суб’єкта господарського права в лiтературi ще називають господарською правосуб’єктнiстю. Суб’єкт господарського права має засновану на законi можливiсть набувати вiд свого iменi майновi та особистi немайновi права, вступати в зобов’язання, виступати у судових органах. Правосуб’єктнiсть суб’єкта господарювання доктринально визначається як госпо дарська компетенцiя, тобто сукупнiсть встановлених законодавством i набутих у господарських правовiдносинах прав i обов’язкiв;

• по-четверте, вiн має вiдокремлене вiд iнших суб’єктiв (в тому числi i вiд власника) майно;

• по-п’яте, вiн несе вiдповiдальнiсть за своїми зобов’язаннями у межах закрiпленого за ним майна.

20. Поняття та ознаки підприємства як організаційної форми господарювання.

Згiдно з ч. 1 ст. 62 ГК пiдприємство — це самостiйний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом мiсцевого самоврядування, або iншими суб’єктами для задоволення суспiльних та особистих потреб шляхом систематичного здiйснення виробничої, науководослiдної, торговельної, iншої господарської дiяльностi в порядку, перед баченому ГК та iншими законами.

Отже, по-перше, пiдприємство є самостiйним суб’єктом. Самостiйнiсть у прийняттi господарських рiшень є однiєю з основних i необхiдних умов дiяльностi пiдприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що пiдприємство при здiйсненнi своєї господарської дiяльностi має право з власної iнiцiативи приймати будь-якi рiшення, що не суперечать законодавству України.

По-друге, закон визначає, що пiдприємство — це суб’єкт господарювання. Суть визначення «суб’єкт господарювання» по лягає в тому, що пiдприємство є товаровиробником, трудовий колектив якого на професiйнiй основi (промисел) виробляє i реалiзує свiй товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб’єкт пiдприємство здiйснює виробничу, науково-дослiдну торговельну та iншу господарську дiяльнiсть. Як правило, пiдприємства належать до комерцiйних, спрямованих на прибуток, органiзацiй (на вiдмiну вiд неприбуткових органiзацiй — релiгiйних, об’єднань громадян тощо), хоч можуть створюватися i для некомерцiйної дiяльностi (ч. 2 ст. 62 ГК).

Пiдприємство — це статутний суб’єкт господарювання. Статут пiдприємства як локальний акт господарського законодавства нормативно визначає цiлi i предмет дiяльностi окремого пiдприємства, вiдхилятися вiд яких без змiни статуту пiдприємству заборонено. Статут також визначає межi спецiальної правоздатностi пiдприємства як юридичної особи. Це один з найважливiших правових актiв пiдприємства.

Пiдприємство має необхiдне для суб’єкта господарювання майно — основнi i оборотнi кошти, iншi цiнностi, якими воно володiє, користується i розпоряджається на певному правовому титулi (на правi власностi, господарського вiдання чи оперативного управлiння). Це майно юридично вiдмежоване, як правило, вiд майна власника пiдприємства i закрiплене за пiдприємством як суб’єктом права. Основнi i оборотнi кошти знаходяться на самостiйному балансi, грошi — на поточному рахунку пiдприємства в банку.

Пiдприємство має печатку iз своїм найменуванням та iдентифiкацiйним кодом.

Пiдприємство є самостiйним суб’єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцiю (права та обов’язки) як суб’єкта господарювання, з другого — зазначає, що пiдприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складi iнших юридичних осiб (ч. 4, 5 ст. 62 ГК)