14. Поняття про колектив. Виховна роль колективу в працях а.С. Макаренка та в.О. Сухомлинського.

Соціалізація особистості неможлива в ізоляції від соціального середовища. Педагогічні основи організації і виховання дитячого колективу та взаємодії колективу й особистості розробляли такі педагоги, як А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, В.М.Сорока-Росинський, М.М.Пістрак, І.П.Іванов, Ю.П.Азаров, В.А.Караковський, Н.Н.Анікієва, Л.І.Новікова та ін.

А.С.Макаренко створив теорію колективу на основі багаторічної практичної діяльності (ознаки, принципи організації, стиль і тон, стадії розвитку тощо). Він виступав за таку взаємодію особистості і колективу, яка б вчила вихованця враховувати свої інтереси, підпорядковувати їх колективним. Саме ця концепція підпорядкування інтересів особистості інтересам колективу була взята на озброєння тогочасною педагогікою. Багато шкільних і класних колективів перетворилися на інструмент конформізму. Часто колектив використовувався як засіб розправи над особистістю (виставлення на лінійку, обговорення).

Проти подібного тлумачення значення колективу виступив В.О.Сухомлинський. У роботі Павлиської школи він прагнув організувати процес виховання колективу, мікроклімат якого позитивно впливав би на розвиток кожного школяра. Він розглядав колектив як ідейну, інтелектуальну, емоційну та організаційну спільність[1], відзначав роль колективних емоцій, спільних переживань, спілкування у збагаченні життя колективу, застерігав, що колектив – надзвичайно дієвий засіб, тому користуватися ним треба обережно. (Див. пораду 89 "Що можна і чого не можна обговорювати в колективі").

Російський педагог І.П.Іванов розробив і практично втілив методику формування колективістських відносин (колективне цілеутворення, колективне планування, колективну організацію і виконання роботи, колективний аналіз) через організацію колективних творчих справ. Ним вперше поставлено питання про нову позицію педагога в умовах співробітництва вчителя і учнів – позицію старшого товариша: "Не за них і без них, а разом з ними і попереду них".

Нинішні погляди на взаємодію колективу і особистості опираються на висновки А.С.Макаренка, що в хорошому, згуртованому колективі кожен член його відчуває особисту гідність, захищеність, прагнення до активної спільної діяльності, стриманість у висловах.

Науковими дослідженнями встановлено три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом:

1) особистість підкоряється колективу (конформізм);

2) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм);

3) особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах.

В оптимальному варіанті гармонізація відносин особис­тості й колективу можлива тоді, коли вони будуватимуться на гуманній основі, коли колектив визнаватиме унікальність, неповторність кожної особистості, коли кожен учень матиме право брати чи не брати участь у різних видах діяльності, належати чи не належати до якої-небудь організації, відстоювати свою думку, брати участь у виробленні колективних рішень.

Слід пам'ятати, що колектив – сильне джерело впливу на особистість через оцінку, контроль, вимогу, емоційну підтримку, надання самостійності. Таким чином, колектив має бути умовою розвитку особистості, а не інструментом впливу на нього, лише тоді він стане суб'єктом виховного процесу, тобто досягне високого рівня розвитку і як організм, і як спільність високо розвинених особистостей.

Поняття „колектив” вживається у двох значеннях: як будь-яка група і як група високоорганізована. Та коли йдеться про колектив як суб'єкт виховного процесу, то слід говорити про високий рівень соціально-психологічного розвитку людей, які мають спільну суспільно значущу мету, діяльність, що веде до цієї мети, органи управління, міжособистісні стосунки та відповідальність за результат своєї діяльності.

Колективу властиві певні ознаки, які дозволяють вичленити його серед інших груп. А.С.Макаренко вважав, що це:

- спільність і суспільна значущість мети;

- єдність дій;

- відносини відповідальної залежності (керівництва і підлеглості);

- уміння вихованця і наказувати, і підкорятися;

- психологічний клімат – загальний настрій, який створює емоційний комфорт для всіх і можливість самореалізації для кожного;

- дисципліна.

Сучасні психологічні дослідження дозволяють виділити такі ознаки (властивості) колективу:

- моральна спрямованість діяльності;

- організаційна єдність;

- психологічна єдність (інтелектуальна, емоційна і вольова);

- здатність до самоуправління;

- групова готовність;

- міжгрупова єдність.

Учнівський колектив має певну структуру. Всі учні школи складають загальношкільний колектив, вчителі – педагогічний. Хоч і А.Макаренко і В.Сухомлинський стверджували: в школі повинен бути єдиний колектив. Досягти цього дуже важко і повністю не вдавалося майже в жодній школі. Тому говорячи про виховний, мають на увазі первинний колектив. В умовах школи такими колективами є класи. Крім того, в межах загальношкільного колективу функціонують групи за інтересами, гуртки, клуби, виробничі бригади, спортивні команди, колективи художньої самодіяльності. Це теж первинні колективи, але їх називають тимчасовими через коротку тривалість їх існування. У класах формуються найбільш тривалі та стійки стосунки між учнями, між учнями і вчителями, відносини з іншими класами. Класи мають свої органи самоврядування, які взаємопов'язуючись, створюють систему органів самоуправління загальношкільного колективу, А.С.Макаренко на основі тривалих спостережень і експериментів дійшов до висновку, що первинний колектив, який не розкладається на підгрупи , повинен складатися з 7-15 чоловік. Тому в класах, де 30 і більше учнів, функціонування колективу як первинного вимагає значної педагогічної роботи. У класі складаються мікрогрупи (3-7 чоловік), об'єднані спільними симпатіями, інтересами, діловими взаєминами. Це об'єктивне явище, і боротись за його викорінення – марна справа. Але завдання вихователя – уміло спрямовувати вузькогрупові інтереси на загальну користь. Це сприятиме формуванню цілісного первинного колективу.

Велике значення має робота по згуртуванню загально­шкільного колективу, взаємин між учнями різного віку. З цією метою проводяться загальношкільні заходи і свята, трудові справи, турніри, олімпіади. У великих (понад 700-800 чоловік) школах до участі у таких заходах найчастіше залучають паралельні класи, але для успішного виховання варто і в таких школах будувати вертикальні зв'язки між учнями, зміцнювати загальношкільні традиції. Для цього в школі створюються різноманітні об'єднання школярів, діяльність яких здійснюється за принципом різновіковості в процесі її організації. А.С.Макаренко, виходячи з власного досвіду, вважав різновікові первинні колективи найефективнішими у вихованні. Основну організаторську функцію у таких об'єднаннях виконують учні старших класів як більш досвідчені. Старші набувають досвіду піклування про молодших, виконуючи ролі наставників. Молодші мають приклад для наслідування, предмет для поваги. Участь у різновікових об'єднаннях готує школярів до дорослого життя, до праці у виробничих колективах, які завжди є різновіковими.