7. Проблема істини в філософії

Проблема істини є провідною в теорії пізнання. Від того, як вона розуміється залежить життєва позиція людини.Є різні трактування істини.У класс. гносеології головним було розуміння істини як відповідності знань дійсності.Істина-відповідність,адекватність наших знань змісту об'єкта пізнання. Ця відповідність має такі головні хар-ки. 1.це - об'єктивність істини як такої частини знання, зміст якої від нас не залежить. Вона існує тому, що існує об'єктивний матеріальний світ, який у ній відбивається, а відображення припускає подібність з оригіналом. Це зміст наших знань, який не залежить від нас. 2.за своєю формою істина завжди суб'єктивна, тому що при взаємодії суб'єкта і об'єкта бере участь свідомість, визначаючи форму сприйняття. На чуттєвому ступені пізнання ця форма визначається передісторією людини та особливостями біохімічн. і фізіологіч. процесів. На рівні абстракт мислення суб'єктивність проявляється в залежності від того, які знакові системи ми використовуємо і за яких умов здійснюється пізнання. 3.це абсолютність істини як тієї частини знання, яка не може бути спростована подальшим розвитком пізнання.4.це відносність істини як приблизного, вірного лише за певних умов знання.Найбільш надійним критерієм істини, який відмежовує її від омани, є практика. Разом з тим не можна абсолютизувати практичну діяльність, оскільки вона має не абсолютний, а конкретно-історичний характер. Тому можна сказати, що критерієм істини є практика, взята в її історичному розвитку.

8. Особливості наукового пізнання. Емпіричний та теоретичний

У вченні про наукове пізнання, його методи й форми, як уже зазначалося, важливим є дослідження емпіричного й теоретичного рівнів.

На емпіричному рівні здійснюється спостереження об'єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються співвідношення, зв'язки, закономірності між окремими явищами. На теоретичному — створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв'язки, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності. Емпірич. і теорет. рівні наукового піз-ня розрізняються й затим, з якого боку вони досліджують об'єкт, яким чином одержано основний зміст знання, що є логічною формою його вираження, науковою та практичною значимістю одержаного знання.

Теор. та емпір. рівні наукового пізнання характеризуються лише відносною самостійністю, межа між ними досить умовна. Емпір. переходить у теор, а те, що колись було теор-м, на іншому, більш високому етапі розвитку стає емпірично доступним. Провідна роль у цій єдності, залежно від предмета, умов та наявних наукових результатів, належить то емпір-у, то теор-у.

9. Проблема свідомості в філософії.Характеристики свідомості.

Пробл св. – одна з найважл. і загадкових. Вона як філ. категорія має складну і суперечливу історію, хара-ся багатозначністю підходів і тлумачень.

Свідомість –особлива форма відображення, регуляції та управління ставленням людей до навколишньої дійсності, до самих себе та своїх способів спілкування, які виникають і розвиваються на основі практично-перетворювальної діяльності.Матеріал. філ-я розглядає свідомість як властивість високоорганізованої матерії – мозку.Необхідно простежити генетичні витоки свідомості саме в тих формах організації матерії, які передують людині в процесі її еволюції.Свідомість має надзвичайно складну структуру. Фахівці не мають відносно неї одностайної думки. Це пов'язано зі складністю такого явища, як свідомість, яка взагалі вирізняється складністю, важкодоступністю наукового вивчення. Багато аспектів, властивостей свідомості ми ще не знаємо, спостерігається дискусійність, навіть протилежність поглядів відносно механізмів, властивостей, функцій, структури свідомості.

Рівні свідомості та їх елементи. 1. Базовий и давній чуттєво-афективн пласт, до якого належать:відчуття – відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів;сприйняття – образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін;уявлення – конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів;різного роду афекти, тобто сильні мимовільні реакції людини на зовнішні подразники.

2. Ціннісно-вольовий рівень:воля – здатність людини ставити перед собою мету і мобілізовувати себе для її досягнення;емоції – ціннісно-забарвлені реакції людини на зовнішній вплив.Мотиви, інтереси, потреби особи в єдності зі здатностями у досягненні мети.3. Абстрактно-логічне мислення-найважливіший.Таких форми:поняття – відображення в мисленні загальних, найбільш суттєвих ознак предметів, явищ об'єктивної дійсності, їх внутрішніх, вирішальних зв'язків і законів;судження – форма думки, в якій відображаєте ! ся наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв'язків; умовивід – форма мислення, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, в якому міститься нове знання про предмети та явища; логічні операції.

4. Необхідні компоненти: самосвідомість і рефлексію: самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості; рефлексія – це така форма свідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта,супроводжують перехід певної діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму.