13. Соціальна філософія про характер, джерела, рушійні сили розвитку історичного процесу. Роль особистості в історії.

Особистість – це продукт і суб'єкт суспільно-історичного розвитку. Відносини, що існують у суспільстві (виробничі, класові, національні, сімейні, правові, моральні тощо), формують людину, її особистість.

Все, що має людина, чим вона відрізняється від тварини, є наслідком її життя в суспільстві. Людина може розвиватися лише в суспільстві. Дитина, позбавлена суспільства, не стає людиною.

Але це зовсім не означає, що особистість взагалі позбавлена індивідуальності та самостійності, неповторності. Вона впливає на суспільство, робить свій внесок у розвиток колективу, суспільства.

Особистість не є щось раз і назавжди дане, незмінне. Особистість – це явище конкретно-історичне.

У первісному суспільстві окрема людина не може бути самостійною відносно общини. Адже її інтереси, і запити повністю співпадають з інтересами, запитами суспільства. Особистість ще не сформувалася. Людина ' первісного суспільства не знає різниці між правами та обов'язками. Тому що, по-перше, всі були рівні, по-друге, думки, почуття, дії індивіда безумовно підкорялися племені, роду Як вищій владі, що дається від природи,

З розвитком виробництва людина все більшою мірою виділяється з колективу внаслідок одержання особистих прав, обов'язків, зростання особистої відповідальності тощо. В класовому суспільстві виникає протилежність між правами та обов'язками: правами користуються одні, інші мають лише обов'язки. Приватна власність протиставляє людей одне одному. Експлуатація породжує ворожнечу між класами, а конкуренція призводить до ворожнечі між людьми всередині панівного класу.

Суспільство має створювати сприятливу базу для виявлення і розвитку людської індивідуальності. Люди не повинні відчувати взаємне відчуження і самотність, не повинні перетворюватися зі свідомих творців на гвинтики, що підкоряються ритмові руху промислового виробництва.

Особистість може бути вільною лише у вільному демократичному суспільстві. Звільнення суспільства від гніту, голоду та злиднів – ось головна умова звільнення особистості. Одним із проявів взаємовідносин суспільства та людини є свобода особистості. Разом із тим, хибно розуміти свободу як абсолютну незалежність особи від суспільства. Людина залежить від суспільства, і свобода особи тісно пов'язана зі свободою суспільства, з пануванням людей над силами природи і над своїми власними відносинами.

У процесі історичного розвитку і людське суспільство, і особа досягають дедалі більшої свободи, але цей процес відбувається у формі подолання протиріч, специфічних для кожної епохи. Так, розвиток продуктивних сил означав все більший ступінь підкорення природи суспільству і людині. Але, водночас, цей процес супроводжувався виникненням залежності людей від соціальних сил, появою в суспільстві відносин панування і підкорення.

Суспільство має прагнути підкорити собі стихійний розвиток соціальних сил, встановити такі суспільні відносини, які були б найбільш сприятливими для підкорення сил природи і для вільного всебічного розвитку особистості. Соціально-економічний устрій має бути таким, який надавав би особистості такі соціально-політичні свободи, як вибір сфери діяльності, можливість розвитку та застосування своїх здібностей, виборчі права, звільнити особистість від духовного гніту, створити умови для оволодіння науковим світоглядом, сприйняття загальнолюдських цінностей.

Треба усвідомити, що свободу не слід вважати чимось безмежним. Досягнутий суспільством рівень розвитку продуктивних сил і суспільних відносин визначає економічні, політичні та інші можливості розвитку членів суспільства, ступінь їх участі в різноманітних видах діяльності. З цим мають рахуватися і суспільство, й окремі члени суспільства.

Свобода особистості передбачає і відповідальність особистості (правову, моральну) перед суспільством. Без відповідальності особи перед суспільством немає і свободи. Суспільство має забороняти явища, дії, що завдають шкоди його членам. Це насамперед замах на життя, здоров'я, честь та гідність людей, корупція, пропаганда війни, пропаганда расової ненависті тощо.